Чому теорія «справедливої війни» завжди актуальна - Аргумент - заради розвитку та процвітання України!

У своїй колонці для видання First Things Джордж Вайґель піднімає надзвичайно актуальне в нашому буремному сьогоденні питання: як нам ставитися до війни як такої і як морально оцінювати війни, які тривають зараз? Минулого місяця автор виступав на врученні стипендії Civitas Dei, яку спонсорує Домініканський Томістичний інститут у партнерстві з Інститутом екології людини Католицького університету Америки, зазначають у виданні РІСУ.

У рамках події кілька десятків студентів провели інтенсивні три дні, досліджуючи традицію справедливої війни та обговорюючи тексти класиків цієї теорії, таких як Августин і Тома Аквінський, а також сучасних теоретиків, таких як Грегорі Райхберг з Інституту дослідження проблем миру в Осло.

По завершенні основної програми професор Вайґель залучив їх до інтенсивного читання і обговорення деяких дуже реальних проблем ХХІ століття. Про них він коротко виклав у своїй колонці, адже ці питання, безумовно, не є виключно «для науковців», а навпаки, стосуються зараз дуже реальних подій, які відбуваються в житті багатьох людей.

Для контексту спершу розберімося, про що йдеться. Теорія «справедливої війни», яка з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну знову набула надзвичайної актуальності, з’явилася в Католицькій Церкві завдяки таким велетам духу, як Августин Гіппонський та Тома Аквінський. Вона є складовою соціальної доктрини Католицької Церкви – богословських напрацювань на тему війни і миру, багатства і бідності, родинного життя і довкілля.

З часу своєї появи теорія справедливої війни була панівним підходом Католицької Церкви щодо того, як давати моральну оцінку різним збройним конфліктам і як їх залагоджувати (Православні Церкви дотримуються думки, що не існує критеріїв, за якими будь-яка війна може характеризуватися як справедлива, однак у певних моментах Церква надає «ікономічний дозвіл» на війну у випадку, якщо це єдиний спосіб відновити справедливість).

Святий Августин, базуючись на традиції Аристотеля і Цицерона, формулює правила ведення війни, однак завжди зазначає, що війна – це наслідок гріховного стану людини, і якщо можливо вирішити конфлікт за допомогою переговорів, то слід надавати перевагу йому.

Читати також: Як святкують Великдень та Проводи на Сумщині: котять яйце в яму, залишають цукерки на могилах та малюють хрестики крейдою

Обґрунтовуючи можливість ведення справедливої війни, Тома Аквінський вказував на право пропорційного використання збройної сили як для захисту третіх осіб, так і для самозахисту, а оголошувати таку війну може законний правитель заради загального блага лише у разі, якщо переслідується справедливий намір, а оголошення війни має справедливу причину, наприклад, оборона від агресора.

Сучасна Католицька Церква у Компендіумі Соціальної Доктрини окреслює, що «використання сили законне, якщо відповідає певним жорстким умовам: шкода, завдана агресором нації чи спільноті націй, була тривалою, важкою і безперечною; усі інші засоби, аби покласти цьому край, виявилися неможливими або безуспішними; були обґрунтовані можливості успіху; використання зброї не спричинило лиха і безладдя, важчих, ніж лихо, яке слід усунути. Під час оцінювання цих умов слід враховувати потужність сучасних засобів руйнування».

Джордж Вайґель

Сьогодні ж, як зазначає Джордж Вайґель, у більшості Церков, принаймні серед лідерів, спосіб мислення справедливої війни був витіснений «функціональним пацифізмом». У цій колонці він пояснює, чим це небезпечно і які це може мати моральні наслідки.

Вайґель зауважує, що позиція багатьох церковних лідерів — це не результат моральної прихильності до класичного пацифізму (який вважає, що війна по суті є злом і що відмова від участі у смертельному насильстві є євангельським імперативом), а наслідок різних форм ангажування Церков до лівих та прогресивістських рухів, які категорично проти воєн між національними державами, однак нерідко виправдовують «визвольні» партизанські війни або приймають чиюсь сторону у громадянських конфліктах.

Кінцевим результатом поступок Церков лівим політичним силам стало усунення релігійних лідерів від серйозної розмови з політиками про питання війни і миру. Церкви знімають із себе відповідальність, залишивши політикам можливість жбурлятися з трибун погрозливими риторичними гранатами.

