Мільйони експонатів, десятки музеїв та колективне безсилля, а держава, яка не впоралася з евакуацією культурної спадщини, знімає з себе відповідальність.
Повномасштабне вторгнення Росії триває вже більше трьох років, однак критична проблема збереження культурної спадщини України залишається невирішеною. Музейні колекції в прифронтових областях, які містять мільйони безцінних експонатів, досі підлягають смертельній небезпеці знищення або викрадення окупантами. Як виявилося, Україна не має чіткого та ефективного механізму евакуації культурних цінностей навіть на четвертий рік повномасштабної війни.
Загрозливі масштаби проблеми
У музеях трьох областей, які зараз знаходяться під найбільшою загрозою окупації — Запорізькій, Сумській та Харківській — залишається понад один мільйон одиниць збереження державного музейного фонду України. А в дев’яти областях, де існує реальна загроза наступу ворога, зберігається більше 3 мільйонів експонатів.
Для розуміння масштабу потенційної катастрофи: з 2014 року Україна вже втратила близько 2 мільйонів музейних об’єктів. Тільки на Луганщині у 13 музеях на підконтрольній Україні території до повномасштабного вторгнення зберігалося понад 89 тисяч цінних предметів культурної спадщини. Наразі всі ці музеї перебувають в окупації.
«Ми мали 8 років, щоб підготуватись. Ми знали, що область має високий ризик бути окупованою, і нічого не зробили…» — пише голова правління Коаліції дієвців культури Ольга Сагайдак.
Знищені та розграбовані скарби
Серед найболючіших втрат — Маріупольський краєзнавчий музей, де з 59 704 предметів державного музейного фонду 80% зазнали пошкоджень чи були знищені. Художній музей Архипа Куїнджі у Маріуполі повністю зруйновано. Херсонський художній музей був масово пограбований окупантами, а його експонати вивезені до Криму.
Також втрачено Народний музей історії міста Авдіївка, Часовоярський історико-краєзнавчий музей, Снігурівський краєзнавчий музей, Мелітопольський краєзнавчий музей та сотні інших.
Іванківський історико-краєзнавчий музей, де зберігалися унікальні твори Марії Примаченко, був знищений вже 25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення. У травні 2022 року цілеспрямованим ракетним ударом був зруйнований Національний музей Григорія Сковороди в селі Сковородинівка на Харківщині.
Відсутність чіткого механізму та відповідальності
«Злочинна байдужість міністерства, апатія чи "ждуни" в музеях. Хто відповість за втрату цінностей?» — ставить питання Ольга Сагайдак. Адже наступ на Запорізьку, Сумську, Харківську області анонсують усі медіа, посилаючись на слова Президента та військових.
І тут постає критичне питання: якщо в наступний музей влучить ракета або ворог вивезе чергову колекцію експонатів, хто нестиме відповідальність за недбальство? Голова обласної військової адміністрації? Міністр культури? Директор музею? Чи, можливо, Президент, який за три роки жодного разу не поставив це питання на засіданні РНБО?
Згідно з Гаазькою конвенцією 1954 року, невжиття всіх можливих заходів для збереження культурної спадщини, якщо їй загрожує небезпека, вважається злочином. Навіть якщо Україна є жертвою агресії, рахунки ми зможемо виставляти ворогу тільки після закінчення війни, і то гіпотетично.
Міністерство культури знімає з себе відповідальність
Найбільш тривожним є те, що Міністерство культури і стратегічних комунікацій фактично відмовляється брати відповідальність за координацію евакуації. У відповідь на відкритий лист Коаліції дієвців культури, підписаний 150 культурними та громадськими діячами, заступник міністра Сергій Бєляєв заявив:
«Відповідальні за збереження та евакуацію культурних цінностей — обласні та Київська міська військові адміністрації, органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ та організацій…».
Однак це суперечить Постанові Кабінету міністрів від 30 жовтня 2013 р. № 841 (доповненій у 2024 році), яка визначає, що саме МКСК є органом державної влади, відповідальним за планування евакуації культурних цінностей, зокрема тих, що включені до Музейного фонду України.
Міністерство також відмовляється звітувати перед суспільством про результати евакуації, посилаючись на те, що «питання евакуації музейних предметів під час воєнного стану відноситься до інформації з обмеженим доступом». Проте саме міністерство власним наказом і обмежило доступ до цих відомостей.
Звіт про евакуацію, який викликає питання
28 лютого 2025 року, у відповідь на відкритий лист Коаліції, Міністерство повідомило, що з початку повномасштабного вторгнення було евакуйовано 540 942 одиниці збереження з 59 закладів. Проте більшість із них були евакуйовані ще в 2022 році, і переважно з Києва. Наприклад, Національний музей історії України та його Скарбниця вивезли 117 тисяч музейних предметів 1-ї категорії ще на початку березня 2022 року.
Заступаючи на посаду міністра культури, Микола Точицький озвучив цифру в півмільйона об’єктів, евакуйованих за участі Міністерства станом на кінець осені 2024. Водночас волонтер Леонід Марущак заявляв у численних інтерв’ю, що особисто вивіз з прифронтових територій понад 2 мільйони музейних цінностей.
Ця розбіжність у даних, як зазначає Ольга Сагайдак, «сама по собі є великою темою для аналізу, розслідування і належних висновків, зокрема, і правоохоронних органів».
Хто ж відповідає за евакуацію на місцях?
Місцеві органи влади, які за законом мають організовувати евакуацію на місцях, рідко ініціюють цей процес. Деякі погоджуються сприяти лише за наполегливого запиту керівництва музею, а деякі навіть наполягають, щоб музеї продовжували працювати, вважаючи, що евакуація колекцій може спричинити паніку в громаді. Більшість просто опікується іншими пріоритетами і не діятиме без прямої вказівки «згори».
Директори музеїв: між страхом і безпорадністю
Директори музеїв, які за посадою зобов’язані ініціювати евакуацію, часто опиняються в складній ситуації. Вони мають формувати комісії для складання переліку предметів до евакуації, організовувати пакування, домовлятися з колегами з безпечніших областей про тимчасове зберігання, комунікувати з обласними військовими адміністраціями та міністерством.
Деякі директори так і діяли на початку вторгнення. Але багато пояснюють свою пасивність страхом втратити колекцію, яка може не повернутися, втратити роботу через ініціативу евакуації перед мерами міст чи головами ОВА, відсутністю вказівок «згори», браком ресурсів — людей, коштів, контактів з колегами.
«Відважні і ризиковані директори музеїв (переважно — директорки), які продовжують працювати за зарплату в 8000 гривень, викликають волонтерів або самотужки організовують перевезення колекцій туди, де самі змогли домовитись», — зазначає Ольга Сагайдак.
«Інші, цілком пояснювано, бояться майбутньої матеріальної і кримінальної відповідальності за втрату й пошкодження національного культурного надбання. Тому чекають команди "згори" — від мінкульту, місцевої ОВА. Треті чекають, але вже здійснення тих прогнозів, про які нам страшно думати».
Ця тотальна безпомічність викликає у суспільства підозри, що серед директорів музеїв можуть бути й колаборанти, подібні до керівників Маріупольського або Херсонського краєзнавчих музеїв, які в 2022 році добровільно передали колекції ворогу.
Вимоги культурної спільноти
Коаліція дієвців культури висуває чіткі вимоги до влади:
-
Визначити орган державного управління, який несе відповідальність за координацію евакуації.
-
Негайно організувати процес евакуації державного музейного фонду із Запорізької, Харківської, Сумської та Донецької областей; наступним етапом — з Чернігівської, Дніпропетровської, Миколаївської, Херсонської та Одеської.
-
Регулярно інформувати суспільство про результати евакуації, повідомляти, яка частина музейного фонду переміщена до безпечних місць зберігання.
-
Гарантувати працівникам музеїв можливість працювати з колекціями та отримувати адекватну фаху й досвіду заробітну плату.
Куди вивозити експонати?
Фото: the-village.com.ua. Вирва від влучання міни у дворі Художнього музею Галагана, Чернігів
Окрім проблеми відповідальності, постає ще одне важливе питання: куди вивозити експонати? Музеї на відносно безпечних територіях вже переповнені, а умови зберігання в них часто залишають бажати кращого.
Ольга Сагайдак та експерти проєкту RES-POL пропонують кілька рішень, які влада має реалізовувати паралельно і, головне, швидко:
-
Домовлятися з західними партнерами про тимчасове зберігання найцінніших експонатів національного надбання.
-
Використовувати підземні сховища, в тому числі військового призначення.
-
Задокументувати та оцифрувати предмети й документи, зберігаючи цю інформацію на державних серверах.
-
Надати керівникам музеїв простий і дієвий алгоритм евакуації.
-
Гарантувати презумпцію невинності тим, хто на свій ризик приймає рішення рятувати колекції, але не отримує відповіді ні від місцевої, ні від центральної влади.
-
Створити команди екстреного реагування, до яких можуть входити громадські організації, волонтери, працівники дотичних професій.
Часу обмаль
«Я переконана, що ми маємо негайно зосередити зусилля на евакуації», — наголошує Ольга Сагайдак. І це переконання поділяють усі, хто розуміє справжню цінність культурного надбання України.
Ймовірно, залишається останній шанс для порятунку колекцій, адже війна триває, наступ продовжується, а військові говорять про необхідність готуватися до захисту правобережжя та про ризики для Запоріжжя, Дніпра, Миколаєва, Харкова.
«Лінія цього розподілу може стати жорстокою ампутацією наших надій і прагнень», — застерігає Сагайдак. «Всією душею я прагну, щоб такі міркування виявилися панічним маренням. І звісно, я вірю, що влада і фахівці — військові, дипломати — роблять все, щоб такого не сталося».
«Але я також вірю, що в нас ще є можливість зробити так, щоб мінімізувати втрати при найгірших сценаріях», — підсумовує вона.
Як влучно зазначає Сагайдак, «політичні заяви з трибуни Парламенту про "культурний суверенітет" і "культуру як складову національної безпеки" не вартують ламаної гривні Запорізького краєзнавчого музею, якщо об’єктами культурної спадщини — свідками становлення України володітиме ворожий музей».
—
+ Поки нема коментарів
Додати перший