Які зміни потрібні ЗСУ, щоб на полі бою зменшити кількість людських втрат

Сили оборони наблизилися до розуміння природи сучасної воєнної операції та час від часу демонструють непогані здобутки. Але спілкування з офіцерами тактичної ланки малює не дуже радісну картину.

Загалом війни без втрат бути не може. Але треба пам’ятати, що для фронту втрати — статистика, а для тилу — особисті трагедії тисяч і тисяч родин. До того ж росіян більше, отже, ми їх повинні вбивати ефективніше, ніж вони нас. Про це пише у виданні Texty.org.ua Віктор Кевлюк, полковник запасу, 35 років військової служби, начальник організаційно-мобілізаційного управління штабу ОК Захід (2014–2018), начальник центру цивільно-військового співробітництва Обʼєднаного оперативного штабу ЗСУ (2018–2020), експерт Центру оборонних стратегій.

В арміях розвинених країн розроблені процедури, які дають змогу зберегти якомога більше життів у боях. Загалом це масштабний комплекс стратегічних, оперативних і тактичних заходів, ефективність яких залежить від багатьох факторів, а саме:

  • — часовий і просторовий розмах операції;
  • — характер загроз, імовірний характер дій противника;
  • — характеристики військ (сил), що залучаються до операції.

Зупинімося саме на способах покращення характеристик наших військ. На ці способи варто дивитися не лише крізь нашу улюблену призму «стандартів НАТО», а й крізь призму власного бойового досвіду.

1. Навчання і підготовка

Офіцери

У нас строкаті війська в сенсі їхньої навченості. Одночасно в одному підрозділі можна зустріти офіцерів — випускників українських військових академій (ВВНЗ), курсів лідерства при тих самих академіях, випускників радянських академій. Усі ці люди могли пройти підготовку на Заході, закінчити курси, які проводять тренувальні місії НАТО в Україні, а могли й не проходити.

ЛЮДИНА ХУДО-БІДНО КЕРУЄ ПІДРОЗДІЛОМ — НАЙ БУДЕ

Усі вони досягли різних результатів у навчанні, і навряд чи хтось у Силах оборони може сказати, наскільки вони відповідають рівню, що вимагається для керування сучасним боєм/операцією. Найпоширеніший критерій — заповнена одиничка в штатному розписі. Людина худо-бідно керує підрозділом — най буде. Достатньо випадків, коли по службі просуваються «свої» замість найкращих.

Сержанти

Сюди додаємо труднощі формування професійного сержантського корпусу. Величезна проблема — купа людей має сержантські звання, отримані під час строкової військової служби за останні 30 років, і тепер ці люди проходять службу на посадах рядового складу.

БУДЬ-ДЕ ВИ ЗУСТРІНЕТЕ СЕРЖАНТА НА СОЛДАТСЬКІЙ ПОСАДІ Й ОДНОЧАСНО ПОЧУЄТЕ, ЩО НЕ ВИСТАЧАЄ СЕРЖАНТІВ

І жодної роботи з упорядкування цього хаосу не видно: будь-де ви зустрінете гранатометника, водія, навідника, стрільця у званні сержанта й одночасно почуєте, що не вистачає інструкторів, молодшого командного складу, командирів бойових машин, тобто сержантів.

Солдати

З рядовим складом ще цікавіше. У нас є професійні солдати-контрактники, які на фронті з 2014-го; резервісти, заробітчани, що приєдналися до війська у відносно спокійний період між 2016-м і 2020-м суто з комерційних міркувань; призвані під час мобілізації військовозобов’язані; добровольці; строковики; колишні воїни-миротворці.

Хтось навчався на полігонах НАТО, хтось на відчепись проходив підготовку в наших «учебках», а хтось сумлінно, хтось самостійно вдосконалюється у військовій справі багато років, хтось проходив бойове злагодження в складі військових частин і з’єднань. А хтось до армії просто полюбляв пейнтбол і грав щотижня. Купа мотивацій, рівнів підготовки, розуміння бою.

Що з усім цим робити?

— Переведення військових академій на систему підготовки воєнного часу. Не думаю, що Силам оборони життєво необхідні магістри й бакалаври. А ось військові лідери, здатні організувати бій та вміло керувати ним, потрібні.

— Те саме стосується системи підготовки сержантів.

— Підготовка рядового складу має бути спрямована на формування стійких навичок поведінки на полі бою, виживання.

— Головною метою підготовки підрозділів має стати формування готовності до злагоджених дій у різних видах бою з акцентом на взаємодію бойових двійок, трійок, окремих обслуг вогневих засобів, десанту та бойової машини.

— Досвід бойових дій, проаналізований та узагальнений, свій і противника, вдалий і невдалий, має вільно й швидко перетікати із системи підготовки військ до системи військової освіти. Так само досягнення військової науки мають вчасно потрапляти до військ.

— Війська/сили готуються до виконання конкретного бойового завдання, а не вчаться взагалі всього, що написано в підручнику. Підготовка має бути системною, регулярною, реалістичною, формувати готовність до ефективних дій у різній обстановці, у різних середовищах. Вчити взаємодіяти, підтримувати один одного, страхувати, прикривати один одного, один підрозділ — інший підрозділ.

— Психологічна підготовка бійців: не всі здатні однаково ефективно діяти під обстрілом, коли навколо полум’я і дим, поранені, трупи та розкидані нутрощі.

Усі чули про 500-х — бійців, які втратили боєздатність, не зазнавши фізичних ушкоджень. Це психогенні втрати. Мають бути розроблені й поширені відповідні алгоритми дій із такими військовослужбовцями, а медичний персонал має бути навчений надавати специфічну допомогу. Тут самі психологи не впораються.

2. Ситуативна обізнаність

Ми сильні та ефективні, коли вдаємося до ведення мережоцентричних бойових дій. Загалом ця тактика розроблялася на початку 2000-х в армії США. Наприкінці цієї роботи було проведено двосторонні навчання, у ході яких дві абсолютно однакові бригади морської піхоти воювали одна проти одної, але одна застосовувала традиційну тактику, де мала неабиякий вишкіл, а інша — мережоцентричну.

Читати також:  Херсон через рік після звільнення від російської окупації: «То був подих свободи, а зараз мрія – не чути вибухів»

Перемогла друга, переважаючи в окремих елементах противника у 26 разів. Основа цієї тактики — вільний доступ до максимуму наявної інформації за широкої автономності підрозділів, що радикально зменшувало час на прийняття рішень і спрощувало горизонтальну взаємодію.

Зараз елементи цієї тактики застосовують морські піхотинці на лівому березі Дніпра.

Противник виє в мережі, що не може використовувати дрони, зв’язок через раз, до гармат страшно підходити, бо відповідь прилітає швидше, ніж орки заряджають. При цьому чисельна перевага на боці противника, а наша логістика — через Дніпро в нижній його течії, на плацдармах немає важкої техніки, артилерії та засобів ППО, крім тих, які можна принести на плечі. Цей наш успішний досвід мережоцентричності ґрунтується на хорошій розвідці.

Як покращити розвідку?

— Особлива увага підрозділам розвідки. Хороші бойовики-диверсанти менш значущі, ніж хороші аналітики. Все, що пов’язано зі збором, узагальненням, аналізом, зберіганням і наданням розвідувальної інформації, насамперед у тактичній ланці, має стати пріоритетом. Своєчасно отримана точна інформація про потенційні загрози — збережені життя і дороге обладнання.

ХОРОШІ БОЙОВИКИ-ДИВЕРСАНТИ МЕНШ ЗНАЧУЩІ, НІЖ ХОРОШІ АНАЛІТИКИ

— Раннє виявлення дій противника, розуміння та прогнозування ймовірного характеру його подальших дій, попередження підрозділів часто забезпечують вирішальну перевагу та запобігають втратам.

