Страта Портнова в Іспанії: як оточення Хомутинника помстилося за «віджате» Укрнафтобуріння та землю під Respublika Park

Роль корпоративного конфлікту навколо ТРЦ Respublika Park у ліквідації Андрія Портнова: системний аналіз мотивів та олігархічних воєн

Убивство колишнього заступника керівника Адміністрації Президента України Андрія Портнова, скоєне вранці 21 травня 2025 року в елітному іспанському муніципалітеті Посуело-де-Аларкон поблизу Мадрида , ознаменувало собою новий етап радикалізації українських міжолігархічних конфліктів. Жертва, яка отримала кілька вогнепальних поранень у голову та спину біля воріт престижної Американської школи , протягом десятиліть виступала ключовим архітектором української судової системи. Показовий характер ліквідації та залучення професійних виконавців із транскордонними зв’язками вказують на те, що злочин став результатом гострого перерозподілу стратегічних активів в Україні.   

Для об’єктивного аналізу того, чи міг тривалий конфлікт навколо власності ТРЦ Respublika Park бути безпосередньою причиною вбивства Портнова олігархічною групою Віталія Хомутинника, необхідно детально реконструювати структуру власності цього об’єкта нерухомості, виявити тіньові інтереси залучених сторін та порівняти цей кейс із іншими паралельними лініями протистояння, зокрема навколо ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» та холдингу «Комплекс Агромарс».   

Передісторія та архітектура власності ТРЦ Respublika Park

Торгово-розважальний центр Respublika Park (первинна назва — «Республіка»), розташований у Києві на Кільцевій дорозі, 1, є одним із наймасштабніших об’єктів комерційної нерухомості в Європі із загальною площею близько 300 000 квадратних метрів. Офіційне відкриття мегамола відбулося 12 листопада 2021 року , проте його будівництво розпочалося ще у 2012 році за часів президентства Віктора Януковича. Первинний обсяг інвестицій оцінювався у межах 300–350 мільйонів доларів США.   

Основним фінансовим джерелом проєкту виступали кредити банку «Надра», який належав олігарху Дмитру Фірташу, а також банку «Кліринговий дім», підконтрольного сестрі Сергія Льовочкіна Юлії та його бізнес-партнеру Івану Фурсіну. Офіційним девелопером об’єкта було ТОВ «Мегаполісжитлобуд», засновник якого — кіпрська офшорна структура «Берлінотто Лімітед». Посади директора та секретаря у кіпрській фірмі обіймав Амаль Сароут Ламброу, який також фігурував як управитель розкішної вілли Сергія Льовочкіна на Лазуровому узбережжі у Франції, що підтверджувало прямий контроль над проєктом з боку тодішнього глави Адміністрації Президента України.   

Фінансовий фундамент проєкту зазнав краху після затримання Дмитра Фірташа у Відні в березні 2014 року та введення тимчасової адміністрації до банку «Надра», який у 2015 році було визнано неплатоспроможним. Станом на січень 2017 року борг банку «Надра» перед Національним банком України (НБУ) за отриманими кредитами рефінансування досяг 10 мільярдів гривень. Оскільки права вимоги за двома кредитними договорами ТОВ «Мегаполісжитлобуд» перебували в заставі НБУ, регулятор спробував звернути стягнення на недобудований ТРЦ через Господарський суд міста Києва.   

У відповідь на судовий позов НБУ компанія «Мегаполісжитлобуд» реалізувала превентивну схему виведення суміжних активів. Боржник оперативно погасив зобов’язання перед банком «Кліринговий дім», внаслідок чого остання установа переоформила на себе право власності на п’ять земельних ділянок загальною площею понад 10 гектарів навколо ТРЦ. Ця дія створила навколо заставного майна НБУ так звану «земельну облогу». Потенційний сторонній покупець будівлі опинявся в ситуації, коли доступ до об’єкта та під’їзні шляхи повністю контролювалися структурами Льовочкіна та Фурсіна, що суттєво знизило привабливість ТРЦ на майбутніх торгах та знецінило сам заставний актив.   

Після невдалих спроб продати права вимоги на ТРЦ за класичною англійською системою, де початкова ціна становила 2,59 мільярда гривень, НБУ та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) наприкінці 2018 року перейшли до голландського аукціону із покроковим зниженням ціни. На торгах у лютому 2019 року права вимоги були продані за 777,13 мільйона гривень (із дисконтом у 70%) маловідомій фірмі «Солтекс Капітал». Антимонопольний комітет України (АМКУ) згодом викрив узгоджену антиконкурентну змову між трьома учасниками торгів: ТОВ «Солтекс Капітал», ТОВ «Фінгруп Фактор» та ТОВ «Толкфін». На учасників змови було накладено штрафи, а Північний апеляційний господарський суд у грудні 2021 року повністю підтвердив законність рішення АМКУ.   

