Історія Наталії Ходаковської — це доказ того, що час у мистецтві не має значення. Вона взяла пензель у руки лише у 53 роки, але ця мить стала початком потужного шляху. Сьогодні її живопис – це жива тканина культури, зібрана в кольорі, пам’яті та любові. Участь у всеукраїнському культурно-мистецькому проєкті «Мозаїка спадщини України», стала для Ходаковської не просто експозицією, а творчим маніфестом. Художниця, відома раніше за пейзажами, завдяки цьому дослідженню спадщини, кардинально змінила вектор творчості, занурившись у глибинний код нації.
Злам парадигми: Проєкт як знахідка голосу
Творчий псевдонім НаХод-ка якнайкраще відображає її несподівану, але потужну появу на арт-сцені. На початку свого шляху Наталія працювала переважно в жанрі пейзажу — фіксуючи красу навколишнього світу, можливо, море чи інші епізодичні «мореністичні» мотиви. Це було мистецтво зовнішнього споглядання.
Проте всеукраїнський культурно-мистецький проєкт «Мозаїка спадщини України», заснований Вандою Орловою, виявився тією творчою лабораторією, де НаХод-ка знайшла свою справжню тему. Її участь у ньому спричинила радикальний зсув: вона перейшла від етюдної фіксації до глибинної символізації і оспівування внутрішньої історичної пам’яті. Вона перестала бути художником-спостерігачем, ставши художником-транслятором культурного коду. Чотири картини, що вона представила, є динамічними свідченнями цього перетворення.
Енергія Карпат: Вогонь як точка єднання
Три роботи із серії концентрують увагу на силі гуцульських традицій, де танець є не розвагою, а формою ритуального єднання та відродження.
У полотнах «Танець вогню» та «Аркан біля вогню» центральним образом стає саме полум’я. У першій картині чоловіки, що збираються навколо нього, відчувають силу єдності та свободи. Вогонь тут — не просто джерело світла; це символ очищення і відлуння народної душі, що зберігається у поколіннях.
Ця ідея досягає кульмінації в «Аркані біля вогню». П’ятеро чоловіків, натхненні запалом, танцюють навколо палаючого центру. Полум’я, що відбивається на їхніх червоних штанях, підкреслює динамічний ритм. Це не просто танець, а ритуал, який символізує незгасний вогонь роду. НаХод-ка перетворила етнографічний мотив на драматичний, пульсуючий енергією ритуал. А «Гуцульський танець», сповнений живої радості свята, акцентує на єдності з землею та ритмом музики. Художниця доводить, що справжній дух народу передається через рух і колір.
Універсальний рух: Синтез традицій і вічності
Філософським центром серії, що завершує перехід авторки, є полотно «Танець поколінь». Тут символізм піднімається до всеукраїнської та екзистенційної площини. Це зображення кола життя, де покоління єднаються під сяйвом сонця.
У цій роботі вишиванки, колосся, калина і хвиляста ріка вже не регіональні атрибути. Вони перетворюються на універсальні символи родючості, сили традицій та безперервності часу.
НаХод-ка, завдяки роботі в проєкті «Мозаїка спадщини України», перейшла від малювання того, що бачить, до малювання того, чим ми є. Її мистецтво — це переконливе свідчення того, що глибинна культурна пам’ять може бути несподівано знайдена і виражена через живопис у будь-якому віці. Ці картини — не просто гарні; це маніфест тяглості та незламності, життєво необхідний у часи, коли ідентичність потребує візуального підтвердження своєї вічності.
Facebook сторінка мисткині: Наталія Ходаковська
+ Поки нема коментарів
Додати перший