Почерк російського звіра. У нинішній війні проти Росії проти чимало паралелей з минулим, однією з них є Голодомор

 Україна вшановує жертв Голодомору. Достеменно точна кількість загиблих від злочину радянської влади проти українців досі не відома. Учені називають цифри від 3,5 млн до 10 млн людей.

В інтерв’ю виданню «Главком» історик Геннадій Єфіменко каже про 3,5 млн загиблих у 1933 р., та якщо рахувати втрати в тому числі ненароджених, то у 1932-1934 рр. вони вже становлять 4,5 млн людей.

У Національному музеї Голодомору-геноциду відкрилася виставка «Намір», присвячена подіям 30-х років минулого століття, організатори події також показали чіткі паралелі тих трагічних подій із сьогоднішньою війною Росії проти України.

«Методи у росіян ті самі – голод»

Виставка у музеї Голодомору побудована таким чином, що поряд із експонатом 90-річної давнини представлено сучасний експонат. Чи то рукописи письменників і вчителів, чи то спалене зерно, все нагадує методи, якими Радянська влада підкорювала Україну. Але різниця нинішнього часу і тодішнього у тому, що нині принаймні маємо можливість боротися з окупантами, чого не було тоді.

«Головний урок, який ми винесли з Голодомору-геноциду полягає в тому, що буває з народом, коли в нього немає своєї держави, і що буває з народом, коли у нього немає своєї армії, яка може цей народ захистити. Сьогодні Україна переживає нове випробування. Але відмінність від тих часів у тому, що у нас є держава і надзвичайно вмотивовані, сильні Збройні сили», – каже в.о. керівника Національного музею Голодомору-геноциду Леся Гасиджак. За її словами, виставка «Намір» – це результат величезної роботи, яка покликана показати тяглість намірів більшовицької, а тепер і путінської Росії, яка постійно заперечувала існування української нації. 

28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким Голодомор визнаний геноцидом українського народу. Парламенти 28 країн визнали Голодомор геноцидом українців.

«Це війна безсилля. Усвідомлення того, що Росія не має жодного сучасного проєкту бачення майбутнього. Для того, щоби сформувати це майбутнє, їм потрібно захопити Україну, забрати у неї життя, щоби видати його за своє. У цьому мотив, а з цього мотиву походить намір», – зазначив на відкритті виставки директор Київського безпекового форуму, дипломат Данило Лубківський.

В експозиції виставки спалене зерно з терміналів із Одеського порту, експонати з фондів Макарівського краєзнавчого музею, які розповідають про життя в окупації і про партизанськиї рух на Київщині у лютому-березні 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення. Є хрести з масових поховань на Харківщині. Коли заглиблюєшся у теми – бачиш очевидно паралелі, визнають присутні.

Читати також:  Суспільство має вимагати зміни оточення навколо Зеленського: генерал Кривонос про підготовку до можливої тривалої війни

Друге «Розстріляне відродження»

Рукопис українського дитячого письменника Володимира Вакуленка, який був закатований на окупованій минулого року Харківщині, – серед експонатів. Це частина колекції Харківського літературного музею.

Примітно, що цей рукопис розташований поруч із щоденником Лавра Нечипоренка, який розповідає про події 1933 року на Київщині, на Житомирщині, у Києві. Леся Гасиджак повідомила, що нині музей готує до друку рукопис Нечипоренка, який планує презентувати за місяць.

Лютий-березень 2022 року с. Капитолівка, Харківщина. Рукопис Володимира Вакуленка був закопаний на подвір’ї автора, якого вбили російські окупанти наприкінці березня 2023 року

Лютий-березень 2022 року с. Капитолівка, Харківщина. Рукопис Володимира Вакуленка був закопаний на подвір’ї автора, якого вбили російські окупанти наприкінці березня 2023 року. Фото: «Главком»

«Це дійсно «Розстріляне відродження». Тобто зараз те саме, що робила Радянська влада у 30-ті роки минулого століття, коли було повністю знищено культурний цвіт нації», – розповіла «Главкому» головний зберігач фондів Музею Голодомору Марина Принь. Учителю Нечипоренку, про якого розповідь нижче, певно, повезло, він вийшов живим із пекла і закарбував все у спогадах, оформивши їх у вигляді роману. Це було поширеною практикою серед «шістдесятників».

У той час як українці за кордоном могли відкрито говорити про Голодомор, в Україні вони могли лише писати «у стіл» або поширювати самвидав. Так спогади і пам’ять ставали формою опору й власної громадянської позиції. Замість «зберегти пам’ять» мемуари радше «поширювали інформацію», слово ставало зброєю.

Автор рукопису на власні очі бачив геноцид українців і розповів про це у романі «33-й» рік. Нечипоренко передав рукопис своєму другу, дисиденту Івану Коваленку, аби той відредагував і через самвидав поширив записи. У 1972 р. після кількох років стеження КДБ арештувало Коваленка і вилучило усі рукописи, що могли стати «доказом» його антирадянської діяльності. Поміж них був і роман Нечипоренка. У 1994 році Коваленко повернув свої конфісковані речі, у тому числі цей рукопис, ідеться в підпису до представленого на виставці рукопису.

Рукопис учителя Лавра Нечипоренка (1899-1977 рр., село Єрчики, Житомирщина)

Рукопис учителя Лавра Нечипоренка (1899-1977 рр., село Єрчики, Житомирщина). Фото: «Главком»

Читати також:  Історія хворобливої одержимості російського диктатора Україною

Зокрема, до музею вже під час повномасштабної війни була передана чоловіча сорочка 20-х років минулого століття. Її історія почалася на Вінниччині, де сорочку вишила жінка на ім’я Христина Ткач. У родини була традиція – передавати вишиванку від покоління до покоління по чоловічій лінії, від батька до сина, чи до зятя.

