Лише за останні три місяці Україна завдала 55 результативних ударів по об’єктах російської нафтової інфраструктури та ще 18 — по інших промислових об’єктах. Хоча інтенсивність цієї кампанії не перевищує рівня останніх місяців минулого року, збільшення ударної потужності дронів та каскадний принцип атак збільшують завдані збитки.
Українська повітряна кампанія 2026 року видається черговим переломним моментом у війні. Протягом трьох попередніх років військових дій критичною слабкістю України була відсутність далекобійної та високоточної зброї — крилатих і балістичних ракет.
Збільшивши ударну силу, дальність та кількість дронів, Україна наблизилася до того, щоб максимально нівелювати цей недолік. Хоча вдосконалені українські дрони, як і раніше, мають меншу ударну силу порівняно з важкими ракетами, вони набагато дешевші, а тому легше масштабуються і в результаті гарантовано перевантажують ППО та дозволяють завдавати каскадних ударів по обраним об’єктам.
У підсумку Україна зуміла остаточно перетворити територію Росії на другий театр військових дій. І ця незворотна зміна характеру російсько-української війни матиме і вже має серйозні військові, економічні та політичні наслідки. А технологічні можливості та масштаб українських атак на російській території найближчим часом, швидше за все, будуть наростати.
Весняний наступ: динаміка та логіка ударів по російській інфраструктурі
За підрахунками Re: Russia на підставі аналізу повідомлень українських інформагентств UNIAN та UNN, за перші п’ять місяців 2026 року ЗСУ завдали 68 ударів по різним об’єктам російської нафтової інфраструктури, 55 із яких припали на три останні місяці. Крім того, було завдано 18 ударів по інших промислових об’єктах на території Росії. Очевидно, що в цю статистику потрапляють лише результативні удари по значущим об’єктам, і мова в даному випадку йде про динаміку та інтенсивність саме таких подій.
Протягом усього 2025 року, за нашими підрахунками, ЗСУ завдали 157 успішних ударів по об’єктах російської нафтової інфраструктури та 55 — по інших промислових об’єктах. Середня інтенсивність результативних ударів, таким чином, у 2025 та 2026 роках є порівнянною: 17,7 та 17,2 на місяць відповідно. У реальності, як видно на графіку 1, йдеться про два періоди високої інтенсивності атак по далеких цілях (deep strikes) — у серпні–грудні 2025 року та в березні–травні 2026-го. І хоча інтенсивність ударів у першому періоді дещо вища (28,4 на місяць), ніж у другому (23,7 на місяць), друга кампанія, яка, судячи з усього, тільки розгортається, істотно перевершує попередню за ефективністю та ударною потужністю атак.
Графік 1. Удари ЗСУ по нафтовій інфраструктурі та іншим промисловим об’єктам, 2025–2026
Як відомо, основною ціллю українських ударів на великі відстані є російська нафтова інфраструктура, яку в Києві не без підстав вважають ахіллесовою п’ятою російської військової машини. У 2025 році удари по ній склали 75% від загальної кількості всіх результативних ударів, а за п’ять місяців 2026 року — майже 80%. На удари по російських нафтопереробних заводах (НПЗ) припало близько 40% усіх успішних дальніх ударів як у 2025-му, так і в перші місяці 2026 року. Зате кардинально змінилася частка атак на морські нафтові термінали: минулого року на них припало лише 4% ударів (дев’ять протягом року), а на початку 2026-го — вже понад 20% (18 атак).
Як і в 2025 році, ЗСУ застосовували тактику каскадних ударів по тих самих ключових об’єктах, прагнучи максимально вивести їх з ладу (див. таблицю 1 у Додатку). При цьому, на відміну від минулого року, нова кампанія спочатку була цілеспрямовано зосереджена на інфраструктурі нафтового експорту — як на терміналах відвантаження нафти, так і на пов’язаних з ними НПЗ, що виробляють нафтопродукти для зовнішнього ринку.
По балтійських портах Приморськ та Усть-Луга у березні–квітні було завдано п’ять та шість ударів відповідно. Ще сім результативних ударів припало на чорноморську портову інфраструктуру: три — по об’єктах у Новоросійську, два — у Тамані та по одному — по порту Темрюк і нафтовому терміналу Феодосія у Криму.
При цьому 12 ударів по інфраструктурі нафтового експорту (порти в Усть-Лузі, Приморську та Новоросійську) було завдано у короткий проміжок часу між 22 березня та 7 квітня. Це, як ми вже писали, призвело до різкого скорочення морського експорту нафти та нафтопродуктів із Росії. Падіння поставок, як випливає з даних відстеження суден, що використовуються Bloomberg, спостерігалося протягом трьох тижнів (22 березня — 12 квітня).
Однак після 7 квітня удари по експортних потужностях припинилися. Можна припустити, що це стало результатом прохань США та європейських союзників України, стурбованих тим, що скорочення російських поставок поглиблює нафтову кризу, спричинену перекриттям Ормузької протоки. Києву, ймовірно, довелося піти на компроміс і тимчасово відмовитися від цього напрямку атак. (У той самій порі нафтові термінали Тамань, Темрюк і Феодосія зазнавали ударів і протягом травня.)
Після цього українські атаки були зосереджені насамперед на російських НПЗ: з 16 квітня по 31 травня було завдано 21 удар по 10 заводах. Найчастіше за цей час ЗСУ вражали Туапсинський НПЗ, який був атакований у 2025 році тричі, а в період з 16 квітня по 1 травня — чотири рази. У результаті тривалого горіння нафтових резервуарів у місті різко погіршилася екологічна ситуація і пройшов «нафтовий дощ». Ярославський НПЗ, чотири рази атакований ще у 2025 році, знову зазнав серії ударів у березні–травні 2026 року (чотири удари нанесені по самому заводу і два — по нафтоперекачувальній станції).
Крім того, з початку 2025 року ми нарахували 76 результативних повітряних ударів ЗСУ по інших промислових об’єктах, не пов’язаних з нафтою, 18 з яких припали на перші п’ять місяців 2026 року. Загалом протягом 2025 року серед цілей ЗСУ домінували виробники електроніки (15 ударів), а також вибухівки та боєприпасів (9) і ракет (8). У цьому році поки що лідирують заводи добрив (4), а також авіавиробництво, електроніка та вибухівка (по 3; див. таблицю 2 у Додатку).
У 2026 році ЗСУ вперше завдали ударів по заводах у Тверській, Новгородській та Ульяновській областях. У той же час підприємства Тульської області, які були однією з головних цілей ЗСУ у 2025 році (дев’ять ударів, з яких три припали на КБП ім. Шипунова і два — по Алексинському хімкомбінату), у 2026-му не були атаковані жодного разу. Виробник електронних компонентів систем управління ракетами «Кремній Ел» зазнав трьох ударів з боку України, причому після влучання ракет Storm Shadow у березні 2026 року завод, ймовірно, був критично пошкоджений або зруйнований.
Ще одним успіхом ЗСУ став удар у ніч на 22 лютого по Воткінському заводу (Удмуртія), де виробляються компоненти ракет «Іскандер», «Орешник», «Ярс» та ін. Таким чином, цей клас ударів майже виключно орієнтований на підрив російського військового виробництва та пошук «вузьких місць» у ланцюгах постачання його компонентів.
Наскільки серйозною є криза нафтопереробних заводів?
Фактичні збитки російської нафтової галузі, завдані ударами ЗСУ, на даний момент підрахувати вкрай складно, зокрема через те, що російська статистика щодо видобутку нафти та нафтопродуктів залишається закритою.
За даними щомісячних звітів Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), видобуток нафти в Росії в лютому та у квітні 2026 року скоротився на 5% порівняно з показниками минулого року. Наскільки це пов’язано саме з українськими ударами, сказати неможливо.
Однак досить красномовним виглядає той факт, що, незважаючи на вкрай напружену ситуацію з доходами бюджету та призупинення американських санкцій щодо російської нафти, що дозволило нарощувати експортні поставки, Росія не дотримується своєї квоти видобутку нафти в рамках угоди ОПЕК+: у лютому–квітні видобуті обсяги нафти становили, за даними МЕА, 92% від розміру квоти (див. таблицю 3 у Додатку). Нарешті, згідно з нещодавно опублікованими даними Росстату, виробництво нафтопродуктів у квітні 2026 року знизилося на 9% порівняно з квітнем 2025-го. Але наскільки стійкі всі ці тенденції, ми побачимо лише за підсумками травневої статистики: основні хвилі українських атак на російські НПЗ припали на другу половину квітня та травень (18 атак).
За підрахунками Reuters на 15 травня, з початку року було виведено з ладу близько 700 тис. барелів нафтопереробних потужностей на 16 НПЗ, і це вдвічі більше, ніж за аналогічний період минулого року. Це стало наслідком зупинки 35 установок первинної дистиляції загальною потужністю понад 2,85 млн барелів на день (мбд), тоді як за той самий період 2025 року українські удари призвели до зупинки 12 установок потужністю 1,37 мбд, стверджує агентство. У другій половині травня той самий Reuters констатував: «Практично всі великі нафтопереробні заводи в центральній Росії були змушені призупиняти або скорочувати виробництво палива» цієї весни.
Як пише Forbes з посиланням на аналітиків Freedom Finance Global, у результаті атак на Туапсинський НПЗ навесні 2026 року було повністю зруйновано 24 з 47 резервуарів заводу. Підприємство було змушене припинити роботу, і, якщо його ремонт затягнеться хоча б на квартал, експорт нафтопродуктів «Роснефти» може скоротитися на 8–10%, вважають джерела видання. А за оцінками аналітичної компанії OilX, дані якої наводить Bloomberg, переробка нафти в Росії загалом склала в травні 4,58 млн барелів на добу, що на 13% менше, ніж у травні минулого року.
Так чи інакше, російський уряд ввів повну заборону на експорт бензину (з 1 квітня) та паливного гасу (з 1 червня). А дефіцит бензину АІ-95 відчувався на біржі вже в першій декаді травня, повідомляв «Комерсант». На споживчому ринку дефіцит бензину поки що швидко зростає в Криму, хоча пов’язано це не з ударами по НПЗ, а з обстановкою на трасі «Новоросія», де українські дрони значною мірою паралізували рух транспорту.
Повний масштаб наслідків весняного наступу ЗСУ на російську нафтову галузь стане зрозумілим у найближчі два-три місяці. Минулого року російська влада зуміла впоратися з зростаючим дефіцитом бензину на внутрішньому ринку, задіявши, зокрема, надлишкові потужності білоруських НПЗ (→ Re: Russia: Бензиновий хук). Однак у 2025 році інтенсивна кампанія дронових атак розпочалася лише в серпні, а її ударна сила була меншою.
Незважаючи на те, що в російській пресі, яка перебуває під цензурою, причини напруженості на паливному ринку описуються виключно евфемізмом «позапланові ремонти НПЗ», саме наприкінці квітня змінилося сприйняття українських ударів дронів у суспільній думці. У щотижневих опитуваннях ФОМ з кінця квітня у списку пам’ятних подій останнього часу «обстріли російських територій» вийшли на перше місце — їх згадують 15–18% респондентів, у то час як у попередні місяці таких було 5–6%.
Це означає, що українські удари в останні півтора місяці домінують на інформаційному тлі («нескінченні обстріли, а ми нічого не робимо»; «бомблять Москву»; «у нас постійно сирени, дрони»). Цікаво, що в опитуванні наприкінці травня українські обстріли «вигравали» інформаційну першість навіть у удару по гуртожитку в Старобільську (14% згадок проти 9%).
Стратегічне значення: другий театр військових дій та «демократизація точності»
ЗСУ не часто розкривають ударні засоби своїх далеких атак. Однак, судячи з усього, використання ракет у них, як і раніше, залишається вкрай обмеженим, практично поодиноким. Міністерство оборони РФ стверджувало, що у 2024 році ЗСУ запустили по російській території понад 90 ракет Storm Shadow, а у 2025-му — лише близько 45. Військовий аналітик Олександр Коваленко нарахував за п’ять місяців 2026 року дев’ять верифікованих ударів ракетою «Фламінго», в основному по військових об’єктах та заводах (включно з Воткінським заводом у Удмуртії). Випадки застосування Storm Shadow/SCALP також залишаються поодинокими: у 2026 році ми виявили шість верифікованих атак із їх застосуванням, у тому числі по заводу «Кремній Ел» у Брянській області.
Зростання ефективності українських атак пов’язане насамперед із вдосконаленням дронів власного виробництва — розширенням лінійки далекобійних дронів (FP-1, «Бобер», «Січень» тощо), а також модернізацією БПЛА «Лютий». З другої половини минулого року їх почали оснащувати більш потужною боєголовкою — до 75 кг замість 50. Також була модернізована конструкція дрона: з’явилася версія без шасі, яку запускають зі стаціонарної катапульти або мобільної пускової установки. Це дозволяє знизити витрату палива, збільшивши за рахунок цього швидкість і дальність.
Справжнім проривом стало збільшення дальності польотів дронів нових модифікацій, які долають відстані понад 1500 км, а незабаром досягатимуть і дальності в 3000 км, як запевняє Володимир Зеленський. У кампанії дальніх ударів 2026 року привертає до себе увагу збільшення частки результативних атак на відстані понад 900 км. З 32 ударів першої половини 2025 року таку глибину мали лише 2, у другій половині року — вже 25% результативних ударів, а у першій половині 2026-го — 45% (таблиця 3 у Додатку).
Нарешті, третім необхідним фактором стало збільшення кількості дронів дальнього радіусу дії. Здатність російської армії захищати об’єкти, віддалені від лінії фронту, знизилася, зокрема, через ефективну кампанію середньодальних ударів ЗСУ, яка призвела до систематичного знищення російських засобів ППО та РЕБ (→ Re: Russia: Війна на виснаження в повітрі). Втім, можливості ППО перед обличчям ройових дронових атак у будь-якому разі обмежені: їхні потужності дозволяють захистити обмежену кількість цілей. Як дотепно зауважив аналітик Atlantic council Пітер Дікінсон, розмір російської території перед обличчям дронових дипстрайків перетворився з переваги на вразливість: українські безпілотні сили мають у розпорядженні необмежений вибір цілей, які неможливо прикрити одночасно.
Однак атака на Москву 17 травня продемонструвала обмеженість можливостей навіть щільної системи ППО проти масованої атаки дронів: хвиля зі 160 БПЛА змогла прорвати кільця протиповітряної оборони та вразити кілька цілей у Москві та Московській області.
Україна почала нарощувати хвилі атак у напрямку Москви та запускала більше далекобійних безпілотників по Росії, ніж Росія у напрямку України, відзначали аналітики ще на початку 2026 року. Усвідомлення перелому прийшло до російської влади, судячи з усього, вже у квітні і вилилося в істерику безпеки напередодні святкування 9 травня. Володимиру Путіну довелося вдатися до погроз і дипломатії, в тому числі посередництва Дональда Трампа, щоб убезпечити свій зім’ятий парад на День перемоги. А через вісім днів українське командування все ж продемонструвало принципову вразливість московського регіону перед обличчям масованої дронної атаки.
У цьому й полягає ключове та, у певному сенсі, доленосне значення української кампанії дипломатичних страйків весни 2026 року. Довгий час вважалося, що навіть відносний паритет у повітряних ударах між Україною та Росією недосяжний доти, доки Україна не отримає достатнього арсеналу крилатих і балістичних ракет. Хоча ударна сила безпілотників все ще значно поступається важким ракетам, можна говорити про те, що перевага останніх перед безпілотниками швидко зменшується. Перш за все через вартість виробництва, яка дозволяє компенсувати їхні недоліки за рахунок нарощування чисельності далекобійних дронів та їхніх можливостей щодо точності ударів.
Суть цієї «революції у військовій справі» точно описує запрошений експерт Фонду Карнегі — «Євразія» Андрій Загороднюк (міністр оборони України у 2019–2020 роках). По-перше, технологія Starlink розширила можливості керування ударними FPV-дронами, і тепер вони мають переваги навіть перед крилатими ракетами: ті не забезпечують постійної ситуаційної обізнаності й не дають можливості перепризначити цілі в польоті. Але головна зміна полягає у здешевленні та масштабуванні.
Логіка попереднього етапу технологічного розвитку у військовій справі полягала в тому, щоб замінити масовість точністю. Однак це зробило високоточну далекобійну зброю досить дорогою. На цьому тлі Україна «демократизувала точність і зробила можливим її масове застосування» за відносно низьких витрат, пише Загороднюк. Ця революція триватиме, зокрема за рахунок збільшення ударної потужності дронів. А баланс порівняльних переваг у парі «далекобійні дрони — високоточні ракети» зміщуватиметься на користь перших.
У будь-якому разі вже сьогодні можна стверджувати, що, так і не отримавши далекобійної та високоточної зброї від своїх західних союзників у достатній кількості, Україна зуміла остаточно перетворити територію Росії на другий театр військових дій. І ця зміна є незворотною, а технологічні можливості та масштаб українських атак, найімовірніше, найближчим часом лише зростатимуть.
Додаток
Таблиця 1. Каскадні удари по об’єктах нафтової інфраструктури у 2025 році та у січні–травні 2026 року
Таблиця 2. Виробництво нафти та нафтопродуктів у Росії в січні–квітні 2026 року
Таблиця 3. Удари ЗСУ по промислових об’єктах, 2025–2026 рр., за категоріями виробництв
Таблиця 4. Глибина результативних повітряних ударів ЗСУ, 2025–2026
—
Джерело: Re-Russia
Читайте також:
- Пʼять причин, чому Україна продовжить боротьбу навіть без підтримки США
- П’ятий рік пекла: Україна готується до війни на виснаження за планом на 3 роки
- Уроки Покровська: чому українські оператори дронів розгромили два батальйони НАТО на навчаннях
- Поза межами бліцкригу: як адаптація та технології визначають долю України у 2026-му
- Перемога в кредит: що правда, а що неправда про стан російсько-українського фронту. Ситуація «на землі»
- Позиційне пекло 2026: чому за чотири роки великої війни маневр помер, а дрон став богом
- Про обстановку на фронтах, найближчих перспективах наступу ЗСУ та військовий потенціал путінської армії
- Курська битва війни на виснаження: проміжні підсумки контрнаступу ЗСУ
- Міфи про «диво-зброю» та реальність російського ВПК: де закінчується фізика і починається пропаганда
- Погляд «з поля» війни: Майкл Кофман про логіку виснаження та приховані загрози 2026 року
- Між минулим і майбутнім та чому нескінченні суперечки про події 2023 року не допоможуть фронту сьогодні
