«Гнучкий стратегічний дороговказ» влади який лякає

Якщо влада все ж вирішила йти неочевидним шляхом фіскалізації заради зростання, то хочеться хоча б аргументи на користь цього вибору побачити.

Будь-які податкові зміни, не оформлені як проєкт закону про внесення змін до Податкового кодексу України, здебільшого навіть уваги не варті, винесені на розгляд парламенту — варті обговорення, прийняті зміни — варті хвилювання. Тож документ із назвою «стратегія» з індикаторами на кшталт «впродовж 2024–2030 рр.» не викликає хвилювання. А от розчарування — так. Бо йдеться про «Національну стратегію доходів» (документ), пише видання ZN.ua.

Дарма процес її підготовки супроводжувався такою інтригою: о, ви все побачите у стратегії; у стратегії будуть усі відповіді на запитання; наші західні партнери піт із чола не встигають утирати — допомагають нам її створювати; от буде стратегія — тоді заживемо!

Ця інтрига лише посилила підсумкове розчарування.

Почнемо з того, що це не стратегія. Є підозри, що люди, які працювали над цим документом, не дуже розуміють, що таке стратегія взагалі. Ще є підозри, що західні партнери допомагали дуже спорадично і всього тексту взагалі не бачили. А якщо бачили, то, чорт забирай, аж цікаво, якою була їхня реакція.

Вочевидь, після оприлюднення доробку хтось таки натякнув Мінфіну, що документ не тягне, бо Мінфін буквально кинувся публічно виправдовуватися:

«Національна стратегія доходів — це рамковий документ, який виконує роль дороговказу для втілення реформ… При цьому вона є гнучким документом, який допускає коригування послідовності заходів і наповнення… є одним зі структурних маяків… враховує кроки, які Україна має пройти на шляху до європейської інтеграції…».

Щоб ви зрозуміли рівень неповаги до читачів, євроінтеграція у стратегії врахована у такий спосіб: «…буде відбуватися згідно із Графіком виконання зобов’язань щодо вступу до ЄС, після його затвердження». І так після кожного «копіпасту» з євродиректив. Якщо європейські помічники працювали над цим документом не безоплатно, то хотілося б глянути на бюджет.

Те, що стратегія — «гнучкий дороговказ», лякає, бо виходить, що ми навіть не уявляємо, куди хотіли б прийти і в який бік зараз чалапаємо.

Переказати 147 сторінок двома абзацами не візьмуся, але основне ви точно бачили в новинах: спрощена система оподаткування ускладниться, спрощенців 1-ї групи переведуть на ставку від обороту, ставка для спрощенців 3-ї групи прямуватиме до 18%, усі зарахування не на підприємницький рахунок оподатковуватимуть тими ж 18%, усіх загонять у платники ПДВ, повернуть прогресивну шкалу ПДФО, запровадять «Мобільний антикорупційний центр»…

Читати також:  Проблема значно масштабніша за один номер «95 кварталу» про «сіськадовська»

Щоб що?

Важко сказати… Єдина цифра, на яку ми можемо спертися, — це 27% зростання доходів у ВВП до 2030 року. Звідки, як і хто виколупав ці 27%, не знайти. У стратегічному документі нема стратегічних пояснень, є табличка з прогнозними макроекономічними показниками від Мінекономіки, але до 2026 року, яка вочевидь не враховує заходів, пропонованих Мінфіном. Практика давати два сценарії розвитку «з реформою» та «без реформи» до наших широт ще не дісталася. Отже, скільки насправді ми отримаємо в цифрах після реформи, невідомо, а бла-бла про «збільшення доходів бюджету на стійкій основі» непереконливе.

На превеликий жаль, стратегічні проблеми української економіки стратегія ігнорує.

Зменшення реального сектору економіки та регіональні викривлення — проблема. Скорочення кількості населення, брак робочої сили та кричущі проблеми ринку праці — проблема. Зростаючі дисбаланси у зовнішній торгівлі, де технологічний імпорт стабільно збільшується, а сировинний експорт повільно сповзає, — величезна проблема.

Усе перелічене напряму впливає на здатність нашої економіки вийти з кризи. Все перелічене може і має коригуватися, крім іншого, податковою політикою і практично не згадане стратегією.

Показовою є частина, присвячена стимулам розвитку переробної промисловості. Нам у десяти тисячах знаків автори розказують, що знають про індустріальне відставання України, і планують оцінити ефективність наявних податкових стимулів розвитку переробки та пошукати шляхи їхньої модернізації. Десь, колись. У перспективі.

У теорії саме фіскальна політика може бути головним стимулом бізнес-активності та залучення інвестицій. Вона ж, дякуючи наявній спрощеній системі для мікробізнесу, повинна частково допомогти у вирішенні проблем на ринку праці. Вона ж має важелі для підвищення ступеня переробки та реінвестицій у технологічний розвиток.

Тільки для цього стратегія мала б містити заходи, сутнісно протилежні запропонованим. Виходити не з бажання витиснути останнє з тих, хто ще хоч якось борсається у нашому реальному секторі, а відкрити вікно можливостей для розвитку існуючого і появи нового бізнесу. Наростити податкові збори не за рахунок підвищення ставок, а за рахунок збільшення як кількості платників, так і їхніх прибутків. Це, до речі, найбільш очевидний підхід.

Читати також:  Плітки та скандали у соцмережах. Яку ще інформацію мають збирати “Слуги народу” по всій Україні?

Якщо ми все ж вирішили йти неочевидним шляхом фіскалізації заради зростання, то хочеться хоча б аргументи на користь його вибору побачити.

Чому, наприклад, ФОП 3-ї групи, яка зараз за кордоном, повернеться в Україну до ставки 18%, якщо вже зараз, у статусі біженки, вона може відкрити місцевий аналог ФОП зі ставкою в межах 10–15%?

Що робитимуть тисячі непрацевлаштованих українців, якщо навіть можливість заробітку «на прожиття» у форматі «купив-продав» у них заберуть?

Чому повальне набуття статусу «платник ПДВ» наблизить нас до ЄС, де чи не в кожній країні є стимулюючі ПДВ-пільги для дрібного бізнесу, аж до його відсутності (і в акцизів, між іншим, також)? Це виходить, що у країн ЄС потреби у стимулюванні їхніх економік більші, ніж у нас? Нам не треба?

А як із концептуальним питанням про ефективність держави? Бо якщо ти хочеш податкове навантаження на рівні Норвегії, може, і державні послуги треба на такому ж рівні надавати?

Адже, здається, ми й зараз трохи переплачуємо. Від 64 до 75% опитаних довіряють професіоналізму та доброчесності Державної податкової служби, — запевняють нас автори стратегії, спираючись на дані проведеного ними ж опитування за гроші міжнародної технічної допомоги. Я за таке не платила б, зважаючи, що 57% скарг, які отримує Рада бізнес-омбудсмена, стосуються саме зловживань податківців.

Навіть найболючіше питання останнього року — блокування податкових накладних — вирішується дуже мляво, а кількість блокувань, попри позитивну динаміку, досі в 3–4 рази (!) перевищує адекватний рівень. При цьому збільшується кількість скарг на перевірки, на надумані штрафи за використання податкових пільг, впроваджених на початку повномасштабного вторгнення, на санкції за неподачу знищених у ході бойових дій первинних документів. Усі ці скаржники вклалися у ті 25%, які незадоволені роботою податківців? Та тільки блокування накладних досі зачіпає 28% усього реального сектору.

А як вам така інтерпретація результатів опитування, згаданого у стратегії: 8% респондентів вважають, що для отримання послуг ДПС доводиться вдаватися до корупційних дій завжди, а 28,2% — в окремих випадках, і це свідчить «про високий рівень сприйняття корупції серед населення». Якби ж то від послуг ДПС можна було б відмовитися, повірите, населення не чекало б жодної хвилини.

Читати також:  Як росіяни та білоруси отримують пільги від українського уряду через Дія.City

Усі ці маніпуляції приводять нас до такого висновку: стратегія не змінюватиме на краще не лише економіку та фіскальну політику, вона ще й якість роботи самих фіскалів не зачепить. Не дивуйтеся, але ДПС уже «на шляху до ефективної антикорупційної діяльності та повного неприйняття до корупції у будь-яких її проявах». А іноземні інвестори, обираючи між Польщею та Україною, звісно, виберуть нас, бо сплять і бачать, як наші податківці їм в одному місяці заблокують сотню накладних, впаяють необґрунтований штраф, а після судового рішення на користь платника тупо відмовляться його виконувати. Це ж інвестиційна мрія!

Однак передчасно панікувати не варто, бо навряд чи творці стратегії тверезо оцінили власну здатність відкусити заявлений шмат реформ.

Усі зміни, що стосуються платників, неможливі без єдиної системи даних про тих таки платників, їхні рахунки та рух їхніх коштів. Причому знеособленої системи із кодуванням персональних даних (без краплі іронії дякуємо тут вимогам ЄС). І, відповідно, регламентованої процедури оперування цією системою даних. Її наразі не існує.

Впродовж 2024 року планують лише створити її концепцію. Ще рік піде на підготовку змін до законодавства та визначення адміністратора системи (навіть не знаю, хто ж це буде). Десь 2026-го візьмуться, власне, за створення самої бази даних. Причому сам факт її створення (а вона дійсно не зайва) не зобов’язує нас у подальшому приймати усі озвучені у стратегії податкові новації.

Сподіваємося, до цього моменту в країні знайдуться світлі голови, які запропонують дійсно стратегічні рішення, спрямовані на економічне зростання, покращення конкурентоспроможності України та її інвестиційну привабливість. І пам’ятаємо: часу для корисних змін у нас дедалі менше.

Юлiя Самаєва; опубліковано у виданні ZN.UA

Читайте також:

  • Кінець реформам? В "Нафтогаз" повертається схематоз часів Януковича
  • Корупція в Держспецзв’язку як вигідний бізнес: вкрав 62 млн вийшов за 25
  • Як працює мережева корупція в Україні: позаштатний радник та його близькі отримали від Мінкульту понад 70 млн грн
  • Влада винайшла гарний спосіб рятувати своїх корупціонерів від покарання
  • Проблема корупції вдвічі обігнала війну в думках українців
  • Як суди укладають угоди з топ-корупціонерами, засекречують вироки і скільки це коштує
  • ​Чому навіть під час війни варто боротися з політичною корупцією

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший