Дорогою до імперського рашизму: що проповідують ідеологи «русского міра»

 Читаючи Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору «Сьогодення та майбутнє русского міра», з перших рядків занурюєшся у вир для промивання мізків.

Російська агресія проти України подається як національно-визвольна війна російського народу. І в читача, який знає історію мимоволі, виникає питання: ким російський народ поневолений, що він аж «с оружием в руках отстаивает свои жизнь, свободу, государственность, цивилизационную, религиозную, национальную и культурную идентичность, а также право жить на собственной земле в границах единого Российского государства».

Невже Україна напала на росію, пригнобила її і знищує ідентичність та поставила під загрозу життя народу і існування його державності? Здається що така риторика – це просто звинувачення України в тому, що вони самі чинять супроти України.

Проте, така риторика і такі звинувачення чітко відображають історичне і геополітичне мислення в росії. Окуповані території і прифронтова територія за їхньою риторикою – це їхні землі, які були окуповані (незаконно приєднані, передані), відірвані від росії. І в тому документі є певний зсув акцентів.

Ці території не названі за звичкою «Новоросією», а землями «юго-западной Русі» в кордонах єдиної російської держави. Така риторика перетворює Україну на агресора і гнобителя, а росію на жертву. Саме тому росія обороняється. І не просто від України (Україну вони не помічають ні як суб’єкта міжнародного права, ні як народ), а від цілого Заходу. Тобто агресором є Захід, який зазіхнув на цілу цивілізацію під назвою «русскій мір».

Те, що це набір історичних перекручень і фейків, – зрозуміло будь-якому історикові. Проте, далі цікавіше. Цей документ виносить історичні претензійні фейки, а радше імперські реваншистські амбіції, на метафізично-релігійний рівень. Бо цей документ стверджує, що війна проти України (по їхньому СВО) – це не просто національно-визвольна боротьба, а боротьба проти осатанілого Заходу. І в цій боротьбі, росія виконує “миссию «Удерживающего», защищающего мир от натиска глобализма и победы впавшего в сатанизм Запада”.

Читати також:  Погодные условия и автомобиль: как защитить своё транспортное средство

Отже, є Захід, ототожнений з сатаною, зі злом, і є «Свята Русь», яка веде священну війну. Та от тільки чи Захід осатанілий і чи він є уособленням зла, і чи росія це свята Русь? А отже чи війна священна? З філософської і богословської точки зору тут непочатий край для аналізу самих термінів. Низка православних богословів уже давно засудила такий наратив «русского міра» як єресь.

Звісно, Захід має низку проблем, у тому числі морального характеру. І Захід цього свідомий, і дискутує шляхи виходу зі своїх проблем на різних майданчиках: політичних, економічних, а головне – на академічному і релігійному майданчиках. Згадаймо поважні дискусії поміж Юргеном Габермасом і Йозефом Ратцінгером (Папою Бенедиктом XVI), чи Паризьку декларацію «Європа, в яку варто вірити».

Відбувається чимало дискусій про віднайдення себе. Це класично для європейської цивілізації – засумніватися у собі і повернутися до джерел. Така практика, як і загалом ідентичність Європи/Заходу як цивілізації, формувалася століттями на перетині кращих здобутків Афін, Риму і Єрусалиму. З помилками, розквітом і падіннями.

Росія, піднявши тему Святої Русі і священної війни, вознісши агресію на метафізично-релігійний рівень і загалом розпрацьовуючи тему «русского міра» від Карамзіна до сучасних пропагандистів і політтехнологів, через Щипкова і Ільїна, замахнулася на створення новітньої цивілізації. Але практики внутрішньої і зовнішньої політики зовсім не уподібнюють цей задум ні до Європейської, ні до Китайської цивілізації. А дуже очевидно віддзеркалюють нацизм. Цьому задуму вже надано відповідний термін – рашизм.

Гляньмо лише на декілька цитат.

«После завершения СВО вся территория современной Украины должна войти в зону исключительного влияния России. Возможность существования на данной территории русофобского, враждебного России и ее народу политического режима, а равно политического режима, управляемого из враждебного России внешнего центра, должна быть полностью исключена».

Фактично – це мова про ліквідацію саме української нації, її ідентичності, а не російської як стверджує цей самий документ декількома рядками вище.

Читати також:  Poco X6 Pro (Поко Х6 Про) - подробный обзор и сравнение с конкурентами

Це не є випадковий текст цього наказу. Раніше, на третій день широкомасштабного вторгнення, в РИА Новости було опубліковано статтю Петра Акопова «Наступление россии и нового мира» де чітко сказано : «Владимир Путин взял на себя — без капли преувеличения — историческую ответственность, решив не оставлять РЕШЕНИЕ УКРАИНСКОГО ВОПРОСА будущим поколениям. Ведь необходимость его решения всегда оставалась бы главной проблемой для России».

В історії ХХ століття уже була така ж нацистська спроба остаточного вирішення єврейського питання.

А ось ще одна дзеркальна до нацистської ідеї «Lebensraum» (життєвого простору) теза того ж Акопова: «это конфликт России и Запада, это ответ на геополитическую экспансию атлантистов, это возвращение Россией своего исторического пространства и своего места в мире».

У тому ж РИА Новости була стаття Тимофєя Сєргєйцева «Что Россия должна сделать с Украиной», де чітко розписано кого слід знищити, кого репресувати, кого «перевиховати» і в результаті «Название "Украина", по-видимому, не может быть сохранено в качестве титула никакого полностью денацифицированного государственного образования на освобожденной от нацистского режима территории».

Ну але все це подається як блага ціль. Спасти росію, яка має месіанську роль у цьому світі: «Высший смысл существования России и созданного ею Русского мира — их духовная миссия — заключается в том, чтобы быть всемирным «Удерживающим», защищающим мир от зла. Историческая миссия заключается в том, чтобы раз за разом обрушивать попытки установления в мире универсальной гегемонии — попытки подчинить человечество единому злому началу».

Ну що ж така цивілізація, таке месіанство, такий рашизм.

Цей документ багато приділяє уваги класичним консервативним цінностям. Зокрема сім’ї. І здавалося б чудова риторика про збереження сім’ї, про підтримку дитинства і материнства. І багато ще є доброї риторики, на яку часто купується наївний, переважно західний консервативний читач.

Читати також:  Чому культура під час війни перестає бути «м’якою силою»

Але статистична дійсність в росії дуже чітко вказує, що при тій кількості розлучень, домашнього насильства, абортів, алкоголізму, соціального сирітства, поняття «Свята Русь» і месіанський «висший смисл существования России и созданного ею Русского мира» – це лише мобілізаційна риторика для реалізації імперського реваншу.

Юрій Підлісний, доктор філософії, завідувач кафедри політичних наук, керівник програми “Етика-Політика-Економіка” УКУ; опубліковано у виданні РІСУ

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший