Русифікація як «асиміляція іншого населення російським імперіалізмом»

 Хоча русифікація на тлі сьогоднішніх подій і змін в Україні здається пережитком, але й сьогодні на тимчасово захоплених територіях росія агресивно впроваджує гасло, що Україна або буде російською, або її не буде взагалі.

У щотижневій рубриці на Польському радіо «Чи/я інформація» заступник директора Інституту національної пам’яті Влодимир Тиліщак говорить про особливості русифікації та про європейську Україну на межі з азійською росією.

З початком війни багато російськомовних українців почали говорити чи намагатися говорити українською, крім того, відбувся черговий перегляд значущості російської культури для України, після давнього ленінопаду посилився пушкінопад. Водночас проблема русифікації лишається, хоча й набуває інших форм, як спалення українських підручників на окупованих територіях або ледь не масове захоплення українських підлітків російським серіалом «Слово пацана». Ці інші форми інколи разюче нагадують Середньовіччя. Тож я поцікавилася у заступника голови українського Інституту національної пам’яті Володимира Тиліщака, чи можемо визначити час, коли розпочалася русифікація, й чи можемо говорити про якісь її ознаки від часу, коли Московське князівство почало активну експансію й цензурування церковних книг. 

Ми повинні розуміти, що умови Середньовіччя, Ранньомодерного часу відрізняються від сучасних умов чи тих підходів, які були сформовані вже в імперську епоху чи в епоху становлення нації. Тож коли ми говоримо про російський імперіалізм, то, з одного боку, можемо виводити це ще з часів Московського князівства й Московського царства, але насправді формування імперії і намагання знищити ідентичність інших як таку розпочалося з часів формування Російської імперії, яка проголосила себе захисницею православних і, очевидно, з цією метою почала нищити інші ідентичності. Цього зазнали й українці, й інші етноси та нації, як ті ж поляки, які були завойовані, на певний час опинилися в складі Російської імперії.

І знову ж таки ця політика проявлялася активно і в ХІХ столітті, і в ХХ столітті, у різних формах, різними способами, але це була суть російського імперіалізму, російського колоніалізму. І саме оця установка на асиміляцію, на знищення ідентичності інших і відрізняла російський колоніалізм від, наприклад, західноєвропейського, де в основі був економічний визиск.

Читати також:  Як організувати навчальний центр, де якісно готують бійців ЗСУ

Чим асиміляція, про яку Ви говорите, відрізняється від русифікації?

Насправді завжди метою імперської влади й у її царському виразі, й у комуністичному і, зрештою, в нинішньому путінському виразі є знищення ідентичності інших для того, щоби нав’язувати цю російську ідентичність.

Відповідно політика русифікації це передусім дискредитація і маргіналізація інших мов, інших культур. Щодо українців, то можна і в радянський час, і до радянського часу чітко простежити навіть у кіно радянському, коли українську культуру показували як культуру селянську, меншовартісну, мова смішна, або взагалі відмовляли в праві на існування українській мові. Тому поняття русифікації є одночасно поняттям асиміляції іншого населення російським імперіалізмом.

У імперській системі русифікація приносить соціальні бонуси. Ось ти відмовляєшся від своєї української ідентичності й визнаєш себе росіянином, — і твоє життя спрощується

Насправді прийняття російської культури, російської ідентичності дозволяло вважати себе одним із імперців, із домінуючої нації, домінуючого класу у великій імперії. Водночас коли ти зберігав свою власну ідентичність, то одразу виникало питання, що ти не наш, ти не такий — і це викликало різні перешкоди для самореалізації в різних сферах.

Тому багато українців починали використовувати російську мову у своїй творчості. Так, наприклад, Микола Гоголь. У нього є намагання зберегти свою українськість, але у формі провінційності. І ось ця специфіка зберігалася упродовж і ХІХ і ХХ століття. У ХХ столітті можемо пригадати таку практику, коли вже у 1980-х роках вчителям російської мови в українських школах встановлювали вищі зарплати.

Тобто перехід на мову імперії, прийняття ідентичності імперії додавало певних бонусів в особистій кар’єрі в імперських структурах. Відмова від цієї ідентичності ставила людину під підозру.

Читати також:  Російські загарбники в полоні: репортаж з одного з таборів

Тому отака дилема існувала майже впродовж двох століть перед більшістю українських інтелектуалів, українських діячів, української молоді, студентів, які обирали свій шлях: чи зберігати свою ідентичність, відстоювати й розвивати в умовах постійних перешкод, чи приймати імперську ідентичність і ставати конформістом, але отримувати можливості для якоїсь кар’єри.

Оскільки цей процес продовжується і в ХХІ столітті, то тепер питання, як виявити русифікацію в собі?

В Україні критерій надзвичайно простий. Якщо ти вважаєш російську культуру вищою від української, то очевидно, що ось ці імперські наративи десь живуть у тобі, і з ними потрібно прощатися. Поклоніння перед російською культурою, перед її діячами, орієнтація на Москву — це вияв меншовартості, власної провінційності, хуторянства, малоросійства. Цими термінами упродовж історії українська думка і визначала ось цю русифікацію, яка є в нас. Тому й гасло Хвильового «Геть від Москви!» як умова європейського розвитку української культури завжди залишається актуальним.

І як боротися у собі з русифікацією?

Насправді сьогодні для українців питання русифікації та боротьби з наслідками русифікації в собі для більшості вирішене. Я в Києві, наприклад, бачу з 2022-2023 років збільшенні частоти звучання української мови на вулицях, бачимо активний процес переходу на українську мову, ще більший процес відмови від російської культури. Для українців це складові прощання, повернення до свого, звернення до європейського, цінування свої культури й відмова від російського продукту.

Чи це звернення до європейської культури не принесе зворотний ефект? Чи при захопленні якоюсь із європейських культур ми знову не втратимо ідентичність?

Питання захоплення і питання змушування — це достатньо різне. Я не думаю, що від того, що українці будуть знайомитися з європейськими культурами в оригіналі, це послабить українську ідентичність. Здається, що навпаки, сьогодні для українців дуже важливо повертатися в європейську культуру.

Тому що свого часу в марксистській історіографії в умовах 60-70-х років відлиги певний час була така цікава дискусія про європейський і азійський способи виробництва. В основі цієї дискусії якраз і є усвідомлення того, що насправді відмінні підходи, різне значення.

Читати також:  Обувные тумбы

Ставлення до влади й до власності. Для європейської культури зв’язка влада і власність розділена. І відповідно на основі цього формується і особиста гідність, і відповідальність, і вибір. А для азійського, ординського, скажемо так, світогляду, визначальним є якраз хан, правлячий клан і так далі. І влада, власність, уся власність у держав належить правителю. І ти не є вільною незалежною особистістю, ти повністю залежиш від правителя.

Україна ментально в Європі, а географічно має також азійську прив’язку?

Україна якраз на межі цих двох світів і розумінь. Історично українці є європейцями, якраз у плані ось цього розвитку особистості. З іншого боку, існування тривалий час в умовах російської політичної культури, яка сформувалася на основі традицій Золотої Орди, і впливає на цю політичну культуру. Бачимо, що дуже часто українські еліти тяжіють до ось цього азійського типу політичної культури, а українське суспільство тягнеться до європейського.

Це одна з проблем, яка спричинила обидві революції — Помаранчеву й Гідності в Україні. І очевидно, що сьогодні зближення українського суспільства, прийняття європейських культурних цінностей буде сприяти змиванню з українського суспільства тих нашарувань політичної культури, які були нав’язувалися Російською імперією.

Сніжана Чернюк, опубліковано на сайті Polskie Radio

Читайте також: 

  • Прокурор Міжнародного кримінального суду наголосив, що його рішення про арешт Путіна було продиктоване конкретними доказами
  • Дерусифікація України: новітні загрози
  •  Григір Тютюнник: унікальна доля. «Хулігана ми в комунізм не візьмемо!»
  • Оксана Забужко: Захід прогледів російський фашизм
  •  Як українцям московити та комуністи стирали пам’ять?
  •  Деколонізація: пояснення про те, як буде реалізовуватися закон
  • Українська – це мова майбутнього

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший