Або як назва відомства, що сама по собі виглядає як мем, виправдовує очікування.
Сьогодні ми зануримося у дивовижний світ української бюрократії, де логіка відпочиває, а здоровий глузд бере тривалу відпустку. Наш головний герой – Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (МКСК), яке очолює друг Єрмака Микола Точицький. Вже сама назва відомства – це шедевр неймінгу, гідний окремої премії за абсурд. Культура і стратегічні комунікації? Це як спробувати поєднати балет з тактичною картою бойових дій. Але, як виявилося, це лише верхівка айсберга.
"Інформаційна кампанія" – улюблений аргумент на всі випадки життя
Останнім часом МКСК демонструє дивовижну майстерність у жанрі "переведення стрілок". Коли громадськість, у особі "Коаліції дієвців культури" та 150 небайдужих громадян, висловлює занепокоєння щодо збереження культурної спадщини під час війни, міністерство незворушно відповідає: "Це все замовна інформаційна кампанія!"
Уявіть картину: палає музей, безцінні експонати перетворюються на попіл, а міністерський чиновник, попиваючи каву, задумливо промовляє, реагуючи на крики активістів про цю пожежу: "Ага, це, мабуть, ті, хто незадоволений забороною забудови історичних місць Києва, знову розгорнули свою підступну кампанію!"
Здається, у МКСК є спеціальний відділ, який цілодобово генерує "змовницькі теорії" замість реальних рішень. Адже набагато простіше звинуватити когось у "медіавійні", ніж визнати власну безпорадність.
Кадрові ротації: від некомпетентності до… ще більшої некомпетентності?
Міністерство, звісно, не забуває похвалитися своїми "професійними" кадровими рішеннями. Мовляв, попереднє керівництво було погане, а тепер прийшли люди з вищою освітою в архітектурі, які викладають курси для студентів-реставраторів і мають досвід у міжнародному праві.
Звучить солідно, чи не так? Але чомусь ці "професіонали" досі не змогли розробити чіткий алгоритм евакуації музейних цінностей, які горять і грабуються прямо зараз. Можливо, вони надто зайняті викладанням курсів, щоб займатися якоюсь там "дрібницею", як порятунок національного надбання?
Особливо комічно виглядає історія зі звільненням директора Києво-Печерської Лаври Максима Остапенка. Міністр Точицький публічно звинувачує його у "слабкій позиції" щодо виконання закону про заборону московських релігійних організацій. При цьому, як виявилося, сам міністр спонукав підлеглого до дій, які виходять за межі його повноважень і суперечать закону.
Це нагадує анекдот: "Ви винні в тому, що не зробили те, що я вам наказав зробити, хоча це незаконно і не входить у ваші обов’язки!"
Міністр Точицький
Нагадаємо, що Точицький був заступником керівника Офісу президента України Андрія Єрмака. За інформацією “Української правди”, Точицький та Єрмак були однокурсниками в Інституті міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка.
Апогеєм абсурду стало призначення на місце звільненого директора пані, яка до цього була радницею прем’єр-міністра та експерткою зі створення та масштабування команд у державному секторі. Здається, "масштабування команд" важливіше за збереження пам’яток ЮНЕСКО.
Секретність евакуації: "Інформація з обмеженим доступом"
Коли мова заходить про звітність щодо евакуації музейних цінностей, МКСК демонструє неперевершену майстерність у збереженні державної таємниці. Мовляв, це "інформація з обмеженим доступом". Звісно, адже навіщо суспільству знати, скільки експонатів вдалося врятувати, а скільки згоріло? Це ж може спричинити "паніку в громаді"! Набагато краще, коли громада живе в блаженному невіданні, поки її культурна спадщина зникає.
При цьому міністерство з гордістю рапортує про евакуацію 540 942 одиниць збереження. Звучить вражаюче, поки не з’ясовується, що більшість з них були вивезені ще в 2022 році, переважно з Києва, і що волонтери, наприклад, Леонід Марущак, вивезли в рази більше. Виходить, що МКСК вміє рахувати, але не вміє рятувати. Або ж, можливо, вони просто переплутали цифри з кількістю "інформаційних кампаній", які їм довелося відбити.
Музейні колекції в прифронтових областях, які містять мільйони безцінних експонатів, досі підлягають смертельній небезпеці знищення або викрадення окупантами. Як виявилося, Україна не має чіткого та ефективного механізму евакуації культурних цінностей навіть на четвертий рік повномасштабної війни.
Міністерство, звичайно, не забуває перекласти відповідальність на місцеві органи влади та директорів музеїв. Мовляв, це вони "відповідальні за збереження та евакуацію". Звісно, адже міністерство – це ж не для того, щоб координувати, а для того, щоб "стратегічно комунікувати" і звинувачувати.
Директори музеїв, які отримують зарплату в 8000 гривень, мають самі формувати комісії, пакувати експонати, домовлятися з колегами з безпечніших областей, а ще й відбиватися від мерів, які вимагають, щоб музеї продовжували працювати, бо "евакуація спричинить паніку". Тож директори музеїв мають проходити квест "Врятуй культурну спадщину, не маючи ресурсів, підтримки та чітких вказівок, і не забудь при цьому посміхатися".
Висновки: час діяти, а не "комунікувати"
Ситуація з культурною спадщиною в Україні – це не просто проблема, це катастрофа. Доказом тому є вже втрачені музеї Маріуполя, Мелітополя та Херсону, які російські загарбники розікрали під час окупації, а Міністерство культури так і не спромоглося евакуювати.
Серед найболючіших втрат — Маріупольський краєзнавчий музей, де з 59 704 предметів державного музейного фонду 80% зазнали пошкоджень чи були знищені. Художній музей Архипа Куїнджі у Маріуполі повністю зруйновано. Херсонський художній музей був масово пограбований окупантами, а його експонати вивезені до Криму.
Також втрачено Народний музей історії міста Авдіївка, Часовоярський історико-краєзнавчий музей, Снігурівський краєзнавчий музей, Мелітопольський краєзнавчий музей та сотні інших.
Мільйони експонатів знаходяться під загрозою знищення або викрадення російськими окупантами, а міністерство, яке за законом відповідає за їх збереження, продовжує грати в "інформаційні війни" і перекладати відповідальність.
Можливо, настав час, щоб Міністерство культури та стратегічних комунікацій нарешті згадало, що його основна функція – це не "стратегічні комунікації" з громадськістю, а реальні дії. Час визначити відповідальних, розробити дієві алгоритми, залучити кошти та, головне, почати рятувати те, що ще можна врятувати. Бо інакше, коли війна закінчиться, нам залишиться лише "стратегічно комунікувати" про те, як ми втратили свою культурну спадщину. І тоді вже ніякі меми не врятують те, що залишиться від нашої культурної спадщини.
—
+ Поки нема коментарів
Додати перший