Генерал-лейтенант у відставці Крістофер Коутс, колишній заступник командувача Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки (НОРАД) та командувач Об’єднаного оперативного командування Канади, нещодавно повернувся з України, яку відвідав у статусі директора із зовнішньої політики провідного канадського аналітичного центру – Інститут Макдональда-Лор’є.
В інтерв’ю Укрінформу генерал-лейтенант Коутс розповів про власне бачення поточного стану війни, вразливості Росії, української революції у сфері безпілотників і того, чому західні оборонні системи не встигають адаптуватися до сучасного характеру бойових дій.
УКРАЇНА МИСЛИТЬ РЕАЛІСТИЧНО, АЛЕ ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ МАЮТЬ ВЕЛИЧЕЗНЕ ЗНАЧЕННЯ
– Ви нещодавно повернулися з України. Які враження залишилися від цієї поїздки? Що, на вашу думку, західна аудиторія досі не розуміє про нинішній стан війни?
Українці стали жорсткішими, рішучішими й чіткіше усвідомлюють, що основний тягар боротьби лежить саме на них
– Кілька років тому я вже був у Києві, тому цього разу мав із чим порівнювати. Під час першого візиту складалося враження, що Київ намагається певною мірою ізолюватися від впливу війни, ніби надто відкрите визнання її присутності означало би психологічну перемогу Росії. Життя тривало настільки нормально, наскільки це було можливо. Обстріли здебільшого відбувалися вночі, а ознаки війни були відносно непомітними.
Цього разу заходи безпеки були значно відчутнішими. Побільшало бар’єрів, блокпостів та інших ознак того, що Київ – столиця країни, яка перебуває у стані війни. Обстріли тепер відбувалися не лише вночі, а цілодобово.
Найбільше мене вразила зміна настроїв. Українці стали жорсткішими, рішучішими й чіткіше усвідомлюють, що основний тягар боротьби лежить саме на них. Вони вдячні Заходу за підтримку, але водночас відчувається певне розчарування: «Ми тут ведемо справжню війну». Це не ворожість, адже українці залишаються надзвичайно теплими й витривалими людьми, але після років війни відчувається внутрішнє загартування.
– Після спілкування з українськими військовими та оборонними керівниками ви стали більш оптимістичними чи, навпаки, більш занепокоєними щодо перспектив України?
– Я впевнений в Україні, але не маю жодних ілюзій щодо масштабів викликів. Україна й далі воює з обмеженими ресурсами проти противника, який має значно менше обмежень.
Я не переконаний, що решта світу ставиться до проблеми війни так само серйозно
Українці, з якими я спілкувався, були реалістичними, прагматичними та відданими своїй справі. Стратегічне мислення, з яким мені довелося ознайомитися, виглядало виваженим і міцно закоріненим у реальності. Але на війні противник також має право голосу. І дуже багато чинників перебувають поза контролем України – від масштабу західної підтримки до ширших геополітичних процесів.
Тому я повернувся дуже заохоченим щодо українського керівництва та обраного напрямку дій. Водночас я не переконаний, що решта світу ставиться до цієї проблеми так само серйозно. Західна підтримка – не безмежна, і це залишається серйозним приводом для занепокоєння.
ГОЛОВНА ВРАЗЛИВІСТЬ РОСІЇ – НЕЛЕГІТИМНІСТЬ ВІЙНИ
– Росія не змогла досягти багатьох своїх початкових цілей, але продовжує вести війну. Які її найбільші вразливості?
– Найбільша вразливість Росії полягає в тому, що вона веде нелегітимну війну. Це може звучати абстрактно, але зі стратегічної точки зору має велике значення. Росія не воює за власне виживання. Вона сама обрала цю війну й витрачає колосальні ресурси заради дуже обмежених результатів.
Кремль досі здатен мобілізовувати підтримку через пропаганду та контроль над медіа, але такі механізми мають свої межі. Система, побудована на брехні, зрештою починає руйнуватися зсередини. Підтримувати довготривалу війну за власним вибором стає дедалі складніше, особливо коли накопичуються людські та економічні втрати.
– Чи вступає війна в принципово нову фазу, чи нас чекає продовження виснажливих бойових дій упродовж наступного року?
– На мою думку, ми перебуваємо радше в точці ухвалення рішень, аніж уже в новій фазі війни. Можливості для змін існують, але говорити про фундаментальний перелом поки що зарано.
Зараз, як на мене, ініціатива певною мірою схиляється на користь України. Росія дедалі більше нагадує державу, що втрачає силу й шукає нові способи тиску. Ми бачимо спроби того, що військові називають «горизонтальною ескалацією» – розширенням тиску за межі безпосереднього поля бою, оскільки досягати успіхів в Україні стає дедалі складніше.
Це позитивний сигнал для України, але баланс залишається дуже крихким. Україна здобула технологічні та моральні переваги, однак ще не досягла такого оперативного становища, яке зробило б ці зміни незворотними. Кілька серйозних помилок Росії можуть суттєво вплинути на ситуацію, але й сама Росія продовжує адаптуватися.
УКРАЇНА ПРИСКОРЮЄ ХІД ВІЙСЬКОВОЇ ІСТОРІЇ
– Україна стала провідною світовою лабораторією безпілотної війни. Які уроки військові планувальники в усьому світі повинні винести з нинішнього поля бою?
– Головний урок полягає не просто в тому, щоб «купувати більше дронів». Україна демонструє, наскільки швидко може змінюватися війна, коли поєднуються технології, адаптація та масовість.
Високоточна зброя існувала і до цієї війни, але Україна поєднала точність із масштабом застосування. Безпілотники не замінили традиційну військову силу – вони додали до неї новий вимір. І цикл інновацій зараз рухається з неймовірною швидкістю: технологія, контртехнологія, контрконтртехнологія – майже в режимі реального часу.
Західні оборонні системи переважно створювалися навколо дорогих високоточних засобів ураження, які виробляються в обмежених кількостях. Україна демонструє, що дешеві системи, які застосовуються масово, можуть створювати серйозні стратегічні проблеми для таких моделей. Це має наслідки не лише для армій, а й для всієї оборонно-промислової системи Заходу.
– Які українські інновації найбільше вразили вас під час цієї поїздки?
Україна сформувала унікальну культуру імпровізації та швидкої адаптації
– Найбільше мене вразила не якась конкретна система озброєння, а здатність України адаптувати комерційні технології до військових потреб. Хорошим прикладом є бойова система DELTA – цифрове середовище, яке об’єднує функції управління, розвідки та нанесення ударів.
Загалом, Україна сформувала унікальну культуру імпровізації та швидкої адаптації. Саме ця здатність до інновацій під тиском обставин може бути її найважливішою стратегічною перевагою.
ВИРОБНИЦТВО УКРАЇНСЬКИХ ДРОНІВ У КАНАДІ: ПЕРСПЕКТИВНО, АЛЕ НЕПРОСТО
– Канада та Україна нещодавно домовилися про виробництво українських безпілотників у Канаді. Наскільки важливою є ця угода з військової та промислової точок зору?
– Я ставлюся до цього дещо скептично, хоча щиро сподіваюся на успіх. Ефективність українських дронів базується на дуже динамічній системі: швидких модифікаціях, коротких циклах зворотного зв’язку та тісному контакті між виробниками й безпосередніми користувачами на полі бою.
Канада може допомогти масштабами виробництва. Однак наша система оборонних закупівель не пристосована до такої швидкості та гнучкості. Якщо ця угода змусить канадські інституції та промисловість працювати оперативніше, вона може виявитися дуже цінною. Але якщо все зведеться до традиційних процедур і бюрократичних циклів, виникнуть труднощі з наданням того, що Україні справді потрібно.
– Багато українців вважають, що західна допомога надходила надто повільно. Чи змогли союзники за останні чотири роки повністю адаптуватися до реалій цієї війни?
– У випадку Канади – ні. Наша підтримка завжди була щирою, але часто надто політизованою і відірваною від реалій поля бою. Надто багато уваги приділялося демонстрації допомоги, а не швидкому та ефективному постачанню справді потрібних спроможностей.
Канада зробила чимало, але могла бути значно ефективнішою. Деякі союзники зі Східної Європи, зокрема, значно гостріше відчувають російську загрозу й тому діють з більшою терміновістю.
ВАЖЛИВО БИТИ ПО РОСІЙСЬКІЙ НАФТОГАЗОВІЙ ІНФРАСТРУКТУРІ
– За яких умов можливий тривалий мир? Чи може він існувати без надійних гарантій безпеки для України?
Дуже важко уявити тривалий мир, доки Путін залишається при владі
– Смерть Путіна. Це – перша необхідна умова.
На жаль, мені дуже важко уявити тривалий мир, доки Путін залишається при владі. Більш фундаментальною основою такого миру я вважаю лише військову перемогу України.
Я дедалі скептичніше ставлюся до думки, що територіальні поступки можуть забезпечити щось довготривале. Максимум – тимчасову паузу. Якщо ж Росія збереже свої імперські амбіції, вона відновить сили й знову повернеться до війни.
Саме тому українські удари по російській нафтовій інфраструктурі мають стратегічне значення. Вони змушують Росію розпорошувати ресурси, скорочують її доходи та нагадують росіянам, що війна має свою ціну.
– Чому ви вважаєте атаки на російську нафтогазову інфраструктуру настільки важливими?
– З кількох причин. Вони змушують Росію захищати більшу територію та розосереджувати свої сили. Вони скорочують надходження до бюджету. І вони мають важливий психологічний ефект для українців: можливість завдавати ударів у відповідь має велике значення як для морального духу, так і для відчуття справедливості.
Самі по собі ці удари не вирішать результат війни, але є важливою частиною ширшої стратегії.
—
Максим Наливайко, Оттава; опубліковано у виданні Укрінформ
Фото: MacDonald-Laurier Institut, AFNorth, U.S. Strategic Command, Canadian Armed Forces
Читайте також:
- Тимчасовий повірений у справах Польщі в Україні: "Мене не перестає дивувати рівень мобілізації українського суспільства"
- Росія як "іспанська економія" та Трамп-балаган: чому паперові гарантії не врятують Україну
- Професор і військовослужбовець ЗСУ Віктор Мойсієнко: Хочеш захистити Україну, говори українською
- Генерал Бен Ходжес: "НАТО знищить Калінінград у перші години"
- Історик Тімоті Ґартон Еш про мирні переговори і взаємини ЄС зі США: "Заходу, який ми знали 80 років, більше немає"
- Відставний адмірал з Нідерландів Роб Бауер: Україна не програє війну
- Пітер Померанцев: «Єдиний шлях до миру – тиск на Росію. А ми відмовляємося це робити»
