Уявлення про війну як виключно про те, що тут всі в окопах, і що потрібні конкретні, зі специфічними фізичними якостями люди, хибне. У війську велика нестача кадрів. Ще було б добре, якби люди, які вже у війську, теж могли більш-менш переміщатися — до точки максимізації своєї ефективності.
Євгенія Закревська — аеророзвідниця, молодша сержантка ЗСУ. Голова колегії "Адвокатської дорадчої групи" — об’єднання адвокатів, що представляють у судах інтереси учасників Революції Гідності та їхніх родин. На початку повномасштабного вторгнення вступила до лав 112-ї окремої бригади територіальної оборони, згодом перевелася до 92-ї окремої штурмової бригади. Брала участь в обороні Харківщини. Закревська представляла в суді інтереси Романа Ратушного — активіста, який боровся проти забудови Протасового Яру в Києві. У червні 2022 року Роман, військовослужбовець 93-ї ОМБр "Холодний Яр", загинув на Харківщині. Про рішення приєднатися до війська, службу в аеророзвідці, збереження спадщини Романа Ратушного, а також про справи Майдану — Євгенія Закревська у проєкті Суспільного "Ремовська Інтерв’ю".
Відеоверсію дивіться за посиланням.
Про покоління для війни
Ви вже служите понад два роки. Що для вас виявилося найскладнішим при зміні цивільного життя на військове?
Не можу сказати, що для мене це було складно. У мене було достатньо підготовки в різних сферах.
А обмеження свободи? Потрапляння в ієрархічну структуру, якою є військо? Чи було це проблемою?
Власні обмеження — розуміння, що маю робити, яка від мене має бути користь, більш жорсткі, ніж те, що я відчувала зовні. У мене завжди так було, і в армії це не змінилося.
Я відчуваю брак вільного часу. Неможливість будь-якого планування. Тобто, воно є, але кількість скасованих планів, змін ситуації, сильно впливає на психіку.
Але є усвідомлення ситуації: війна, певні обмеження, які об’єктивно існують. Це не воля поганого командира, чи президента, чи ще когось. Для виживання і подальшого розвитку суспільства потрібно: один, два, три, чотири. І це вимагає від мене: один, два, три, чотири. Обмежень понад це, я не відчуваю. Тобто, мені щастило. У мене не було ніяких "самодурів" (серед командирів — ред), скажімо так.
Але таке може бути. І тому рецепт — обирати підрозділ, якому довіряєш, знайомитись з командиром, щоб розуміти, що це реально грамотна у військовому плані людина і ти будеш дійсно з користю використовувати свої "скіли". Це насправді було моїм головним занепокоєнням, що не зможу бути корисною, що мене стануть використовувати якось неадекватно. Але в мене такого не відбувалось. Дякую за це.
Читайте також: "Це війна за право бути, а не називатися українцем. Його треба заслужити"
Ви нещодавно написали: "Час зізнатись: я створена для війни". Ба більше: "Все наше покоління народжене для війни". Поясніть, будь ласка.
В якийсь момент я зрозуміла, що війна точно буде. Маю на увазі, повномасштабна. Це могло статись у 2014-му, і тоді ми могли їх не зупинити. А могла пізніше — якби Майдан не виграв і тут був би зараз протекторат Росії. Але це точно було б за нашого життя.
Тож це був трошки гротескний пост, але дійсно, воно так і є. Не думаю, що цього можна було уникнути. На жаль, ми народжені для війни. І від того, як, коли і якими ресурсами її виграємо, залежить доля наступних поколінь. Тому маємо виграти.
Військовослужбовиця 92-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, адвокатка Євгенія Закревська, травень 2023 року. сторінка Євгенії Закревської у facebook
Що б ви сказали людям, які зараз кажуть: "Я не народжений для війни"?
Уявлення про війну як виключно про те, що тут всі в окопах, і що потрібні конкретні, зі специфічними фізичними якостями люди, хибне. У війську велика нестача кадрів. Мене радує, як змінився підхід до рекрутингу. Ще було б добре, якби люди, які вже у війську, теж могли більш-менш переміщатися — до точки максимізації своєї ефективності. Тоді б загальна ефективність підвищилася б. На жаль, цього немає, і це гальмує все.
Про те, що не всі у війську — піхота, часто звучить у наших інтерв’ю. Це пояснюють військові. Але багато хто у це не вірить. Чому люди асоціюють приєднання до армії як щось, що неминуче тягне за собою каліцтво і смерть?
Підбирають факти під те, чого бояться. Насправді багато людей у війську не можуть потрапити на передову, хоча хочуть. Це теж проблема. Неможливість ефективних переводів я називаю кріпацтвом.
Ще один момент. Це не закид журналістам, але, звісно, цікавіше висвітлювати щось динамічне, передову. Нікому не цікаво показувати роботу кадровика, логіста, навчальних центрів. А левова частина війська — це саме ця робота. І не можу сказати, що вона скрізь добре виконується. Там потрібні люди зі свіжими поглядами, з компетенцією, яку вони мають, але вважають, що не знадобляться на війні.
Чи може на таку посаду потрапити людина, яку затримали співробітники ТЦК?
Вірогідно, її мобілізують за планом ТЦК. Ідея рекрутингу — якраз, щоб це зробити до ТЦК.
Військовослужбовиця 92-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, адвокатка Євгенія Закревська під час інтервʼю Суспільному, Київ, 7 червня 2024 року.
Про початок війни та зміни в ТРО
Повернімося на початок 2022 року. Коли ви зрозуміли, що доведеться воювати?
Я ще з 2014-го періодично проходила вишколи. Десь восени 2021-го зрозуміла, що, мабуть, доведеться воювати. В мене були друзі в територіальній обороні і я з ними почала тренуватись. Офіційно туди не вступала. Мене прийняли до лав 24 лютого.
Чи була у вас думка, що Київ може не встояти?
Так. Була ситуація, коли ми були в Києві, а побратими телефонували умовно з-під міста і запитували, які в нас позиції, що у нас тут є. Тобто як запасний варіант — чи зможуть вони, якщо доведеться, закріпитись. Це виглядало як один з ймовірних сценаріїв, якому необхідно було запобігти.
Зараз підрозділи тероборони беруть участь у боях на гарячих напрямках — на сході України, зокрема. Я не певна, що всі, хто вступав до лав ТРО на початку повномасштабної війни, уявляли саме такий сценарій. Чи ви були готові, що після Києва опинитеся на Харківщині?
Коли звільнили Київщину, нас перекинули в "жулянський котел" — на охорону аеродрому. Ми написали рапорти, щоб нас відправили кудись, де хоч якось зможемо застосувати навички. Частина підрозділу лишилася, частину відправили на Харківщину.
Зараз я не певна, що процеси, які відбуваються в ТРО, це окей. Вже після того, як я перевелася, почали розривати батальйони, частинами прикомандовувати до бригад ЗСУ, погіршилось ставлення і до особового складу, і до безпеки.
Читайте також: Українки на війні: "Я люблю маскуватися. Я підхожу до цього творчо"
Як ви, як адвокатка родин учасників Революції Гідності, сприйняли новину, що командувачем ТРО призначили генерала Ігоря Плахуту, який під час Майдану був фактично по інший бік барикад — серед командирів Внутрішніх військ?
Я уточнила, чи проходить він по наших справах (справах Майдану — ред). Наскільки мені відомо, щодо нього не було кримінального провадження. Нічого не можу сказати про його політичні погляди на той момент чи зараз, але щодо особового складу, він поводився адекватно.
Вам, до речі, довелося за ці 2,5 роки стикатися у війську з людьми, які були по інший бік барикад під час Майдану?
В моєму оточенні були адвокати протилежної сторони, проте не безпосередньо "беркутівців". Тобто, обвинувачених чи тих, хто мав би бути, на мою думку, чи думку прокуратури обвинуваченим, але на них не зібрали доказів, — такого не було. Поліцейські були.
Суперечки, дискусії про це були?
Дискусії були. Але не з колишніми міліціонерами. Насправді військо і взагалі війна, знайомить між собою і примушує взаємодіяти дуже різних людей, які б в цивільному житті ніколи б не зустрілись.
Військовослужбовиця 92-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, адвокатка Євгенія Закревська під час інтервʼю Суспільному, Київ, 7 червня 2024 року.
Про Романа Ратушного
Я б хотіла згадати Романа Ратушного — київського активіста, вашого друга, військовослужбовця, який загинув у червні 2022 року на Харківщині. До початку повномасштабного вторгнення він протестував проти забудови Протасового Яру в Києві. Ви допомагали йому як адвокатка. І от у 2022-му і він приєднується до війська, і ви. Ви проговорювали цей момент?
Так. Ми зустрілися 24 лютого. В нього були варіанти, куди йти. Я йому пропонувала з нами в тероборону. Насправді у нас пріоритетом було, де нам швидше дадуть зброю. Ми домовилися, що хто перший її отримає, той туди й кличе. Але в нас це відбулось приблизно одночасно, тож ми опинилися в різних підрозділах.
Він обрав службу в розвідці, що є надзвичайно небезпечним. Він пояснював, чому?
В нього були варіанти. Він розповідав, що в танку може навчитися працювати, ще щось. Війна його захоплювала як сфера діяльності. І розвідка — це було в його стилі.
Ви як адвокатка допомагали Роману скласти заповіт. Це ще було до повномасштабної війни. Як взагалі сприйняли це його прохання?
Трошки не так було. Коли проти нього пішли погрози, звинувачення, кримінальна справа, він мені сказав, що, та у випадку чого, робити. Але більшість з цього, якби це був юридичний документ, не було б реалізовано, тому що неможливо було так зробити. І він придумав, як зробити так, щоб всі робили, що він сказав.
Я не брала участь у складенні заповіту. Він мені його надіслав за певний час. Мені він заповів створити заказник в Протасовому Яру. І, звісно, я буду максимально докладати зусиль, щоб це зробити. Зрозуміло, якби не було заповіту, це теж було б так.
Читайте також: Про "дружній вогонь" і персональну відповідальність за злочин
Тривають розмови про те, як має виглядати політика пам’яті. Наприклад, у випадку Романа Ратушного незабаром буде вже другий фестиваль "Протасів Яр", заснований на його честь. Якщо брати глобально, є дискусії довкола Військового меморіального кладовища — де та яким воно має бути. Як зберігати пам’ять про загиблих?
Продовжувати їхню справу. Що стосується Роми — тут дуже чітко. Є вулиця, є заказник, який носить його ім’я. Але наразі тривають судові процеси з приводу того, що громада має відвідувати його навіть в тій частині, де це приватна власність. Власник досі оспорює рішення Київради про створення заказника. Він поки що не облаштовується, добре, що там нічого не будується.
Для того, щоб втілити мрію Роми, потрібно докладати зусилля багатьом людям. Саме в такій діяльності пам’ять найкраще закарбовується. Фестиваль відбувається вже другий рік. Це схоже на вечірки, які Рома організовував на Протасі. Приходили люди, щоб побачити близьких по духу. Тож фестиваль — це підтримка його ідеї, діяльності.
Роман Ратушний (праворуч) — військовослужбовець 93-ї ОМБр "Холодний Яр", активіст, який боровся проти забудови Протасового Яру в Києві. Роман загинув на Харківщині у червні 2022 року. До російського вторгнення адвокатка Євгенія Закревська представляла його інтереси в суді. Цю фотографію Роман надіслав Євгенії 7 червня 2022-го. сторінка Євгенії Закревської у facebook
Про аеророзвідку
Хочу поговорити про вашу службу на Харківщині. Наскільки війна там відрізнялася від того, що ви побачили за перший місяць в Києві?
У Києві у нас таких реальних боєзіткнень не було. Ну і на Харківщині я, власне, почала займатися аеророзвідкою. Спочатку аналізувала відео. У нас були зручні позиції на Північній Салтівці. Всі бажали там літати. Ми в обмін на це просили відео, я їх обробляла, ми шукали цілі, наносили на мапу, ділилися з суміжниками. Потім почали літати самостійно. Якщо на початку на Харківщині це сприймалось командуванням як блаж, коли почалась Дементіївка (село на Харківщині, яке Сили оборони звільнили 18 травня 2022-го — ред), вже було зрозуміло, що це питання виживання підрозділу. Якщо не можеш побачити ціль, скоригувати артилерію, вона не буде працювати.
На той момент ще був сильний снарядний голод. Росіяни працюють по планових цілях, по передньому краю. А це — наша піхота. І відповіді немає. Працює танчик — відповіді немає, працює СПГ — немає. Тому що снаряди витрачаються виключно тоді, коли ми можемо підтвердити, скоригувати ціль. Росіяни, звісно, так само роблять, але окрім цього можуть просто відпрацьовувати "квадрат". Тому що знають, там щось колись було — і зазвичай є, і мало б бути — і вони можуть годинами працювати туди.
Тому що не рахують засоби?
Співвідношення снарядів тоді було жахливе. Не в десятки разів — ще більше. Навіть коли аеророзвідка знаходила ціль, по ній могли випустити 3-5 снарядів, іноді менше. А для гарантованого влучання має бути 20 снарядів. Снаряд потрапляє в ціль з певною вірогідністю. Потрапляє в "пляму", де може бути ціль. Але не обов’язково вона буде уражена.
Як ви оцінюєте можливості — і наші, і ворога, щодо застосування БПЛА? Чи можна казати, що ми попереду?
Не можу робити загальну аналітику, але не думаю, що в нас сильна перевага. Якщо на початку війни, умовно, їхня глибинна розвідка — маю на увазі, наприклад, їхні "Орлани", не мала нашої адекватної відповіді, зараз це трошечки нормалізувалось. По "мавіках" — напевно, ми маємо перевагу. Можливо, у нас швидша взаємодія між виявленням цілі й ураженням саме тому, що у нас був тривалий час снарядний голод і просто по-іншому не працювала артилерія. На деяких ділянках і зараз так.
Це те, що потрібно розвивати. Але тут питання навіть не завжди в фінансах, а в спроможності виробників і можливості держави спонукати їх розвиватись в напрямку, який потрібен війську. А не якось паралельно, мовляв, от виробники щось зробили й тому давайте цим користуйтесь.
Я бачу більше потенціалу у фондів на кшталт Притули чи "Повернись живим" бути замовником і пушером для виробників безпілотників. Щоб вироблялося саме те, що потрібно фронту, щоб це планувалося наперед. Має бути спеціальна робота в цьому напрямку і для неї мають бути навчені люди.
Як для вас за ці понад два роки змінився ворог?
В них розвинувся РЕБ, радіорозвідка, аеророзвідка. Їхня артилерія стала бити точніше. Вони стали сильніші, небезпечніші. І в багатьох місцях їх стало набагато більше.
Читайте також: Закревська: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд
Військовослужбовиця 92-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, адвокатка Євгенія Закревська під час інтервʼю Суспільному, Київ, 7 червня 2024 року.
Про справи Майдану
У 2014-му ви з колегами заснували "Адвокатську дорадчу групу", яка допомагала активістам Майдану відстоювати інтереси в суді. І досі ця робота триває.
Так. "Адвокатська дорадча група" активно працює.
Вам навіть доводилося за ці два роки брати участь в засіданнях по деяких справах.
Так. Після того, як звільнили Київщину, суди відновили роботу. В травні 2022-го одним з перших поновився судовий процес саме по розстрілах на вулиці Інститутській. У вересні вже була черга виступати представникам потерпілих — і я, звісно, виступала. Я вдячна суду, що вони погодились це організувати. Тоді якраз звільняли Харківщину. Не було світла. Я зарядила "екофлошку", бо без цього не працював "Старлінк", і з Куп’янська виходила онлайн.
Коли ми кажемо "справи Майдану", скільки це справ?
Десь сотня процесів — тільки тих, в яких беруть участь або допомагають адвокати "Адвокатської дорадчої групи".
Розгляд справи по Інститутській — один з найважливіших і найкраще організованих процесів. Крім самого факту вироку, крім того, що вироки описані близько до того, як я розумію історично процеси під час Революції Гідності, також надана правова оцінка. Це саме те, що було одним з найважливіших аспектів всіх цих судових процесів. І окрім цього, це ще приклад того, що насправді всі їх можна було довести до вироків в межах строків давності. Тому що цей був одним з найскладніших.
Відсутність вироків у багатьох справах Майдану, які, власне, наразі закриваються — це сильний підрив довіри до держави, до судової системи. Ми попереджали, робили інфографіку: "Залишилось стільки-то часу до спливу строків давності", "Проведено стільки-то судових засідань", "Якщо середня швидкість збережеться, це займе ще 100 років". Якщо наперед плануєте, що це займе 100 років, очевидно, справа не може бути розглянута навіть в строк життя учасників процесу.
Читайте також: Розслідування справ Майдану зупиниться з 20 листопада – адвокат
Як взагалі це розуміти — в країні, де 10 років війна, де перемогла Революція Гідності, досі маємо історії, коли не вдається добитися вироку у справі?
Це був виклик для судової системи, бо це не рядові справи. Щоб їх розглянути в строки, судам треба було докласти організаційних зусиль. Ніхто інший не може це зробити, тому що будь-які зусилля зі сторони — це тиск на суд. Тож те, що вироків немає — відповідальність судової системи.
Виключення — декілька епізодів по 18 лютому, які належно не розслідувані й не передані до суду. В тому числі там є і вбивства. Забиття правоохоронцями людей. І організована давка на барикаді на рівні метро "Хрещатик", де теж є смертельні випадки й купа поранених. Коли людей гнали по Інститутській на Майдан в невеличкий проміжок в барикаді, утворився "корок" — нижні впали, верхні на них насіли, бо правоохоронці тисли на людей, били, гнали, як скот. В давці померло двоє, декілька десятків отримали поранення.
Ці епізоди розслідувані достатньо, щоб ми розуміли хід подій, але немає обвинувального акту, не інкриміновано саме ці злочини, не зафіксовано, що люди, які отримали тяжкі поранення, потім померли. От по цих епізодах можу говорити, що це — сфера відповідальності прокуратури. Все інше — сфера відповідальності судів.
Чи це не підірвало вашу віру в правосуддя в цілому?
У мене не було ілюзій щодо судової системи. Насправді, порівняно з часом, коли ці справи починалися, вона стала суттєво краща. Не можу сказати, що реформа повністю реалізована, але вона триває. Це перше.
По-друге, коли ми починали справи Майдану, потерпілі переважно були обвинуваченими. Точніше, підозрюваними. Тобто це теж — велика різниця, коли закривається справа і потерпілий є все ж потерпілим, а не сидить в тюрмі.
Я рада, що в головному процесі є вирок. Звісно, ми оскаржували в апеляції, бо не згодні з присудженими строками. Але питання в тому, що вирок є. Тепер всі розуміють, наскільки це важливо, коли бачимо закриття багатьох інших справ.
Я ще хотіла зауважити один момент: частина цих судових процесів стосується обвинувачених, які знаходяться в Росії. Ці процеси не закриваються, тому що вони заочні. Оскільки ми збираємося вигравати війну, це тим більше буде актуально.
Деякі з цих обвинувачених, до слова…
Воюють проти нас.
Військовослужбовиця 92-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, адвокатка Євгенія Закревська під час інтервʼю Суспільному, Київ, 7 червня 2024 року.
—
Олена Ремовська, опубліковано у виданні Суспільне
Читайте також:
- Адвокат і старший солдат Євгенія Закревська: "Перший обстріл нашої позиції в Києві – це був friendly fire"
- Генерал Марченко: «Миру будь-яким шляхом не буде. Точку неповернення пройдено»
- Керівником відділу з розслідування "справ Майдану" став "Саша" з плівок Вовка?
- Українські волонтери – світовий феномен і головний аргумент, що Україна вистоїть
- Звичайні герої. Хлібороби на мінних полях
- Як працює рекрутинг у ЗСУ: від вакансії у Viber до роботи снайпера
- Як українки роблять свій внесок в Збройні Сили: «Це спосіб життя»
+ Поки нема коментарів
Додати перший