Зрештою чоловік, якому належала сорочка, після початку повномасштабної війни пішов на фронт і пропав безвісти. Принаймні поки про нього ніякої інформації немає. Тобто таким чином сімейна традиція перервалася і родина вирішила передати її до музею.

«Ця історія сорочки показує тяглість злочину від Голодомору 32-33 рр. до сьогодення… Це була родинна реліквія, історію якої перервала повномасштабна війна», – розповіла «Главкому» Марина Принь. Щоправда, сорочка, про яку іде мова, зараз не представлена серед експонатів. Натомість представлена інша вишиванка, яка побувала на окупованій Харківщині у 2022 р.

Сорочка дитяча, 2000-х років. Село Капитолівка, Харківська область, належала родині Дьякових. Під час російської окупації у 2022 р. Олена Дьякова вкладала вишиті сорочки у банки і закопувала в теплиці

Сорочка дитяча, 2000-х років. Село Капитолівка, Харківська область, належала родині Дьякових. Під час російської окупації у 2022 р. Олена Дьякова вкладала вишиті сорочки у банки і закопувала в теплиці. Фото: «Главком»

Ще одним артефактом є російські підручники із Харківщини. Музейники помістили їх у ящики з-під снарядів, адже книжки, як і снаряди, символізують «рускій мір». Література є не менш сильною зброєю за вогнепальну, тому як колись радянська влада, так і нинішня російська після захоплення території найперше що роблять, це розповсюджують свою літературу і пресу.

Російські підручники з окупованої частини Харківщини у 2022 року у ящику з-під снарядів символізують, що слова також є зброєю

Російські підручники з окупованої частини Харківщини у 2022 року у ящику з-під снарядів символізують, що слова також є зброєю. Фото: «Главком»

Росія намагалася перетворити Харківщину на частину «Руского міра»

Росія намагалася перетворити Харківщину на частину «Руского міра». Фото: «Главком»

Після окупації, перш за все, росіяни бралися перетворювати захоплені території на частину «руского міра». Спочатку вони активно зайнялися розвішуванням російської символіки та банерів «Россія здєсь навсєгда», паралельно знищуючи будь-яких українських символів і маркерів. Запровадження рублів, переведення освіти та урядування на російську мову й законодавство РФ. І, звісно, русифікація населення.

Прищеплювати ненависть до українців для Кремля – звична справа. Причому роблять вони це, «працюючи» зі своїми громадянами змалечку. Доказ цього – лист російської дитини до солдатів з побажаннями вбивати українців.

Читати також:  Як Росія просуває свою дезінформацію в Європі та Україні: через соціальні мережі і лобістів

Російська дитина бажає смерті українцям

Російська дитина бажає смерті українцям. Фото: «Главком»

«Боєвая газєта» виявлена у селі Мала Комишуваха у 2022 р. Належала російській армії

«Боєвая газєта» виявлена у селі Мала Комишуваха у 2022 р. Належала російській армії. Фото: «Главком»

Понад 1000 справ про канібалізм під час Голодомору

Під час презентації виставки МВС України передало музейникам унікальний експонат – документи в електронному вигляді про 1022 випадки канібалізму під час Голодомору 1932-1933 рр., які до сьогоднішнього дня не були у публічному доступі. «99% справ – це справи, де один із членів сім’ї вже помер від голоду і на межі голодної смерті перебували діти.

Відкриття сьогоднішніх справ дасть можливість злочину не повторитися. Злочин, який не покараний, може повторитися знову», – сказала державний секретар МВС Інна Ящук, яка передала музейникам документи в електронному вигляді, стилізовані під книгу. «Я закликаю істориків, фізіологів, інших науковців до детального вивчення кожної справи, аби назвати речі своїми іменами», – сказала Ящук, висловивши сподівання, що документи допоможуть визнати український Голодомор державами у світі.

МВС передало до Музею Голодомору документи про 1022 справи щодо канібалізму в Україні під час 1932-1933 рр

МВС передало до Музею Голодомору документи про 1022 справи щодо канібалізму в Україні під час 1932-1933 рр. Фото: «Главком»

«Оцифрування – це тільки початок роботи, великої справи, аби правда пішла у світ», – додала Гасиджак.

Методи мору голодом з боку росіян однакові що 90 років тому, що зараз, каже Марина Принь. Вона звертає увагу на українських воїнів, які повертаються з полону і які виснажені не лише через перебування у неволі, а й через брак їжі. У той час як російських полонених солдатів українська влада утримує з дотриманням усіх міжнародних зобов’язань.

У Києві проходить виставка «Намір» до 90-х роковин Голодомору. Фото: «Главком»

Принь каже, що попри повномасштабну війну люди цікавляться Голодомором. Важливо, що зараз відвідувачі почали приходити з конкретним своїм запитом на інформацією, а не просто ознайомитися з тим, що представлене у музеї тут і зараз. «Відвідувачі приходять і кажуть, щоби їм розповіли про геноцид. Тобто нарешті люди почали усвідомлювати, що Голодомор був геноцидом. І те, що зараз відбувається дуже подібне до подій 30-х років 20 століття», – каже головна зберігачка фондів Музею Голодомору-геноциду.

Михайло Глуховський, опубліковано у виданні «Главком»

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший