Бувають митці, чия творчість нагадує тиху ріку: вона не збиває з ніг бурхливою течією, але поступово й невідворотно змінює ландшафт душі того, хто в неї заглядає. Дарина Стратюк — саме така художниця. Її шлях — це мандрівка від безкраїх сонячних степів Херсонщини до затишних пагорбів Вінниччини, від чіткої логіки архітектурних креслень до невагомої магії народного образу.
Геометрія коріння
Коли ми говоримо про Дарину, неможливо оминути її «перше життя» — освіту архітектора. У світі, де мистецтво часто сприймають як хаос емоцій, вона привносить у нього структуру. Архітектура навчила її відчувати простір не просто як порожнечу, а як об’єм, який можна наповнити змістом. Це відчуття композиційної рівноваги прочитується в кожній її роботі: у тому, як тримає поставу жінка в традиційному строї, або як лягає тінь на стіни старої хати.
Проте, якщо архітектура — це скелет, то українська традиція для Дарини стала душею. Її мандрівка в мистецтво почалася ще в дитинстві, на шкільних виставках, де перші несміливі мазки вже тоді шукали відповіді на питання: «Хто ми? Звідки ми? Що робить нас незламними?».
Традиція як форма спротиву та любові
Для Дарини Стратюк звернення до українських витоків — це не данина моді й не декоративний «шароваризм». Це свідома інтелектуальна та духовна позиція. У час, коли історію намагаються стерти, художниця перетворює полотно на фортецю.
«Для мене традиція — це не лише художня тема, а глибока внутрішня потреба, — ділиться Дарина. — Це спосіб зберігати те, що формувало нас століттями. Кожен мотив має свою вагу, адже за ним — віра та досвід поколінь».
На її картинах оживають обрядові дійства, мерехтять автентичні орнаменти, а народне вбрання виглядає не як музейний експонат, а як жива, дихаюча шкіра. Дарина майстерно передає фактуру: здається, можна відчути шорсткість домотканого полотна чи холод вишитої нитки. Але головне — це світло. Світло, що йде зсередини персонажів, символізуючи ту саму стійкість українського духу, про яку сьогодні говорить увесь світ.
Природа як дзеркало ідентичності
Особливе місце в палітрі художниці посідає українська природа. Але вона у Дарини не відокремлена від людини. Це єдиний організм. Херсонські горизонти, що закарбувалися в пам’яті з дитинства, тепер зустрічаються з м’якими пейзажами Поділля. Рідна земля в її роботах — це не просто тло, це фундамент, на якому стоїть дім. А дім для Дарини — це і пам’ять предків, і сучасна опора.
У своїх роботах вона прагне показати цей нерозривний зв’язок: як людина проростає в землю, а земля дає їй сили тримати небо. Це філософія гармонії, якої нам так бракує в епоху турбулентності.
Передаючи вогонь далі
Мистецтво Дарини не замикається в стінах майстерні. Важливою сторінкою її біографії є робота в Немирівському центрі дитячої та юнацької творчості. Навчаючи дітей малювати, вона не просто показувала, як тримати пензель чи змішувати фарби. Вона передавала їм саму здатність бачити красу в повсякденності та гордість за своє коріння.
Це і є та сама форма відповідальності перед минулим, про яку вона говорить. Адже традиція живе лише тоді, коли вона передається з рук у руки — від майстра до учня, від серця до серця.
Замість епілогу: Мистецтво як оберіг
Сьогодні Дарина Стратюк продовжує свій пошук. Вона не зупиняється на досягнутому, постійно вдосконалюючи техніку, експериментуючи з фактурами, але залишаючись вірною своїй магістральній темі. Її творчість — це тиха, але потужна молитва за Україну, втілена в кольорі.
У нинішній історичний момент її картини стають для глядача чимось більшим, ніж просто мистецтвом. Це візуальні обереги. Вони нагадують нам, що попри всі випробування, у нас є те, що неможливо відібрати — наша культура, наша пам’ять і наше невгасиме світло.
Дарина Стратюк доводить: бути сучасним художником — це не обов’язково руйнувати старе. Іноді найбільша революція полягає в тому, щоб вберегти найцінніше і дати йому нове життя на полотні.
Інстаграм сторінка Дарини Стратюк https://www.instagram.com/da.rina295