Приклад — Авдіївка: одночасний удар із 14 напрямків, який командуванню противника здавався раптовим, завдяки розвідці ОСУВ «Таврія» таким не виявився.

Противник загруз у важких позиційних боях на невигідній для нього місцевості, вже кілька разів провів перегрупування, витратив купу резервів, перекинув дві свої армії, 2-гу й 41-шу, з Лиманського напрямку, де взагалі війна зупинилася, зазнає скажених втрат, перейшов від одночасного наступу до почергових локальних атак на різних напрямках, і паузи між цими атаками збільшуються. Ось ціна роботи розвідників. Конвертуйте це в кількість збережених життів наших бійців.

— Інвестувати в розвиток спроможностей розвідувальних підрозділів добувати розвідувальні дані. Колись у розвідбатах дивізій був на озброєнні комплекс радіоелектронної розвідки «Таран», що давав змогу викривати угруповання радіоелектронних об’єктів противника в смузі дивізії. Розроблявся цей комплекс у Харкові. Чи не на часі здмухнути пил із тих креслень?

— Інформаційно-аналітична робота штабів. Чим вищий рівень штабу, тим більше проблем із цією роботою. Розвідвідділи (J2 по-натовському) в міру просування від тактичного рівня до стратегічного все більше скидаються як не на секту, то на філію ордену тамплієрів (зрозуміло, специфіка роботи, 007 і все таке інше).

Але їхня інформація не для підготовки чергової потужної презентації та змістовного донесення нагору на 100 500 аркушів, а для інформування найостаннішого в штатці бійця про те, що його чекає на полі бою в найближчому майбутньому, яке, можливо, вже повзе до нього із затиснутою в руці гранатою без кільця та ножем у зубах, ховаючись за дощем, димом, залишками кущів посадки та у вирвах від вибухів.

— Нарешті запровадити BFT (Blue Force Tracking) — протокол взаємного інформування про розташування дружніх сил. Це неабияк запобігає ураженню дружнім вогнем.

3. Озброєння, обладнання, технології

З бронежилетами справа потроху налагоджується. Добре, що згадали про те, що в армії близько 54 тисяч жінок і їхня анатомія потребує іншого балістичного захисту.

Індивідуальна й групова зброя піхоти — дякуємо партнерам.

Протитанкові й зенітні засоби — знову дякуємо партнерам.

Авто для піхоти — головний біль. Мобільність малих груп на волонтерах. Як зауважив один боєць із мотопіхотного батальйону часів АТО: «Всім гарний автобус «Богдан», але має два суттєві недоліки: не можна стріляти на ходу з РПГ і пробивається навиліт із калаша».

Fpv-дрони — нова реалія війни, тотальна загроза з будь-якого напрямку вдень і вночі.

Куди з цим рухатися?

— Варто уніфікувати зброю, щоб у підрозділі не було по 10 різномастих штурмових гвинтівок. Це не лише спростить логістику підрозділу, а й дасть змогу будь-кому використати свої боєприпаси, взявши до рук зброю пораненого чи загиблого побратима та врятувати/захистити всіх інших.

— Все, що має оптичний приціл, повинно отримати нічний приціл.

— Підрозділ, не забезпечений на 100% озброєнням і засобами захисту відповідно до штатно-табельної потреби, не повинен вважатися боєздатним і не повинен брати участь у бойових діях. Ця норма має стати законом.

— Інвестувати в новітнє спорядження, насамперед захисне, прилади спостереження, зв’язок, тобто засоби, що формують ту саму ситуативну обізнаність.

НЕ ЗАБЕЗПЕЧЕНИЙ НА 100% ПІДРОЗДІЛ НЕ ПОВИНЕН ВВАЖАТИСЯ БОЄЗДАТНИМ І БРАТИ УЧАСТЬ У БОЯХ

— Війська не повинні ходити пішки і їздити на волонтерських автівках. Механізовані бригади мають на 100% бути забезпечені БМП; мотопіхотні й десантно-штурмові — БТР; піхотні, єгерські, територіальної оборони — броньованими автомобілями. Логістика — на вантажівках підвищеної прохідності, у бригадах — із броньованими кабінами, пальнозаправники — бочки, прикриті бронею, хоча б протикульною. На кожному бронеоб’єкті має з’явитися індивідуальна станція завад fpv-дронам. І на кожному ВОПі також.