Тіньовий альянс Хомутинніка та австрійських проксі-структур

Після проведення демпінгового аукціону відбулася легалізація нових власників проєкту, яка продемонструвала системне партнерство між Віталієм Хомутинником та структурами, близькими до Дмитра Фірташа. Офіційним покупцем прав заставою ТРЦ виступила компанія «Солтекс Капітал», номінальним засновником якої в держреєстрі значилося ТОВ «Галєон Інвест» із кінцевим бенефіціаром — британцем Робертом Аланом Джонсоном. Проте підписантами фірми послідовно виступали Василь Астіон (екс-партнер Хомутинника по агрохолдингу Dnipro Agro Alliance LTD) та Денис Лукашевич.   

У 2019 році кіпрська фірма Хомутинніка Orinast Limited придбала понад 50% акцій кіпрської Dresdenco Investments LTD, де директором виступав австрійський підприємець Василь Толстунов. Саме компанії Dresdenco Investments LTD належало 90% статутного капіталу ТОВ «ТРЦ Республіка» (безпосереднього утримувача будівлі ТРЦ), тоді як інші 10% контролювалися АТ «ЗНВКІФ «Ділідженс». Кінцевими бенефіціарами фонду «Ділідженс» були зареєстровані Віталій Хомутиннік та австрієць Сергій Толстунов.   

Брати Сергій та Василь Толстунови є вихідцями з Киргизстану, які емігрували до Австрії та заснували у Відні інвестиційний холдинг TRAFIN Holding GmbH. Родина Толстунових має давні зв’язки з російськими релігійними та культурними колами. Зокрема, Василь Толстунов є священником Російської православної церкви (РПЦ) Московського Патріархату у Відні та близьким другом російського актора-пропагандиста Івана Охлобистіна, а також одружений із Джамілею Нанаєвою, донькою колишнього міністра фінансів Киргизстану Кемелбека Нанаєва.   

Цей альянс Хомутинніка та Толстунових раніше вже брав участь у збереженні активів бізнес-імперії Дмитра Фірташа в обхід накладених санкцій Ради національної безпеки і оборони (РНБО). Влітку 2018 року австрійська компанія Толстунових T&F Trade & Finance Ges.m.b.H замінила бізнесмена Віктора Дубовенка як засновника компанії «Ніка-Агротрейд». Ця фірма виникла внаслідок злиття активів хімічного гіганта Фірташа «УкрАгроНПК» та отримала монопольний контроль над дистрибуцією добрив Group DF.   

Для оптимізації оподаткування та виведення прибутків з ТРЦ Respublika Park консорціумом було впроваджено схему внутрішньої суборенди. Керуюча компанія АТ «Ділідженс» орендувала торгові площі у підконтрольного Хомутинніку ТОВ «ТРЦ Республіка» за суттєво завищеною ціною — 154 мільйони гривень, що дозволяло штучно збільшувати валові витрати та ухилятися від сплати податків на прибуток.   

Входження Андрія Портнова та створення механізму взаємного блокування

Поки будівля ТРЦ переходила під контроль консорціуму Хомутинніка-Толстунових, НБУ продовжував судову боротьбу за стягнення корпоративних прав самого первинного забудовника — ТОВ «Мегаполісжитлобуд». 1 червня 2021 року Верховний Суд України дозволив звернути стягнення на заставну частку в статутному капіталі компанії-боржника. На організованому НБУ аукціоні в системі Prozorro.Продажі, що відбувся 2 липня 2021 року, корпоративні права ТОВ «Мегаполісжитлобуд» (у розмірі 85,19% статутного капіталу) були придбані за 43,89 мільйона гривень компанією ТОВ «ФК «Соната фінанс».   

Договір купівлі-продажу з боку регулятора підписала перша заступниця голови НБУ Катерина Рожкова. ТОВ «ФК «Соната фінанс» офіційно записано на Крістіну Кобзеву (власницю зернотрейдера «ВВТ груп»), проте директором компанії є Ольга Бідна. Вона також очолює ТОВ «Фінансова компанія «Фаворит», що належить Сергію Ярославовичу Петрашку — багаторічному юристу та бізнес-партнеру Андрія Портнова. Петрашко працював під керівництвом Портнова в Адміністрації Президента часів Януковича, обіймав посаду голови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та відомий як колишній адвокат Віктора Медведчука.   

Стратегічна цінність придбання корпоративних прав ТОВ «Мегаполісжитлобуд» групою Портнова за відносно невелику суму полягала в тому, що ця компанія-боржник залишалася орендарем та утримувачем прав на землю безпосередньо під будівлею ТРЦ. Таким чином, склалася унікальна конфігурація розділеного володіння:   

Даний поділ майнових прав створив ситуацію «взаємного взяття в заручники». Портнов, маючи контроль над землею під ТРЦ, отримав колосальний важіль впливу та можливість постійного шантажу нових власників будівлі. Будь-яке розширення проєкту, підключення нових комунікацій чи спроба переоформлення земельних відносин могли бути заблоковані юристами Портнова через підконтрольні йому суди.   

Проте ця ситуація взаємного стримування виступала надійним захистом активу від зовнішнього втручання або націоналізації: будь-яка спроба санкційного стягнення чи конфіскації окремої складової комплексу державою автоматично блокувалася іншою стороною. Це дозволяло реальним ініціаторам проєкту з оточення Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна зберігати фактичний контроль над прибутками ТРЦ «Республіка», убезпечивши актив від прямої дії санкцій РНБО та кримінального переслідування. Конфлікт навколо ТРЦ Respublika Park мав характер перманентного, але стабільного юридичного паритету, де сторони вели тривалі переговори щодо викупу часток та розподілу прибутків, що виключало потребу у радикальних силових заходах.   

Справжній детонатор конфлікту: примусова експропріація «Укрнафтобуріння»

На відміну від стабільного юридичного протистояння навколо ТРЦ Respublika Park, події навколо ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» (УНБ) мали характер стрімкого та агресивного знищення бізнес-імперії Віталія Хомутинника та Павла Фукса. Саме цей актив виступав головним фінансовим донором для зазначеної олігархічної групи. Ринкова вартість УНБ на весну 2023 року оцінювалася у 500 мільйонів доларів США. Компанія володіла ліцензією на розробку Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища із запасами близько 15 мільярдів кубометрів газу, а її чистий прибуток лише за 2022 рік становив 3,8 мільярда гривень.   

Процес відчуження компанії відбувався в межах скоординованої операції Офісу Президента та силових відомств, деталі якої були зафіксовані на так званих «плівках Міндіча» — аудіозаписах розмов у квартирі бізнес-партнера глави держави Тимура Міндіча. Юридичне оформлення експропріації було реалізовано в рекордно стислі терміни за допомогою підконтрольної Портнову судової вертикалі :   

• 7 квітня 2023 року Печерський районний суд Києва за клопотанням Державного бюро розслідувань (ДБР), роботу якого курував заступник керівника Офісу Президента Олег Татаров, заарештував корпоративні права УНБ.   
• 11 квітня 2023 року активи були передані в управління АРМА ухвалою судді Печерського суду Віти Бортницької.   
• Науковим керівником дисертації Бортницької виступав Олег Татаров, а її призначення на посаду судді свого часу особисто лобіював Андрій Портнов.   

Втрата активу такого масштабу без будь-яких компенсацій на тлі воєнного стану викликала радикальну реакцію у Хомутинника та Фукса. Фінансово-майнова транзакція, яка відбулася майже одразу після втрати контролю над газовидобувною компанією, виступає першим безпосереднім доказом початку підготовки ліквідації Портнова. 28 квітня 2023 року — лише через 17 днів після передачі УНБ до АРМА — Ігор Мичко, довірена особа та бізнес-партнер Хомутинника, переоформив автомобіль Porsche Panamera (оціночна вартість ~$79 000) на Велі Азізова.   

Велі Азізов є рідним братом Олександра Азізова, якого згодом німецькі правоохоронці затримали в Кельні та видали Іспанії за підозрою у безпосередньому виконанні вбивства Портнова. Фактично, передача дорогого автомобіля родичу майбутнього кілера виступала класичним авансовим платежем за силову ліквідацію.   

Часовий лаг у два роки між авансом та пострілами в Посуело-де-Аларкон пояснюється спробами врегулювати конфлікт. Брати Азізови розпочали систематичне стеження за Портновим у Мадриді лише в березні 2024 року. Протягом 2023-го та початку 2024 років тривали непублічні переговори. Портнов, володіючи значним впливом на суддів та правоохоронців, намагався лавірувати між Офісом Президента (в особі Міндіча та Татарова) та скривдженими екс-власниками, обіцяючи часткове повернення активів або виплату компенсацій. Коли стало остаточно зрозуміло, що Портнов веде подвійну гру і компенсацій не буде, кілерам було надано команду діяти.   

Синергія конфліктів: «Агромарс» та крах політичного прикриття

Паралельно з газовим протистоянням розгорталася судова війна за активи збанкрутілого холдингу «Комплекс Агромарс» (одного з найбільших виробників курятини в Україні). Номінал Хомутинника Василь Астіон спільно з фінансовою компанією Павла Фукса «Інвестохіллс Веста» вели агресивну юридичну кампанію, намагаючись стягнути борги з власника компанії Євгена Сігала та компенсувати втрати від націоналізації УНБ.   

У цьому кейсі знову зіткнулися дві впливові юридичні групи :   

• На стороні Сігала працювала фірма Валерія Писаренка — колишнього нардепа та найближчого бізнес-партнера Андрія Портнова, яка користувалася силовими можливостями Олега Татарова.   
• Інтереси групи Хомутинника-Фукса-Астіона супроводжував Артур Ємельянов — колишній заступник голови Вищого господарського суду України та принциповий багаторічний ворог Портнова.   

Портнов через фірму Писаренка та підконтрольні суди повністю заблокував стягнення активів «Агромарсу», чим остаточно знищив альтернативні фінансові плани Ємельянова та його замовників.   

Останнім фактором, який зняв запобіжники перед фізичною ліквідацією Портнова, став розгром внутрішньої опозиції в Офісі Президента. До весни 2025 року інтереси групи Хомутинника на Банковій неформально захищав заступник керівника ОП Андрій Смирнов, який перебував у жорсткому конфлікті з Олегом Татаровим. Проте у березні–квітні 2025 року НАБУ активізувало розслідування проти самого Смирнова, що призвело до його звільнення. Смирнов звинуватив Татарова у фабрикації справи, але його відставка означала повну втрату групою Хомутинника-Фукса залишків політичного впливу. Усвідомивши, що силова вертикаль Портнова-Татарова повністю монополізувала суди та правоохоронні органи, і легальних інструментів боротьби не залишилося, замовники перейшли до методів фізичного терору.   

Виконавець та транскордонний слід злочину

Затриманий 25 лютого 2026 року в Кельні виконавець убивства Олександр Азізов безпосередньо пов’язаний із російськими структурами. Він є уродженцем міста Шахтарськ Донецької області та має українське громадянство , проте на момент скоєння злочину офіційно отримував заробітну плату в московській клінінговій компанії «Шанс» та був зареєстрований у російському податковому реєстрі. Після арешту Азізов категорично відмовився від консульського супроводу з боку України , а німецькі правоохоронці охарактеризували його як «одноразового агента» спецслужб РФ, залученого для виконання комерційного замовлення.   

Показовою є деталь розслідування: одразу після затримання Олександра Азізова на його мобільний телефон надійшов вхідний дзвінок від неідентифікованого українського абонента. Це свідчить про безперервний моніторинг ситуації з боку замовників та координаторів, які перебувають безпосередньо в Україні, та підтверджує, що вбивство Портнова було елементом системної вендети, де наступними потенційними цілями виступають Олег Татаров та Валерій Писаренко.   

Системний аналіз і висновки

Комплексне зіставлення фактів та фінансових інструментів дозволяє сформувати чітку ієрархію причинно-наслідкових зв’язків у справі про вбивство Андрія Портнова:

1. Конфлікт навколо ТРЦ Respublika Park не був безпосередньою причиною ліквідації Андрія Портнова. Юридичне протистояння за контроль над землею та корпоративними правами ТОВ «Мегаполісжитлобуд» мало характер позиційної, хоч і напруженої, «холодної війни». Цей поділ активів створював ситуацію взаємного стримування, яка була вигідна обом сторонам для захисту об’єкта від державного втручання та санкцій.   
2. ТРЦ Respublika Park виступив первинним плацдармом ворожнечі. Саме в цьому кейсі було вперше апробовано механізми судового тиску та шантажу олігархічних груп з боку Портнова, що заклало глибоку недовіру між сторонами. Конфлікт продемонстрував Хомутиннику, що Портнов здатний створити перманентну загрозу для будь-якого його активу за допомогою судових рішень.   
3. Головним та безпосереднім мотивом убивства (casus belli) стала примусова експропріація ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння». Раптове вилучення судами активу вартістю $500 млн , який генерував мільярдні прибутки, зруйнувало негласний консенсус між владою та великим капіталом. Хронологічний збіг ухвалення рішення суду щодо УНБ та купівлі автомобіля Porsche для родини кілера (інтервал у 17 днів) є неспростовним доказом того, що замовлення на вбивство було реакцією саме на цей крок.   
4. Судові війни за «Агромарс» та усунення Андрія Смирнова відіграли роль каталізаторів. Блокування Портновим альтернативних джерел заробітку для Хомутинника у судах та знищення його політичного притулку на Банковій позбавили олігархів будь-яких легальних інструментів боротьби чи компенсації втрат. Фізичне усунення Портнова стало для замовників єдиним доступним інструментом відплати та спробою зруйнувати монопольну судову вертикаль, яка загрожувала їхньому подальшому існуванню.