На думку Дж. Вайґеля, твердження, що «справедливої війни не буває» — небезпечна нісенітниця. Воно небезпечне з богословської точки зору, оскільки спосіб мислення про справедливу війну ґрунтується на природному моральному законі, істинах, закладених у світі і в нас самих, які ми можемо пізнати розумом. Істини природного морального закону вічні і не змінюються політичними чи технологічними обставинами, хоча наслідки цих істин будуть змінюватися з часом.

Читати також: Туристический магазин «ФУТЕН»: Центр энергии для активной жизни

Воно є небезпечним і з пасторального погляду, оскільки стверджувати, що сьогодні не може бути «справедливої війни» — це ще один спосіб сказати, що сучасна війна за своєю суттю є злом. А сказати це означає покласти невиправданий тягар сумління на практикуючих католиків у збройних силах — що в американському випадку означає набагато більший відсоток католиків, ніж серед населення загалом. Додамо, що це стосується і Збройних Сил України.

Військова служба нерозривно пов’язана із вбивством, і якщо солдат іде на війну із усвідомленням, що просто іде вбивати, чинити різанину, яка в будь-якому разі не має сенсу, це його страшенно деморалізує.

Джордж Вайґель зазначає, що заперечення можливості справедливої війни також змушує релігійних лідерів виглядати непослідовними (у кращому випадку), коли, з одного боку, вони хвалять чоловіків і жінок-військовослужбовців за їхній патріотизм і самопожертву, а з іншого боку, заявляють про неможливість «справедливої війни».

Очевидним прикладом справедливої війни сьогодні є війна України за національне виживання проти російської агресії; війна Росії, навпаки, є несправедливою як за своїми намірами, так і за звичаями. Мислення про справедливу війну не починається з «презумпції проти війни», як це ми бачимо, наприклад, у теорії «справедливого миру», адже в такому випадку будь-яке застосування сили, навіть заради порятунку тих, хто не може себе захистити, все одно є неприйнятним.

Натомість, мислення про справедливу війну починається з належним чином сформованого обов’язку політичної влади забезпечити безпеку тих, за кого вона взяла на себе відповідальність. Ось чому справедлива війна — це використання військової сили для захисту або просування загального блага, що є однією з цілей політики.

Можливо, Карл фон Клаузевіц і помилявся в деяких речах у своїй книзі «Найважливіші принципи ведення війни», але він мав рацію, коли говорив, що війна — це продовження політики іншими засобами. Якщо війна не є цим, то це бездумне вбивство.

Як зазначає Дж. Вайґель, теорія справедливої війни забезпечує основу для спільних роздумів етиків, релігійних лідерів, дипломатів і державних службовців над складними проблемами забезпечення миру порядку — миру, що складається зі справедливості, безпеки і свободи – у цьому невпорядкованому світі. Ці роздуми стосуються того, як пропорційне і впорядковане застосування збройної сили може бути спрямоване на забезпечення миру і порядку.

Читати також: Кращі смартфони 2024 року: Порівняння, характеристики, таблиці

Отже, на додаток до класичних критеріїв справедливої війни — ius ad bellum, або «права прийняття рішення про війну», і ius in bello, або «правила ведення війни» — розвинуте мислення про справедливу війну містить ius ad pacem: роздуми про відновлення миру. І це ius ad pacem не слід плутати з сучасною теорією «справедливого миру», яка, на думку Вайґеля, є ще однією формою функціонального пацифізму, назва якого паразитує на принципах справедливої війни.

І справді, теорія «справедливого миру» базується на невиправданому оптимізмі, що війни між державами закінчились, а відтепер існують лише внутрішньодержавні конфлікти або конфлікти між державами та недержавними формуваннями, а також не бере до уваги фактор гріха, який може нівелювати будь-які зусилля з миробудування.

Акцент на взаємному покаянні і примиренні, який присутній у цій теорії, безумовно важливий, але в ситуації, коли одна сторона є виразно агресором і здійснює геноцид, заклики до примирення і прощення не лише безглузді і неефективні, але і виразно несправедливі до жертви, намагаючись нав’язати їй частку вини у ситуації, що склалася. А міжнародні організації, які мали б забезпечити миротворчу операцію та захищати безпеку її громадян, які опинилися під загрозою, виявилися повністю неспроможними.

—

Джордж Вайґель є почесним старшим науковим співробітником Центру етики та публічної політики у Вашингтоні, де він очолює кафедру католицьких досліджень ім. Вільяма Е. Саймона.

Марія Мартиненко-Гупало, опубліковано у виданні РІСУ

Читайте також: