Адаптивні мільйони: чому безпрецедентний наплив українських біженців до Європи не викликав соціальної та політичної кризи

Кількість українських біженців у Європі вже втричі перевершила міграційний приплив з Азії та Африки, що спричинило повноцінну кризу в європейській політиці у 2015–2016 роках.

 Абсорбція найбільшої хвилі імміграції, з якою європейський континент стикався з часів Другої світової війни, проходить напрочуд спокійно завдяки залученості європейців до конфлікту Росії та України, обуренню російською агресією, а також значно меншою культурно-цивілізаційною дистанцією між європейцями та українцями, яка існує між ними та біженцями із Сирії та Африки. 

Істотний внесок у безконфліктну абсорбцію українських біженців робить і соціально-демографічна структура нової діаспори: приблизно половина її — це діти, а третина має принаймні незакінчену вищу освіту, близько 15% — це люди з високою кваліфікацією, 15% — відносно адаптовані люди до життя у Європі. При цьому «класичні» біженці — українці з низьким рівнем освіти та доходів та низькою адаптивністю, — як правило, обирають «близькі» країни Центральної Європи (насамперед Чехію та Польщу). 

В результаті пов’язане з українським міграційним припливом соціальне навантаження більшою мірою лягає на бідніші європейські країни. Ця обставина та загальне зниження залучення європейців до російсько-українського конфлікту можуть призвести до певного зростання напруженості у цій зоні в майбутньому.

За півтора роки війни Україну залишило понад 6 млн біженців, більша частина яких (близько 4,6 млн, за даними ООН ) знаходиться в Європі — це найістотніший потік біженців, з яким європейський континент стикався з часів Другої світової війни. Крім того, згідно з даними Центру Разумкова, ще 5% опитаних українців (тобто до 1,5 млн осіб у перерахунку на населення) висловлюють намір виїхати до Європи, щоб пережити там тягар другої воєнної зими. 

Попередній великий приток вимушених мігрантів до Європи мав місце у 2015–2016 роках, коли до країн ЄС у пошуках притулка приїхало близько 1,3 млн осіб із Сирії, Афганістану, Іраку, Африки, а також Косово, Сербії, Албанії. Парадокс полягає в тому, що «міграційна криза» 2015–2016 років стала для Європи та європейських політиків по-справжньому великим політичним викликом. 

Читати також:  Скільки Росія вкрала українського врожаю з окупованих територій

Так, зростання популярності крайнє правих у європейській політиці, що припало на останні роки, нерідко пояснюють саме цією кризою. Жорстка, майже ксенофобська позиція Віктора Орбана з питань біженців у 2015 році багато в чому посилила його популярність в Угорщині, де відбувся референдум, який відкинув обов’язкову квоту імміграції Євросоюзу. А у Греції, навпаки, проблеми з прийомом мігрантів сильно підірвали позиції тодішнього прем’єра Алексіса Ціпраса. Вихід Британії з Євросоюзу також багато в чому пов’язують із міграційною кризою 2015–2016 років. 

Однак суттєво більший за масштабом приток біженців з України, всупереч очікуванням Москви, не привів поки що ні до чого схожого. Навпаки, прийом українців у перші місяці війни спричинив хвилю загальноєвропейської солідарності, яку стимулювале обурення російським вторгненням. 

Недавнє соціологічне дослідження Олександра Д. Мойзе, Джеймса Деннісона та Ханспетера Крісі пояснює цей парадокс. Українські біженці турбують європейців, але значно менше, ніж біженці з Сирії, Сомалі та Афганістану. Це пов’язано з близькістю контактів між країнами ЄС та Україною, і з фактором конфесійної близькості, і, ймовірно, навіть з расовими причинами. Має значення і демографічна структура «українського» притоку: з України до Європи їхали переважно жінки з дітьми та люди похилого віку, тоді як із Сирії, Сомалі та Афганістану у великій кількості втекли й молоді чоловіки. 

Соціологи ґрунтуються на даних двох хвиль лонгітюдного опитування (тобто опитували тих самих людей), проведеного ними у 2022 році в Угорщині, Італії, Франції, а також у Німеччині та Польщі, де українських біженців зосереджено найбільше (у сумі понад 2 млн), і порівнюючого ставлення європейців до біженців з України, Афганістану та Сомалі. 

За даними опитування, ставлення європейців до українських біженців багато в чому визначається ставленням до російсько-української війни. Громадяни ЄС відчувають себе набагато більш залученими до цієї війни, ніж у конфлікти, що розгортаються в інших регіонах. Респонденти, більш інформовані щодо війни в Україні, висловлюють і більшу підтримку українським біженцям. 

Читати також:  Интернет-магазин Panda Auto Parts: ваш надежный помощник в мире запчастей для китайских автомобилей

У розрізі політичних установок ставлення європейців до біженців з України діаметрально протилежне тим закономірностям, які спостерігаються щодо неєвропейських біженців, зазначають дослідники. Європейці з лівими уподобаннями більш прихильні до біженців із Близького Сходу та Африки, ніж до українців, а праві, навпаки, насторожені стосовно сомалійців та афганців, але висловлюють підтримку українцям. 

При цьому респонденти, які заявляють про свою підтримку Росії, в основному однаково не приймають будь-яких біженців. Водночас прийом «культурно близьких» українських біженців впливає на зміну європейської громадської думки щодо біженців загалом. Респонденти, які заявляли про свою підтримку біженців з України у першій хвилі опитування, у другій хвилі пом’якшують свою думку щодо доцільності прийому біженців із «культурно далеких» країн. 

Якщо не вважати російську мову, яка набагато частіше звучить у європейських містах (основна частина біженців — з південно-східної частини України), такий колосальний потік біженців з України, справді, в Європі малопомітний. А підтримка та солідарність щодо українців (як показало проведене в червні 2023 року інше дослідження) залишаються на високому рівні та демонструють лише мінімальні ознаки втоми, тоді як толерантність до сирійських біженців улітку 2022 року порівняно з весною 2022-го помітно знизилася. 

Ця картина стає ще зрозумілішою крізь призму аналізу соціально-демографічних характеристик нової української діаспори. Дослідження українського Центру економічної стратегії (ЦЕС) на основі опитування Info Sapiens показало, що близько половини українських біженців у Європі — діти, а майже дві третини дорослих (63%) мають принаймні незакінчену вищу освіту. 

Майже 30% українців, які виїхали до Європи, належать до типу «квазітрудових мігрантів» — це люди, добре адаптовані до життя за кордоном (бували там раніше, іноді вже в статусі трудових мігрантів, як правило, на якомусь рівні знають мову країни перебування). Ще 30% відносяться до типу «професіоналів» (висока кваліфікація, здатність влаштуватися за своєю чи суміжною спеціальністю, друзі у країні перебування, часто знання мови).

Читати також:  “Дизайн війни змінився”. Залужний назвав три основних пріоритети для України на 2024 рік

Вочевидь, настільки значний потік людей все-таки створює певні напруги, особливо у найбідніших країнах Центральної Європи, які взяли на себе значну частину припливу. Так, за даними ООН, у Польщі знайшли притулок 955 тис. українців, у Чехії — 370 тис., у Словаччині — 112 тис. Поляки незадоволені і навантаженням на економіку, пов’язаною з підтримкою біженців, і демпінгом на ринку праці з боку дешевої робочої сили у вигляді молодих жінок працездатного віку. 

Українські біженці у країнах Європи, осінь 2023 року, тис. осіб

 дані

Цю ситуацію посилюють і менш сприятливі соціально-демографічні показники «центральноєвропейських» біженців-українців. Саме тут, як випливає з дослідження ЦЕС, зосереджено групу «класичних біженців» (загалом вона становить 25% від усього потоку). Це жінки середнього віку з дітьми, з нижчим рівнем освіти та колишніх доходів, без знання мов та неадаптовані до життя в іншій країні. 

Вони обирають переважно Польщу та Чехію через їхню «близькість» до України. Таким чином, бідніші та менш адаптовані українські біженці залишаються у бідніших європейських країнах, підвищуючи навантаження на них. У той час як більш заможні та адаптивні спрямовуються до багатших країн. Цей дисбаланс може більш різко проявити себе на тлі загального зниження залучення європейців до українсько-російського конфлікту, яке, як було сказано вище, було важливим чинником європейської солідарності та толерантності щодо біженців.

Опубліковано у виданні Re: Russia

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший