Поки українське суспільство очікує на вироки у справах топкорупції, одіозний суддя Павло Вовк демонструє майстер-клас із процесуального безсмертя.
Ексочільник ліквідованого ОАСК вирішив перевірити на міцність Верховний Суд, намагаючись довести, що його славнозвісні «плівки» — це лише інтимна розмова, яку не можна було використовувати для його звільнення. Справа, що застрягла у Великій Палаті через «оновлення складу суду», тепер загрожує стати прецедентом, який поверне на посади цілу армію одіозних суддів, зазначає видання Watchers. Це вже не просто позов — це спроба суддівської мафії остаточно дискредитувати Вищу раду правосуддя та довести, що «вовчі правила» досі працюють краще за Конституцію.
Велика Палата Верховного Суду на початку квітня цього року провела третє засідання у справі щодо поновлення колишнього голови Окружного адміністративного суду Києва Павла Вовка на посаді судді. Слухання знову перенесли — до пленуму суддів, який розглядає справу, доєдналася нова суддя, через що розгляд почали спочатку.
У скарзі Вовка, зокрема, йдеться, що Вища рада правосуддя незаконно звільнила його з посади, бо члени посилались на протоколи негласних (розшукових) слідчих дій із матеріалів кримінального провадження щодо судді.
У ВРП кажуть про правомірність своїх дій і про те, що не можуть чекати багато років до остаточних вироків щодо суддів.
Детальніше про позов Вовка та особливості використання матеріалів досудового розслідування під час звільнень суддів — у матеріалі Watchers.
Хто такий Павло Вовк?
Павло Вовк — колишній голова нині ліквідованого Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК). До призначення на цю посаду працював, зокрема, помічником Сергія Ківалова, коли той був депутатом V скликання парламенту. А 2009 року Вовк став членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів за квотою Верховної Ради.
У 2019 році Національне антикорупційне бюро опублікувало аудіозаписи, що отримали назву “плівки Вовка”. На записах, за даними слідства, судді ОАСК, у тому числі Вовк, і представники судової влади та юридичної спільноти обговорюють подання позовів для впливу на діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів, що на той момент проводила кваліфікаційне оцінювання всіх суддів та конкурси в окремі суди. А також ймовірного впливу на відбір членів Вищої ради правосуддя, суддів Конституційного Суду тощо.
Павло Вовк у Вищому антикорупційному суді. Фото: Watchers
Такі аудіозаписи – матеріали негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), які здебільшого стають основою кримінального провадження.
Справа, в якій фігурує екскерівник ОАСК та інші обвинувачені, розглядається у Вищому антикорупційному суді із червня 2022-го.
Рішення Вищої ради правосуддя
Вперше Вища рада правосуддя (ВРП) отримала скаргу Генпрокуратури для відсторонення Вовка та ще двох суддів ОАСК від посад у 2019 році, проте тоді відмовила у цьому.
Вдруге ВРП відмовилась відстороняти Вовка у вересні 2020 року, пояснивши своє рішення тим, що він не отримав статус підозрюваного у справі.
Лише усередині лютого 2024 року ВРП відсторонила його від здійснення правосуддя, а в середині березня наступного року остаточно звільнила з посади. Вовк оскаржив це рішення до Верховного Суду.
Оскарження
Велика Палата Верховного Суду почала розглядати скаргу Вовка на рішення ВРП із кінця листопада 2025 року. Під час третього засідання – 9 квітня 2026 року – до роботи Пленуму Суду доєдналася суддя Ольга Ступак. Тож розгляд розпочався спочатку. Судді знову заслухали позиції сторін та зробили перерву у засіданнях до червня.
Кловський палац, де засідає Велика Палата Верховного Суду. Фото: Стас Юрченко, Watchers
Головним аргументом захисту у цьому процесі є те, що члени ВРП не могли посилатись на матеріали негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД) при вирішенні питання щодо звільнення Вовка з посади.
“Зі змісту Закону “Про Вищу раду правосуддя” можна лише визначити певні критерії, яким мають відповідати докази у дисциплінарній справі судді. Ці докази мають бути надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, бути чіткими й переконливими для підтвердження підстав дисциплінарної відповідальності“, — зазначається в тексті.
Члени ВРП зазначають, що дисциплінарні органи у своїй практиці використовують матеріали НСРД, які здобуті правоохоронцями в законному порядку, не є таємними (розсекречені в установленому порядку) та надані ВРП як докази, що підтверджують, що суддя вчинив проступок.
ВРП сформулювала свій усталений підхід: “Дисциплінарний проступок” і “кримінальне правопорушення” не є тотожними поняттями та цілком можливо притягнути особу за одні й ті самі дії і до дисциплінарної, і до кримінальної відповідальності. Це не суперечить Конституції України, що забороняє двічі притягати до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, пишуть у своїй статті членкиня ВРП Алла Котелевець та доцентка Національного університету імені Ярослава Мудрого Олена Овчаренко, опублікованій на сайті ВРП у квітні цього року.
“Рішення на користь Павла Вовка поставить під сумнів легітимність усього цього масиву справ”, — зауважує юрист.
Частина звільнених на таких підставах суддів вже оскаржували рішення через Верховний Суд, і в дев’яти випадках Велика Палата підтримала підхід ВРП. Проте переважна більшість таких справ ще чекають розгляду або ж провадження лише будуть ініційовані, додає він.
Старший юридичний радник Transparency International Ukraine Павло Демчук (крайній праворуч). Фото: JustTalk
Крім того, на розгляді ВРП перебувають ще десятки скарг, які теж можуть завершитися звільненням суддів. Таким чином, ухвалення рішення на користь Вовка надасть можливість іншим суддям отримати шанс на повернення до роботи, принаймні до набрання обвинувальним вироком щодо них законної сили, що може тривати роками, зазначає Демчук.
Дисциплінарне провадження, нагадує він, регулюється не КПК, а законами «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя». Вони не містять обмежень щодо джерел отримання доказів і ВРП може витребувати будь-яку інформацію, необхідну для виконання своїх повноважень.
Він також наводить приклад практики Великої Палати Верховного Суду у постанові від кінця жовтня 2019 року, де йдеться, що “немає підстав для висновку про те, що вказані докази, використані у дисциплінарному провадженні, були отримані у незаконний спосіб”.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Adomaitis v. Lithuania, зауважує Демчук, суд визнав правомірним використання матеріалів негласного спостереження у дисциплінарному провадженні навіть після закриття кримінального провадження. Суд підкреслив, що таке втручання має легітимну мету – запобігання злочинності, захист прав інших осіб, забезпечення прозорості державної служби, – і є пропорційним за умови наявності правових гарантій.
