Перше червня 2025 року, безсумнівно, увійде в аннали сучасної війни не стільки феєрверками з нагоди дня захисту дітей, скільки безпрецедентною за масштабом та зухвалістю операцією, що отримала промовисту назву «Павутина».
Служба безпеки України, як з’ясувалося, понад півтора року плела цю саму «павутину», щоб упіймати в неї не метеликів, а куди більшу здобич – стратегічну авіацію Російської Федерації. І не десь на околицях театру бойових дій, а в глибокому, як вважалося, безпечному тилу – від Мурманської області до сибірських просторів Іркутської області, на відстані до 4500 км від українського кордону.
«Троянська фура» як новий стандарт диверсій
Методика проведення операції вражає своєю простотою та ефективністю, що, вочевидь, і стало причиною її приголомшливого успіху на тлі розслабленості російських систем безпеки. Жодних складних ракетних систем чи далеких перельотів. Головними дійовими особами стали звичайні FPV-дрони, доставлені до місць пуску… у вантажівках.
Ці «троянські коні» на колесах, замасковані під звичайні цивільні перевезення або, як повідомляють деякі джерела, обладнані спеціальними «мобільними дерев’яними будиночками» з розсувними дахами, спокійно дісталися околиць стратегічних аеродромів. А далі – справа техніки: рій невеликих, але смертоносних безпілотників злетів у повітря, прямуючи до своїх коштовних цілей.
Губернатори Іркутської та Мурманської областей змушені були підтвердити факт атак, причому іркутський очільник Ігор Кобзєв з сумом констатував «перший в Сибіру» такий інцидент, вказавши, що дрони запускалися саме з фури.
Губернатор останньої, Ігор Кобзєв, навіть підтвердив: "перший наліт дронів на Сибір", джерело – фура, її "блоковано". Водія фури в Мурманській області, кажуть, затримали, але він, бідолаха, міг і не знати, який "сюрприз" везе.
Водія однієї з таких фур, як повідомляється, затримали, хоча існує версія, що він міг бути використаний «втемну» або ж, за іншими, більш похмурими даними, ліквідований після виконання завдання. Навіть з’явилися фото нібито складу в Челябінську, де ці пускові контейнери могли збиратися – привіт челябінському агентству нерухомості «DAN-Недвижимость», чий логотип випадково (чи ні?) потрапив у кадр.
Географія уражень та «бухгалтерія» війни
Під ударом опинилися ключові авіабази: «Оленья» в Мурманській області, «Біла» в Іркутській, а також, за різними даними, «Дягілєво» в Рязанській та «Іваново» в Івановській областях. Планувалася атака і на авіабазу «Українка» в Амурській області, але там, схоже, фура з «сюрпризом» не доїхала до пункту призначення, вибухнувши дорогою.
Цілями стали гордість російських ВКС: стратегічні бомбардувальники Ту-95МС, Ту-22М3 та, за деякими даними, навіть літаки дальнього радіолокаційного виявлення А-50.
Розташування літаків на авіабазі Оленя станом на 26 травня
AviVector
Розташування літаків на авіабазі "Біла" на момент 31 травня.
Українська сторона заявила про ураження понад 40 літаків із загальним збитком, що сягає від 2 до 7 мільярдів доларів. Президент Зеленський повідомив про використання 117 дронів та ураження 34% стратегічних носіїв крилатих ракет на аеродромах базування.
Навіть якщо ставитися до цих цифр з певною обережністю, аналіз відео з дронів, що з’явилися в мережі, дозволяє говорити про знищення щонайменше 7-10 стратегічних бомбардувальників та транспортного літака Ан-12. Враховуючи, що Ту-95 та Ту-22М3 давно зняті з виробництва, кожна така втрата для Росії є, без перебільшення, непоправною.
Російська реакція: від заперечення до ядерних погроз
Офіційна реакція Міністерства оборони РФ була прогнозовано стриманою: визнали «займання декількох одиниць авіаційної техніки» на двох аеродромах, решту атак нібито «відбили». Однак у Z-патріотичному сегменті інтернету вибухнула справжня буря.
Події миттєво охрестили «російським Перл-Харбором» та «чорним днем російської авіації». Блогери та «воєнкори» змагалися в емоційності коментарів: від розпачливих «у нас немає пристойних слів» до істеричних закликів до негайних ядерних ударів по Україні.
«Це не просто привід. Це причина почати ядерні удари», – безапеляційно заявив один із каналів. Курський блогер Роман Алєхін висловив сподівання, що «відповідь буде такою ж, як у США на напад на їхній Перл-Харбор, або навіть жорсткішою».
Особливого сарказму заслуговує обговорення стану захищеності стратегічних об’єктів. Виявилося, що багатомільйонні бомбардувальники, здатні нести ядерну зброю, стояли просто неба, без ангарів, а єдиним «ноу-хау» захисту були автомобільні покришки, дбайливо розкладені на крилах та фюзеляжах.
«Самолеты прикрыты покрышками! Это какой-то позор», – обурювався один з блогерів. Інший резонно запитував: «Невже будувати укриття дорожче, ніж новий літак, давно знятий з виробництва?» Питання, звісно, риторичне. Корупція, некомпетентність, «розпили» та «рейдерство» в середній ланці командування – ось справжні причини, на думку деяких російських коментаторів, такого фіаско.
Історичні паралелі: Перл-Харбор чи все ж таки щось інше?
Порівняння з Перл-Харбором, хоч і гучне, виглядає досить натягнутим. По-перше, США на момент японської атаки не перебували у стані війни з Японією, тоді як Росія веде повномасштабну війну проти України вже понад три роки. По-друге, американці, попри важкі втрати, змогли відносно швидко відновити свій флот та авіацію. Для Росії ж втрата кожного стратегічного бомбардувальника радянської епохи є невідновною.
Більш доречною історичною паралеллю міг би бути, наприклад, «Рейд Дуліттла» у квітні 1942 року. Тоді американські бомбардувальники, злетівши з авіаносця, завдали удару по Токіо. Матеріальні збитки були відносно невеликими, але психологічний ефект – колосальним.
Атака продемонструвала вразливість японської метрополії та підняла бойовий дух американців. Операція «Павутина» має схожий ефект: удар по престижу, демонстрація вразливості глибокого тилу та здатності України до асиметричних дій. Можна згадати і зухвалі операції британських командос часів Другої світової або точкові удари ізраїльських спецслужб по стратегічних об’єктах супротивників.
Деякі коментатори, як-от журналіст Тимур Олевський, згадали операцію «Френтік» – човникові бомбардування Німеччини американською авіацією з використанням радянських аеродромів під час Другої світової. Однак це порівняння стосується скоріше складності логістики та координації, аніж самого характеру атаки.
«Павутина» як аргумент на переговорах та сигнал світові
Атаки відбулися напередодні запланованого раунду переговорів у Стамбулі, куди російська делегація, за словами української сторони, так і не надала свій проєкт меморандуму. Тепер українська делегація, очолювана міністром оборони Рустемом Умєровим, матиме значно сильніші позиції.
Світ побачив, що Україна здатна не лише оборонятися, а й проводити складні, високотехнологічні операції, що руйнують «міф про непорушність російського стратегічного потенціалу».
Західні ЗМІ та експерти рясніли заголовками про «колосальну ганьбу для Путіна», «зміну балансу у війні» та «гібридне перехоплення стратегічної ініціативи». Колишній командувач Сухопутних військ США в Європі Бен Ходжес влучно зауважив: «Краще вбити лучника, ніж намагатися збивати стріли!»
А колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт зазначив, що «навіть фільми про агентів 007 не спромоглись вигадати щось подібне».
Важливо, що, за деякими даними, ця операція не була попередньо узгоджена з західними союзниками, що може свідчити про нову тактику Києва – діяти без попередження, щоб уникнути можливого «м’якого вето» через побоювання ескалації.
Майбутнє за дронами, а за Росією – пошук нових покришок?
Операція «Павутина» вкотре продемонструвала, що майбутнє війни – за асиметричними технологіями. Дешеві, масові дрони виявилися здатними ефективно вражати наддорогі, штучні зразки озброєнь минулої епохи. Як зазначив один із західних аналітиків, «війна дронів — це як порох у XV столітті. Хто першим опанує — той переможе»
Російському командуванню тепер доведеться серйозно замислитися не лише над тим, як латати діри в ППО та шукати винних, а й над тим, чим замінити втрачені «стратеги» та як захистити ті, що залишилися.
Можливо, замість автомобільних покришок наступним «геніальним» рішенням стане обкладання літаків мішками з піском або маскування їх під стоги сіна. Адже, як показала практика, «відстань в сучасній війні» вже давно не є «достатнім фактором безпеки», особливо коли проти тебе плетуть таку майстерну «Павутину». А поки в Кремлі думають, Україна, схоже, вже готує нові, не менш неприємні сюрпризи. Адже, як влучно зауважив один із західних коментаторів, цитуючи республіканця Дона Бейкона: «Путін посіяв вітер — тепер жне бурю».
—
Костянтин Іванченко, «Аргумент»
В тему:
- Жах російських загарбників: що таке HIMARS та його старший брат М270
- У чому сила української армії? 10 чинників, які допомогли ЗСУ стати новою військовою потугою
- Коли любителів легких «спецоперацій» очікує поразка
- Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям
- Сучасні системи ППО для України: як вони змінять війну
- Як системи HIMARS громлять російські склади (+відеодокази)
- Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям
- Як нова українська артилерія змінює перебіг війни?
- Екс-директор ЦРУ: російська армія показала всі військові недоліки, які лише можна уявити
- The Economist: как Украина выигрывает войну беспилотников
- Артиллерийская «битва за Донбасс» глазами американского журналиста
+ Поки нема коментарів
Додати перший