Читати також:  Враження українки від роботи в одній зі шкіл Канади: “Тут піклуються про вчителів і не перекладають на них усю відповідальність”:

— Війська мають просякнутися БПЛА потрібних типів, ударні дрони-камікадзе — набути статусу боєприпасу й постачатися нарівні з патронами 5,45 чи сухпайками.

— Мінна безпека — штатні й позаштатні групи розмінування, сучасні міношукачі, навчання персоналу правил поводження на місцевості, що може бути замінована, на мінному полі, на щойно захоплених ворожих позиціях, у звільнених населених пунктах.

4. Логістика, підтримка, забезпечення

Зроблено багато. Навіть сформовано Командування Сил логістики. У нас зараз проводять оборонні операції чотири оперативно-стратегічні угруповання (ОСУВ): «Північ», «Хортиця», «Таврія», «Одеса». ОСУВ, у свою чергу, складаються з оперативних угруповань (ОУВ), а ті з бригад.

Забезпечують майном згори вниз, тобто командувач Сил логістики підвозить різне добро в ОСУВ, ОСУВ — в ОУВ, ОУВ — у бригади, бригади — у батальйони, а звідти в роти. Якщо колосальні щоденні обсяги боєприпасів, пального, продуктів, військово-технічного майна, медикаментів не надходитимуть до споживача на нулі, цьому споживачеві не лише не виграти війни, а й не пережити найближчого ворожого штурму.

Всю цю махину треба забезпечити вантажним транспортом, і лише вилученням наявного з національної економіки в межах виконання військово-транспортного обов’язку (так-так, є такий в Україні) не обійтися. Під час Другої світової союзники поставили СРСР 375 883 вантажівки, 51 503 джипи та 35 170 мотоциклів, що становило 70% автопарку радянської армії.

Цифри для розуміння масштабів транспортної проблеми, котра не лише логістика, але обмежує здатність військ вести маневрені бойові дії. Угруповання «Хортиця» показало, як це відбувається, у Харківській області торік.

Згадаймо про мобільні засоби приготування їжі в польових умовах, мобільне обладнання для зберігання запасів продуктів. (Ви пробували зберігати під час пікніка, наприклад, масло та інші продукти, які швидко псуються? Тепер уявіть, що у вас 500 гостей. Уявили? Отож!)

Мобільні лазне-пральні машини/причепи. Знову ж таки часто чути про волонтерів, які всім цим переймаються, а про МОУ не те щоб часто. Році в 2019-му суспільство запитувало, чому закупівля 10 мобільних лазень відбувається під грифом «цілком таємно». Смішно, звісно, але відтоді я особисто не чув про закупівлю державою такого обладнання для військ ні під яким грифом.

Що варто зробити?

— Забезпечити війська автотранспортом відповідно до їхніх завдань та в необхідних обсягах.

— Розгорнути військові частини логістики в кожній ланці, якщо це ще не зроблено, і забезпечити виконання завдань логістики військ у повному обсязі.

— Вибір, підготовка та утримання логістичних маршрутів. Пригадайте бої за Лиман, Сєверодонецьк, Лисичанськ, Соледар, Бахмут чи початок російського вторгнення в лютому-березні 2022-го: хто контролює логістичні маршрути противника, той панує на полі бою. Постачання безпосередньо впливає на рівень втрат.

— У тактичній ланці мають постійно утримуватися і регулярно поповнюватися нормативні запаси пального, боєприпасів, медичного обладнання та інших необхідних матеріалів. Бійці не повинні, ризикуючи життям, шукати засоби для продовження збройної боротьби.

5. Медицина

Військова медицина неухильно розвивалася і покращувалася з 2014 року і є однією з небагатьох складових, де ми переважаємо противника майже повністю. Сили оборони мають несподівано високий відсоток повернення поранених до підрозділів, достатньо короткі терміни лікування легких та середньої важкості поранених. І це пояснюється не лише ентузіазмом, жагою помсти чи іншою мотивацією солдатів та офіцерів. Наша військова медицина організована добре.

МЕДИЦИНА ОДНА З НЕБАГАТЬОХ СКЛАДОВИХ, ДЕ МИ ПЕРЕВАЖАЄМО ПРОТИВНИКА МАЙЖЕ ПОВНІСТЮ

Але всі чули про скандали із закупівлею та постачанням до військ неякісних турнікетів, брак медичного транспорту і, безумовно, виведення за межі штату поранених із тривалими термінами лікування.

Що тут покращити?

— Тактична ланка на 100% має бути забезпечена гусеничними броньованими евакуаційними машинами. Враховуючи ігнорування нашим ворогом законів і звичаїв війни загалом та його зневагу до символу червоного хреста зокрема, утримувати запас такої техніки для стрімкої заміни машин, виведених із ладу.

— Стабілізаційний пункт має стати штатним підрозділом (якщо раптом цього ще не зроблено), комплектуватися навченим персоналом і забезпечуватися всім необхідним обладнанням.

— Мають бути зняті всі наявні законодавчі та інші нормативно-правові обмеження роботи бойових тактичних медиків. Треба перелити кров — переливає, треба пересадити серце — пересаджує (якщо вміє і має орган потрібної кондиції). Ніщо не повинно заважати такмеду рятувати бійця. Навіть Хранитель Найголовнішої Інструкції із Найголовнішого Медичного Органу Галактики.

— Повернути резервні/запасні батальйони. Вони були в складі кожного полігона ОК, куди вони зникли? Всі поранені/хворі з тривалими термінами відновлення зараховуються туди, мають посаду й отримують грошове утримання в повному обсязі, як це було до поранення/хвороби.

Читати також:  Крафтове Різдво. Головна вечеря року

Тому, хто вигадав виводити поранених за штат чи в розпорядження, особисто бажаю вилетіти за штат місяці на три й спробувати прожити з родиною на оклад за військовим званням. Для полковника це 1480 грн, для солдата 530 грн.

— Закупівлі медичного майна та обладнання мають здійснюватися під контролем громадськості на відкритих тендерах. Невідповідність якості закупленого під час прийомки прирівнювати до диверсії й притягати до відповідальності і постачальника, і закупника.

— Постійно навчати персонал надавати само- і взаємодопомогу.

— Санітарні вертольоти мають стати таким самим звичним медичним транспортом, як реанімобіль. Для кожного мобільного госпіталя — ескадрилья санавіації в складі бригади армійської авіації.

— Механізація процесу евакуації поранених із поля бою (механізовані, роботизовані, саморухомі платформи-ноші).

— Завершення роботи зі створення єдиної бази даних медичної інформації про військовослужбовців (здається, проєкт Офісу реформ називався в 2014-му «е-Здоров’я»), створення єдиної бази ДНК персоналу Сил оборони.

6. Організаційна (штабна) робота

Величезний пласт роботи, яка, якщо дивитися збоку, не надто пов’язана з втратами, але критикується всіма з усіх боків і таки намертво прив’язується до рівня втрат у бою/операції.

Наполеон якось зауважив: «У перемоги багато батьків, поразка — завжди сирота». Суспільство так і гребе в цій парадигмі: як перемогли, то наші котики — красавчеГи, як програли, то штаб — козли. А воно геть не так.

І справа тут не в стандартах НАТО чи їх відсутності. Хто забув, перегляньте швиденько абзац про навчання та підготовку. Справа в наявності/відсутності лідерів і кваліфікованих штабних офіцерів.

Дуже суттєво на якість штабної роботи впливають організаційна структура штабу, стиль роботи лідера, взаємини між структурними підрозділами штабу та окремими виконавцями.

У 2015-му партнери розгорнули в Україні місію Orbital, яка навчала українські батальйони воювати, як у НАТО. Поступово підготовку проходив кожний перший батальйон кожної механізованої, десантної, аеромобільної бригади.

І склалася парадоксальна ситуація, коли штаб першого батальйону бригади, підготовлений за стандартом НАТО, перейшов на S-структуру й змушений воювати в бригаді та взаємодіяти з іншими батальйонами, які перебувають на штаті, подібному до радянської структури.

А керівні документи адаптовані до аналогічних в арміях НАТО. Як функціонувати штабам псевдорадянської структури, якщо немає підрозділів S1 (персонал), S3 (оперативний), S4 (логістика)? Як функціонувати танковим, артилерійським, зенітним, радіотехнічним, армійської і тактичної авіації бригадам? Їх взагалі не навчали.

Над чим тут зосередитися?

— Завершити реформування штабів переведенням їх на прийняті в НАТО організаційні структури, переатестувати персонал, заповнити вакансії, навчити, постійно тренувати. Навіть між боями.

— Навчити й постійно вимагати розробляти та застосовувати гнучкі й адаптивні стратегії, реагувати на мінливу тактичну обстановку, коригувати стратегію і тактику, адаптуючи їх до обстановки, що складається. Мінімізація втрат, підвищення рівня захисту підрозділів значно важливіші, ніж швидкість виконання бойового завдання. Партнери нададуть зброю, але не нададуть піхоту.

ОБИРАТИ НЕ ВАРІАНТ ІЗ НАЙЯСКРАВІШОЮ ПЕРЕМОГОЮ, А ТОЙ, ЩО ДАЄ НАЙМЕНШІ ВТРАТИ

— План операції не догма, він має враховувати нові загрози та ризики. Чим швидше оновлення доведені до бійців на передку, тим менші там втрати.

— Моделювати результати бойових операцій — відповідні математичні алгоритми, моделі та обладнання для цього є. Довіряти результатам моделювання. Обирати не варіант із найяскравішою перемогою, а той, що дає найменші втрати. Невдача нашого наступу в Запорізькій області була передбачена в результаті моделювання задовго до початку операції. Чому результати були проігноровані?

— Навчати взаємодії, постійно підтримувати її в бою.

— Запроваджувати етику спілкування між штабами по вертикалі та горизонталі, всіляко заохочувати співпрацю, домагатися підвищення загальної оперативної ефективності, що зменшуватиме ризик втрат.

— Тісно співпрацювати з місцевим населенням для зміцнення довіри. Місцеві завжди краще обізнані як про місцевість, так і про мешканців, завжди вкажуть на ворожих розвідників-коригувальників-диверсантів, попередять про появу нових людей.

Створення стабільного й безпечного цивільного середовища в операційній зоні — запорука мінімізації втрат у тактичному тилу. (Нам раді не всюди. Діда з гранатою в банці меду на блокпосту на Луганщині у 2014-му пам’ятаєте? Так він відсидів визначений судом термін, цілком може нову банку готувати.)

— Негайно починати стабілізаційні дії на звільнених територіях, що допоможе запобігти на ранньому етапі ворожому повстанському руху, розвідувально-диверсійній та іншій підривній і дестабілізаційній діяльності в нашому тилу.

Важливо розуміти, що воєнні операції завжди пов’язані з ризиками і повне уникнення втрат неможливе. Однак якщо зробити зазначене в статті, то це може сприяти мінімізації втрат і підвищенню загальної ефективності Сил оборони.

Формат публікації в медіа не дає змоги всебічно висвітлити проблему мінімізації втрат, це має бути ґрунтовне наукове дослідження, але окреслити принаймні основні напрями роботи ми спробували.

Віктор Кевлюк, опубліковано у виданні ТЕКСТИ

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший