Три наріччя, 15 діалектів і безліч говірок. А ще унікальні форми, що збереглися із племінних часів, особливі найменування для льодяних калюж чи назва «Пузата хата» з наукової точки зору.
Все це — скарби української, про які у виднні Platfor.ma поговорили з Іванкою Світляр, дослідницею мови, очільницею «Проєкту Р.І.Д.», яка зараз навчається на магістерській програмі з прикладної лінгвістики в Old Dominion University.
Я зустрічав таке число, що в Україні три наріччя і 15 діалектів, не обманули?
Правда. На території України науковці ще з 19 століття фіксують три наріччя: південно-східне, південно-західне і північне. Тут напевно варто сказати, що наріччя — це найбільше діалектне утворення, воно зазвичай може включати кілька областей.
Якщо говорити про менші утворення, то це вже діалекти. І найбільш «діалектним», якщо так можна сформулювати, є південно-західне наріччя. Там аж дев’ять діалектів. Але насправді вони в Україні є усюди, просто їх менша кількість. Північне наріччя — це три діалекти, південно-західне — також три.
Мапа діалектів української мови. Фото: «Проєкт Р.І.Д.»
Але є й ще дрібніший поділ. Їдемо-їдемо, тут деруни, а тут вже картопляник. Це — говірки. Вони можуть бути поширені лише в одному селі або містечку, може в кількох.
У мене, наприклад, батьки з двох різних сіл, які знаходяться зовсім поруч. І улюблені сімейні розмови — це коли вони обговорюють, який із варіантів називання речей правильніший. Хоча відстань між цими селами буквально кілька кілометрів.
< p >Павло Чучка про закарпатський діалект
Я з села Косенівка в Уманському районі Черкаської області. У нас є косенівська говірка на перетині двох діалектів — подільського і середньонаддніпрянського. А вся Черкащина — на перетині двох наріч: південно-західного і південно-східного. Тобто я носійка косенівської говірки подільського із домішками середньонаддніпрянського діалекту південно-західного наріччя.
Звучить дуже солідно.
З вами можемо так само. От звідки ви?
З Києва.
А батьки?
Теж з Києва.
А скільки поколінь у Києві жили?
Чотири-п’ять.
Добре, тоді тут складніше, бо Київ — це все ж столиця, сюди багато хто з’їжджається. До речі, є два унікальні міста, де збігаються всі три наріччя — це Київ і Житомир. Ймовірно, ми можемо сказати, що ви носій північного наріччя. Діалект — середньополіський, але це також і перетин із середньонаддніпрянським.
Теж солідно! А от ви згадали Житомир. Цікаво, чому саме це місто стало таким же унікальним, як столиця?
Діалекти не мають чітких кордонів. Це зазвичай обумовлено географічно, є певна стабільність, тобто коли люди нікуди не рухаються, але взаємодії встановлюються.
А чи можна «перекласти» якусь стандартну фразу, умовно, «Сьогодні вранці я встану й піду по хліб» так, щоб прямо відчути різні наріччя чи діалекти?
Південно-східне (Слобожанщина): «Сьодня рано встану й піду по хлєб/хлєпчік».
Північне наріччя (західне Полісся): «Цьодня врано встану й пиду по хл’іеб».
(«Цьодня врано встань й піди купи штири буханкі».)
Південно-західне (Покутсько-буковинський): «Сигони зраня встану й піду по хліп/хліб».
< p >Західнополіський By Марія Кантура
Логічно припустити, що якщо у південно-західному наріччі найбільше діалектів, то це через те, що саме там є гори, люди живуть окремо, менше перетинаються, тому починають говорити по-різному. Чи там інша причина?
Насправді причини різні. Багато чого залежить від того, що просто не було серйозних міграцій, переміщень. Тобто там є діалекти, які переміщені, ми можемо говорити, наприклад, про лемківський. Це один із наймолодших діалектів, він утворився вже після 16 століття. Йому, між іншим, було найважче, бо після Операції «Вісла» лемків розселили ледве не по 17 областях.
Західні й північні діалекти старші, південно-східні почали розвиватися насправді доволі пізно (15-16 ст.). І якби не російський імперіалізм з 17 століття, у нас могла б бути інша ситуація. Діалекту потрібен час розвинутися, йому певною мірою необхідна ізоляція.
< p >Volodymyr Tkachuk · Про господарювання
А можна сказати, який діалект України найстаріший?
Шевельов рахує десь від 6 сторіччя. Найдавніша риса — це зміна d+j, яку ми здійснили інакше від своїх сусідів. Якщо не помиляюся, дж у своєму первісному звучанні зберігся в бойківських говірках — наприклад, пряджа.
Загалом факторів формування діалекту багато, географічний — лише один із них. В Ісландії, наприклад, можуть читати твори вісімсотрічної давнини, у них писемна традиція майже не змінилася, практично немає діалектів, тому що людей небагато і всі завжди комунікували.
А у нас різна географія, дуже насичена історія, були війни, імперські впливи, добровільні й насильницькі переселення, перерозподіл кордонів. Тобто фактори можуть бути історичні, соціальні, економічні, політичні.
І треба розуміти, що навіть 100 років для мови — це мало. От дивіться, ми можемо взяти Лесю Українку в оригіналі й без проблем її почитати — і це при тому, що вона свідомо використовувала діалектизми. Але суть ми в будь-якому випадку зрозуміємо.
Слова можуть змінитися за 100 років. А от якщо змінюються звуки — це вже вражає, бо це найменш динамічна мовна одиниця. Якби мене заморозили на століття, я розмерзлася і почула, що трансформувалася вимова звуків — я б спитала, що ж це за катаклізми такі ставалися за ці 100 років.
1895 рік, лист Лесі Українки до Михайла Павлика. «Більш тижня я не писала до Вас, і самій вже мені якось чудно. Кажучи правду, я тільки до Вас пишу з охотою, в Росію писати для мене мука, я вже одвикла тримати свою думку в кайданах, а після новітніх подій інакше писати листів в Росію не можна, як замовчуючи про добру половину того, що варте писання. Сором і жаль за мою країну просто…» Фото: Центральний державний історичний архів України, Львів.
А чи правильно буде сказати, що будь-який діалект або навіть наріччя починались з того, що хтось в якомусь селі став говорити, наприклад, не «же», а «зе»? І всі навколо теж поступово стали так говорити?
Все починається з однієї людини, яка може вплинути на інших. Але все ж це групова активність.
А є якісь прям от незвичайні говірки?
Наприклад, збереження давнього плюсквамперфекта. У багатьох говірках, особливо західних, ще донедавна вживалася форма давноминулого часу: конструкція зі словом «був» для позначення дії в минулому, що сталася раніше за іншу минулу дію. «Я був ходив у ліс» — старий спосіб сказати «Я ходив у ліс (раніше)». Літературна мова нині майже не вживає цю форму, але в діалектах вона збереглася з часів давньої української (руської) мови.
Ще збереження м’яких шиплячих. Цікаво, що в деяких південно-східних говірках навпаки збереглася м’якість шиплячих приголосних, яка колись була й у праслов’янській мові. Наприклад, слово «лоша» (лошатко) вимовляють як ло[ш’а], з м’яким «ш», «ведмежа» як ведме[ж’а].
У літературній українській всі шиплячі тверді, але діалекти демонструють релікти давнього м’якого [ś, ź] у певних позиціях. Це може бути як власне розвиток, так і вплив сусідніх мов (болгарської чи сербської колоністів на півдні, де м’які шиплячі присутні).
«Калєндар за 1941-1955 роки» Теодора Кравчука з с. Пістинь Косівського району Івано-Франківської області. Рукописний документ гуцульською говіркою. В ньому детально описано життя автора, робота, погода, астрономічні явища, ціни на товари, тощо. Приклад давноминулого часу: «То так замерзла була землє, що острови під стогами…»
А у вас є улюблені діалектні слова чи вирази, які ви особисто часто вживаєте?
Мені взагалі подобається мислити себе в діалекті, дуже вкорінююче відчуття. Попри те, що я часто говорю і пишу літературною нормою, так само з радістю користуюся своїм діалектом.
Певно, скажу за улюблений діалектний звук Г (гоїрки, Гилько, Голька, горанка, госеледець, Гумань, гиначе, Гордань) — дуже дає відчуття належності себе. Знаю, що коли кажу слова з цим звуком, цілком затишно вкорінююся на своїй землі до 16 ст. Взагалі цікаво, як один звук може бути опорою для ідентичності.
Люблю слово мореля (абрикоса), вийти на шлях (у значенні «вийти на дорогу за ворота»). Дуже класні є діалекти не мої, але ціную їх, бо влучні й місткі: гничавка — замерзла калюжа з потовченим льодом. Чи такі, які дають тобі звучні альтернативи до запозичень: ропавка чи таракуца (це патисон).
< p >Volodymyr Tkachuk · Як готувати закуску
>
А літературна мова шкодить діалектам?
Це складна історія. Літературна мова неможлива без діалектів. Це писемна форма, яка базується на народно-розмовній формі. Тобто ми не можемо просто з нічого створити літературну мову, має існувати якісна основа. Українська літературна норма базована на середньонаддніпрянському діалекті. Але й інші діалекти теж безумовно брали участь.
Літературна форма спрацьовує ще й на єднання всієї країни. Вона допомагає порозумітися людям з різних кінців держави. Але зараз треба говорити ще й про інші фактори — урбанізацію, глобалізацію, той же інтернет.
Однак щоб зникнув цілий діалект — це треба прям дуже постаратися. Діалекти можуть переходити в пасивне використання, коли носії розуміють, але не користуються. Наприклад, людина приїжджала в село до бабусі, де використовувала слово рунделик. А в місті вже так не каже (якщо ви теж так не кажете, то це своєрідна каструля на довгій ручці. — Platfor.ma).
Буває, що із маленьким соціумом, який є носієм діалекту, щось стається. У нас, на жаль, дуже ілюстративний в цьому плані південний Схід. Коли ще з 17, а найбільше з 19 століття почали завозити туди російськомовних людей. Отаке дозаселення сильно руйнує мовну ситуацію.
А зараз ми спостерігаємо велетенські переселення зі Сходу та Півдня України на інші території. І мова цих людей вже йде в абсолютно іншому напрямку, ніж якби вони могли лишатися у себе вдома і спокійно її розвивати.
При цьому слобожанський, середньонаддніпрянський, степовий діалекти — вони досить маленькі за віком самі по собі. Коли діалект розвивається з 6 століття, то це одна справа, коли з 16, то зовсім інша. І при цьому тобі ще й кілька століть поспіль підкидають російськомовних людей на територію. І зараз ось ці гігантські зсуви. Все це направду страшно.
< p >При цьому іноді люди з цих регіонів кажуть, що та ну ні, ми не говоримо діалектами. Та говорите, просто на основі вашого наріччя з’явилася літературна українська, тож це вся Україна говорить вашими діалектами! Тим паче, що в ці краї завжди переїжджали й люди з інших областей України, приносячи свої мовні особливості. Тобто наша літературна норма — це щось дуже колективне, спільне.
< p >Volodymyr Tkachuk · Ніхто не повірить
А от ми з друзями зі Сходу іронізуємо, що вони беруть із собою тормозок, коли йдуть купувати тремпелі підращот — і всяке таке. А що це з погляду філології? (тормозок — перекус із собою, тремпелі — вішаки, підращот — заплатити без решти).
Давайте розбиратися. Тремпель — це епонім, тобто коли прізвище стає назвою, наприклад, ксерокс, макінтош, гільйотина чи памперс. Так от про тремпель ходять легенди, нібито була така людина, яка заснувала завод з виробництва вішаків. І хоча документальних свідчень немає, це слово вже стало такою певною рисою самоідентифікації для людей зі Слобожанщини.
Тормозок чи, скажімо, коногонка, — це професійний жаргон, мова шахтарського середовища (коногонка — це ліхтарик гірників. — Platfor.ma). Насправді ми можемо казати, що це соціолект, тобто слова певної групи, яка об’єднується навколо соціального фактору.
А подращот — це, мабуть, все ж запозичення з російської. А може бути говірка мовного порубіжжя. Все ж, зважаючи на те, як саме ви це вимовили, думаю, це не українська фонетика.
Хоча загалом акання притаманне цим територіям. Коли Аміль і Раміль з «Кургана і агрегата» акають, то це їхня діалектна риса.
< p >Village · #16 «Курган і Agregat» || Про село Близнюки, параною та варення з шишок
Загалом у наших діалектах безліч скарбів. На Заході, наприклад, може бути кичера — це безлісна вершина гори. Може бути плай — стежка у горах. Овечий сир — будз. Кичера — це гуцульський діалект, плай і будз — покутсько-буковинський.
А Південь — це пекуче сонце. Тому, наприклад, пошкоджений корінь від спеки буде запал. Степова дорога — суголова. Завод — приміщення, де відпочивають рибалки.
На Півночі свої реалії. Ну, наприклад, совилки — це така своєрідна драбина, за допомогою якої із болота витягали скошену траву. А саморобну зброю називали фузія.
Але Північ у нас чомусь дуже «тиха», не дуже сильно себе презентує в плані діалектизмів. Хоча це ж один із найдавніших регіонів. Захід неоднорідний, діалекти Сходу і Півдня — це 13-16 століття, а от Північ — це реально ще племінна епоха. Але якось вони не дуже активні. Нам треба якийсь мовний маркетинг цього регіону, тому що там дійсно є що рекламувати.
До речі про цікаві особливості мови. Я зараз навчаюся за кордоном, на мовній спеціальності, і коли мене просять розказати щось прикольне про українську, то я розповідаю про літеру, яка не вимовляється, але працює як пом’якшення. Дуже мила класна буква — Ь.
Читайте також: Шість історій українських мисткинь які попри війну зараз творять нове українське мистецтво
А я правильно розумію, що умовне київське «взяти перепічку, піти на БЖ через ЗВ», тобто пройтися з сосискою в тісті на Велику Житомирську через Золоті Ворота — це соціолект?
Так, це він. Такий локальний урбаністичний сленг.
Так само, наприклад, «Пузата хата». Її можуть називати Пузатка, Пеха, Хатка. Це абсолютно може бути наукова стаття, — як у різних спільнотах називають заклад, — не розумію, чому такі прикольні теми непопулярні.
Коли читав про ваш Проєкт Р.І.Д., там задача на перший етап була «Антисуржик». А що зараз про це думаєте?
От ми з вами говорили про діалекти — це в першу чергу базується на географії. Соціолекти — на соціальних факторах. А суржик зводиться до чогось дуже індивідуального. Це ідіолект. Якщо я буду говорити суржиком і ви будете говорити суржиком, то ми з вами все одно будемо використовувати різні конструкції й слова. Покутський буковинець може говорити зовсім іншим суржиком, ніж людина з Житомирщини, Київщини чи Тернопільщини.
Суржик — це явище, яке утворилося після колоніального впливу. Це дуже важливо. Але візьму на себе сміливість сказати, що зараз бачу в суржику ще іншу функцію. Це намагання використовувати його, привласнюючи. Деякі українці ніби кажуть: це принесла мені колонізація, але тепер я буду використовувати це для того, щоб визначити себе.
Англійською це називається reclamation. Українською — мовне переприсвоєння. Наприклад, як темношкірі підкорили собі N-word й тепер біла людина вже не може його використовувати. Можливо, ця функція зараз зароджується і в суржику.
Мені цікаво слідкувати за «Латексфауною». Їхній лідер Дмитро Зезюлін на початку існування групи казав, що йому бракує літературної норми для самовираження, що ця мова надто плоска. Дійсно, таке відчуття може з’являтися, тому що літературна мова — це синтетика, конструкт.
Але якщо послухати його свіжіші «Леваду» чи, не знаю, «Одіссей», то там вже немає такого суржику, Діма знайшов інші способи вираження. Це дуже цікавий кейс, як людина спочатку переприсвоює собі мову, а потім знаходить в її межах нові способи самовираження.
За кордоном суржики ж теж існують, правильно? Наприклад, той же спенгліш, іспанська+англійська.
Або гінгліш — гінді та англійська. В Індії англійська — це найпрестижніша мова. Як результат, в Британії є навіть курси гінглішу, є кліпи на ньому. Навіть Нобелівський лауреат Салман Рушді використовував його у «Опівнічних дітях». Тут ще фактор, що в Індії багато мов, а англійська зіграла свою роль лінгва франка. І просто було престижно додавати іноземні слова до своєї мови.
У мене був випадок, коли на одному міжнародному заході я сиділа за столом з кількома індійськими дівчатами. Одна з них так добре говорила англійською, що жінка з іншої країни її похвалила. У відповідь та кокетливо відкинула волосся і сказала: «Так, вона у нас із садочка».
Я спочатку замилувалася цим, а потім подумала: «А якби ми так робили з російською?» Адже вона теж у певний період була мовою престижу.
Все це надзвичайно складно, всі ці нюанси колоніальної політики, постімперії, постколонії. Але і надзвичайно важливо.
—
Юрій Марченко, опубліковано у виданні Platfor.ma
Читайте також:
- Історія дівчини, яка вибралась з окупованого Донбасу: «Я перейшла на українську, щоб не поїхати дахом»
- Менше російської мови – більше безпеки
- В Україні ще багато проросійських єпископів що значно уповільнює перехід громад з УПЦ МП до ПЦУ
- Як харківські культурні діячі переходять на українську мову та віднаходять українську культуру
- Вчителька з Херсону про окупацію, мітинги та твори дітей: “Відчуття ліктя кріпило віру в нашу непереможність”
- Більшість громадян розмовляють українською мовою в побуті і слухають вітчизняну або західну музику (ОПИТУВАННЯ)
- Русифікація як «асиміляція іншого населення російським імперіалізмом»
- 115 років із дня народження Юрія Шевельова: "Три страшні вороги українського відродження"
- Як це – бути україномовним в місті «можливостей і перспектив»
- «Мета большевицької політики — втопити український народ в морі т. зв. совєтського народу»
- Українська – це мова майбутнього
+ Поки нема коментарів
Додати перший