Добровольці не менш схильні до СЗЧ, ніж примусово мобілізовані. Один із ключових факторів, які призводять до СЗЧ, — низький професійний рівень командирів.
Такий висновок роблять автори опитування серед військовослужбовців які самовільно залишили частини, поідомляє на сайт TEXTY.ORG.UA.
В опитуванні йдеться, що рішення про самовільне залишення частини (СЗЧ) формується в різний спосіб і не вкладається в єдиний сценарій. Результати опитування свідчать, що бійці приймали рішення про СЗЧ однаковою мірою як спонтанно (52%), так і продумано (48%).
Зазначається, що такі дії можуть бути як результатом тривалого незадоволення та виснаження, так і гострою реакцією на стресову подію.
СЗЧ серед добровольців та мобілізованих
79% учасників дослідження (а це ті, хто пішов у СЗЧ) зголосилися стати до лав ЗСУ добровільно, тоді як 21% був мобілізований примусово.
Учасники опитування наголосили, що з часом навіть найпалкіший ентузіазм згасає, даються взнаки втома та відсутність перспектив демобілізації.
Бойовий дух добровольців падав, коли армія не визнавала їхніх потреб, а командування не йшло назустріч. Анкетовані й опитані військовослужбовці відчували, що їхні наміри знецінені, а це, своєю чергою, призвело до перших випадків СЗЧ, які згодом стали звичною практикою.
Крім того, СЗЧ нерідко спричинене й особистісними факторами. Особливо це стосується примусово мобілізованих, які не мають достатньої мотивації ставати в стрій.
"Водночас позитивний досвід доводить: ефективне управління, повага до особового складу і турбота про його реальні потреби можуть докорінно змінити ситуацію. У батальйонах, де офіцери активно працювали над інтеграцією примусово мобілізованих, відплив особового складу був мінімальний — ішлося лише про десятки людей. Натомість у підрозділах із байдужим чи формальним ставленням командування таких випадків сотні", – йдеться в дослідженні.
Вплив тривалості служби на ймовірність СЗЧ
Більшість опитаних військових, які здійснили СЗЧ (49%), перебували у війську від початку повномасштабного вторгнення (протягом останніх трьох років). Ще 26% служили менш як рік. Лише 13% зазначили, що прослужили від трьох до п’яти років, a 12% перебували у війську понад п’ять років.
Водночас навіть військові, які пройшли належну підготовку, зазначають, що реалії повномасштабної війни виявилися незмірно складнішими і значно перевершили їхній попередній досвід непростої служби.
Отже, ні попередній тривалий досвід служби, ні якість підготовки не могли гарантувати уникнення СЗЧ. Так, більшість опитаних, які залишили частини, служили і навчалися в умовах інтенсивних бойових дій. Проте мотиви, які штовхали їх до СЗЧ, залежали не лише від тривалості служби чи рівня підготовки, а й від організаційних умов, командування та динаміки всередині підрозділу.
Спроби військових залишитись на службі
Учасники дослідження констатують, що зусилля, яких вони докладали, щоб вирішити свої проблеми і не йти в СЗЧ, часто не давали результату і навіть призводили до загострення конфліктів.
Значна їх частина (38%) намагалася вирішувати проблеми через спілкування з командирами. Однак страх перед фізичним чи психологічним насильством перетворив ці спроби на джерело додаткового напруження.
Також рідко допомагають вирішити проблему написання офіційних скарг (14%). Як зазначив один із респондентів, навіть спільна скарга офіцерів на дії некомпетентного заступника командира батальйону закінчилася формальними відписками.
Причини самовільного залишення частини
- Відсутність чітких термінів служби та ротацій (54%) залишається головною проблемою для більшості військових. У таких умовах моральний і фізичний стан бійців поступово погіршується.
- Командування, яке не береже підлеглих (46%). Некомпетентні керівники нерідко ухвалюють рішення, які ставлять під загрозу життя особового складу. Учасники дослідження розповіли про погано підготовлені позиції, незахищеність і відсутність базових умов Також гостру реакцію в респондента викликало призначення на керівну посаду офіцера без військового досвіду.
- Виснаження, втома, відсутність можливості для відновлення (44%). Неможливість піти у відпустку особливо прикра в ситуаціях, коли військовим терміново треба відвідати рідних через певні невідкладні життєві обставини. Як розповідають опитані, навіть коли побратими були готові підмінити товариша на позиції, командування забороняло, посилаючись на формальні обмеження чи власні пріоритети.
- Корупція в армії (34%). Опитані військові розповідають про численні випадки фінансових зловживань і маніпуляцій, що створюють атмосферу безкарності.
- Ігнорування потреби в лікуванні, заборона звертатися до лікаря (32%). Опитані військові розповідають про численні випадки вимушеного СЗЧ (іноді з подальшим поверненням до частини) через відмову в наданні медичної допомоги.
- Конфлікти з командуванням (28%), за словами опитаних, виникають переважно через зловживання останнього привілеями, несправедливе ставлення до особового складу, фізичне та психологічне насильство, ігнорування моральних та етичних норм. На думку тих, хто пішов у СЗЧ, офіцери користуються перевагами, які часто недоступні для солдатського складу: часті відпустки, належні умови проживання, отримання звань "учасників бойових дій" без реальних на те підстав.
Серед менш поширених причин СЗЧ такі:
- загроза і страх смерті (27%);
- втома від армійського побуту (25%);
- постійний примус, тиск, брак свободи (25%);
- відсутність адекватних реакцій на скарги (25%);
- відмова в переведенні до іншого підрозділу (24%);
- приниження гідності, образи (23%);
- відчуття несправедливості через те, що вони воюють, а інші ні (23%);
- маніпуляції та психологічний тиск (22%);
- смерть побратимів (19%);
- великий сум за домівкою і рідними (15%);
- небажання бути в армії, воювати (13%);
- проблеми зі здоровʼям у рідних (11%);
- ієрархія серед військових (11%).
Інші причини самовільного залишення частини вказало менш як 10% респондентів.
Умови за яких бійці готові повернутись до служби
Зазначається, що майже половина респондентів (45%) готова або радше готова повернутися до ЗСУ.
Водночас 36% опитаних не хочуть або радше не хочуть повернутися, 14% ще не визначилися з відповіддю. І лише 5% опитаних вже повернулися до свого чи іншого підрозділу.
Згідно з результатами опитування спонукати військових до повернення можуть такі фактори:
- Реформа армії, перегляд командного складу (58%). Військові наголошують на необхідності кардинальних змін у військовій структурі. Зокрема, треба позбутися закостенілих підходів. Багато хто вважає, що теперішня армія керується методами, які не відповідають сучасним викликам.
- Чітко визначені терміни служби та ротації (55%) і гарантована можливість повноцінного відновлення (42%). Відсутність чітких термінів служби і планових ротацій породжує відчуття невизначеності й виснажує. Військові хочуть розуміти часові межі своєї служби, щоб планувати життя і відновлювати сили.
- Підтримка з боку командування (34%). Військові, які здійснили СЗЧ, хочуть мати підтримку та розуміння керівництва, особливо якщо вони відкриті до повернення. Натомість бійці часто стикаються з байдужістю чи навіть агресією:
- Вирішення конфліктів, реагування на скарги (27%). Держава повинна визнати проблему СЗЧ як системну, а не індивідуальну. Один випадок втечі з підрозділу — це вже привід для розслідування причин. Дії командування, під чиєю відповідальністю сталося СЗЧ, потребують ретельної перевірки.
- Психологічна підтримка (16%). Як зазначають респонденти, не всі військові, які здійснили СЗЧ, втратили мотивацію. Важливо працювати з кожним випадком індивідуально, щоб зрозуміти причини втечі й запропонувати способи повернення.
- Нічого не допоможе (13%). Більш як десята частина опитаних так зневірилася, що не готова повертатися за будь-яких обставин. Дехто вважає примусове повернення контрпродуктивним.
- Підвищення заробітної плати (9%) і покращення побутових умов (6%).
- Спрощення переведення в інші частини або роди військ (Нацгвардія тощо) (2%).
- Працевлаштування військовослужбовців відповідно до їхніх знань, умінь, навичок (2%).
- Справедлива ВЛК (2%).