Чим є «перша за честю» церква світового православ’я, яка стала притулком для антивоєнно налаштованих священиків з Росії та Білорусі.
Про це йдеться у статті видання novayagazeta.
Відновлені
10 січня, за підсумками швидкоплинного та абсолютно формального церковного суду Московської єпархії РПЦ, патріарх Кирило позбавив московського протоієрея Олексія Умінського сану. 27 лютого Константинопольський патріарх Варфоломій підписав Указ про «відновлення у священному сані» отця Олексія. Як установив синод Константинопольського патріархату, вчинок Кирила був «зумовлений не церковними критеріями, а справедливою незгодою цього клірика з війною в Україні».
Традиційно православна церква не визнавала політично вмотивованих «заборон» — наприклад, найавторитетніший в історії Російської церкви Помісний собор 1917–1918 років реабілітував митрополита Арсенія (Мацієвича), «позбавленого сану» з ініціативи Катерини II за протест проти секуляризації церковних володінь. Керівництво РПЦ неписьменно застосовує до антивоєнно налаштованих кліриків 25 апостольське правило, яке карає за «клятвозлочин». Як показує елементарний лінгвістичний аналіз, грецький термін «ἐπί-όρκία» у тексті правила означає момент складання присяги в суді. Це правило, пише професор о. Кирило (Говорун), засуджує «тих кліриків, які свідомо лжесвідчили в суді чи інших юридичних процесах, передбачених римським правом». І ніяк не засуджує тих, хто не згоден з черговою політичною заявою церковного адміністратора, який вірно служив у різних якостях різним політичним режимам.
Протоієрей Олексій Умінський. Фото: соцмережі
Упродовж останніх двох років патріарх Варфоломій неодноразово приймав під свій омофор кліриків, покараних РПЦ за відмову молитися про перемогу ЗС РФ.
Наприклад, у червні минулого року він відновив у сані московського священика Іоанна Коваля, який замінив у «патріаршій молитві за святу Русь» слово «перемога» на слово «мир». О. Іоан був змушений покинути Росію і тепер служить на приході Константинопольської церкви в Анталії.
Роком раніше Варфоломій прийняв групу литовських та білоруських кліриків РПЦ, репресованих своїм священноначалом за антивоєнну позицію. Він започаткував для них нову канонічну юрисдикцію — Литовський екзархат, — посилаючись на те, що до кінця XVII ст. територія сучасної Литви входила до Київської митрополії Константинопольського патріархату, незаконно анексованої Московським патріархатом.
Притулок під константинопольським омофором знайшов і постійний автор «Новой» протоієрей Андрій Кордочкін, який раніше служив в Іспанії, але був звільнений з усіх постів у РПЦ за критику «богослов’я».
Протоієрей Андрій Кордочкін. Фото: Ганна Артем’єва / «Новая газета»
Нині він служить на приході Вселенського патріархату в Німеччині та бере участь у проекті «Мир усім», який надає допомогу священикам, витісненим із РПЦ після 24 лютого 2022 року. Проект веде свій мартиролог «сповідників світу», де сьогодні 15 імен. Крім матеріальної та юридичної підтримки, «Мир усім» за потреби допомагає перейти з РПЦ до Константинопольського патріархату.
Геополітика у православ’ї
Представників РПЦ вкрай дратує ця нова церковно-геополітична реальність — адже вперше за багато років у їхнього кліру з’являється реальна канонічна альтернатива, шанс вийти із кріпацтва в єпископів та патріарха. Причому вийти не до катакомб чи маргінальних груп, які стигматизовані як «розкол», а до респектабельного патріархату, визнаного всіма офіційними помісними церквами.
За словами заступника голови Московського церковного суду, який «судив» Коваля та Умінського, протоієрея Владислава Ципіна, РПЦ розірвала спілкування з Константинополем і вправі ігнорувати його рішення. Більше того, Московський патріархат заперечує давнє право Константинопольського патріарха мати юрисдикцію над православною діаспорою та виступати останньою інстанцією у вирішенні спорів кліриків зі своїми єпископами та патріархами.
Це право надано йому 9, 17 та 28-м правилами IV Вселенського собору (451 р.), що визнавала і Російська церква в Середньовіччі, оскільки формулювання правил звучать однозначно:
«Якщо клірик зі своїм, чи з іншим єпископом має судну справу: нехай судиться в обласному Соборі. Якщо ж на митрополита області єпископ чи клирик має невдоволення, нехай звертається… до престолу царюючого Константинополя, і перед ним нехай судиться».
Московський Стоголовий собор 1551 року визнавав, що тільки Константинопольському патріарху «дано владу» судити архієреїв інших патріархатів; цю позицію повторювали у листах до Константинополя цар Олексій Михайлович і патріарх Никон. Після заснування московського патріаршества в 1589 році Константинопольський собор встановив залежність патріарха північних країн від Вселенського престолу. Сьогодні РПЦ дотримується нового тлумачення цих правил, обмежуючи поняття «діаспора» трьома географічними областями, згаданими для прикладу у 28-му правилі, та прирівнюючи Константинопольського патріарха (названого також Вселенським) до всіх інших патріархів.
Таке розуміння стало формуватися в епоху Російської імперії, особливо в XIX столітті, коли Петербург був головним спонсором православного Сходу, і бідні грецькі або слов’янські церкви під гнітом імперії Османа не згадували про свої історичні права і привілеї. Після падіння імперії у 1917 році Константинополь заявив про своє лідерство у світовому православ’ї та про особливі права Вселенського престолу. Наприклад, він провів календарну реформу 1924 року (РПЦ не прийняла її досі і служить за «старим стилем»), а також включив до своєї юрисдикції православні парафії Америки та Західної Європи, зокрема росіян.
Підсумки Другої світової війни породили нову модель устрою православного світу — без абсолютного лідерства Константинополя чи Москви. Точно відповідно до меж військово-політичних блоків церкви країн Східної Європи стали сателітами Москви, а церкви грецького світу та Заходу — сателітами Константинополя. Між цими полюсами балансували громади православних арабів та Єрусалимський патріархат.
Патріарх Варфоломій та патріарх Кіріл. Фото 2013 року, джерело: Патріархія.ру
Після розпаду СРСР та соціалістичного блоку центр тяжіння знову змістився у бік Константинополя, який відновив позиції у церквах Східної Європи, відродив Естонську апостольську церкву та дарував автокефалію Православній церкві України, відкинувши право Москви на церковну колонізацію цієї країни. Радянська пропаганда назвала Константинополь «маріонеткою США» — і ця риторика відродилася в сучасній Росії, де українську автокефалію називають проектом Держдепу.
Апостольський престол
Лідируюче становище Константинополя у світовому православ’ї пов’язане не лише з актуальними геополітичними чинниками. На відміну від РПЦ, Константинопольська церква належить до так званих апостольських, оскільки її засновником вважається перший учень Христа — апостол Андрій Первозваний.
За переказами, він висвятив свого учня Стахія в єпископа Візантія — тоді ще маленького містечка, на місці якого через три століття розквітне Константинополь, столиця великої православної імперії, яка проіснувала понад 1100 років. Власне, становище цього міста як Нового Риму зумовило статус його єпископа як першого у православному світі. Цей статус став абсолютним у XI столітті, коли відбувся остаточний розкол Західної та Східної церков, і православні почали дивитись на католиків на чолі з Папою Римським як на єретиків.
Сьогодні Константинопольська церква об’єднує приблизно 3200 парафій у складі 130 єпархій на всіх континентах, крім Африки (це територія Олександрійського патріархату) та Антарктиди. За даними Всесвітньої ради церков, парафіянами Константинопольського патріархату вважають себе 5,255 млн осіб. При цьому в самому Константинополі (Стамбулі) та на прилеглих до нього територіях залишилося лише близько 5 тисяч православних.
Відносини Вселенського патріархату, резиденція якого розташована в стамбульському районі Фанар, із владою Туреччини досить складні: наприклад, з 1971 року триває конфлікт навколо вищої богословської школи патріархату на острові Халки, яку влада закрила і не дозволяє відновити.
Проте Вселенський патріарх Варфоломій (Архондоніс) залишається патріотом Туреччини та пишається офіцерським званням, яке отримав на початку 1960-х, проходячи службу у турецькій армії. Він народився в грецькому селі Айі-Теодорі на острові Імврос – одному з двох островів Егейського моря, які залишилися у складі Туреччини за підсумками Греко-турецької війни 1919-1922 років. Початкову богословську освіту здобув на тому самому острові Халки, але вдосконалив його на Заході — у Римі, Швейцарії та Німеччині. Ставши митрополитом Філадельфійським у 1973 році, представляв Константинополь у різних екуменічних організаціях, приділяючи особливу увагу зближенню з католиками. Цей курс він продовжив, і став патріархом 1991-го, навіть анонсував різні дати возз’єднання із Західною церквою, за що критикувався православних консерваторів-антизахідників.
2016 року Варфоломій завершив майже 100-річну підготовку до Всеправославного собору і провів його на острові Кріт — щоправда, РПЦ буквально за 10 днів до собору відмовилася від участі в ньому, що розв’язало Константинополю руки для нормалізації церковної ситуації в Україні. На соборі передбачалося прийняти новий порядок надання автокефалії національним церквам, але оскільки РПЦ вирішила його не обговорювати, то Константинополь зберіг за собою право одноосібного обдарування автокефалії та видав відповідний Томос Православної церкви України на початку 2019 року.
У відповідь РПЦ розірвала канонічне спілкування з Константинополем, парадоксально зберігши таке спілкування з церквами, які визнають Вселенського патріарха.
Пізніше, разом із Сербської церквою, патріарх Варфоломій дарував автокефалію Православної церкви Північної Македонії.
Після 24 лютого 2022 року він неодноразово жорстко критикував свого московського побратима за нездатність донести євангельську правду до влади, закликаючи Кирила піти у відставку. 10 грудня 2022 року на конференції з міжнародної політики в Абу-Дабі Варфоломій говорив про ухилення від РПЦ від християнства, назвавши націонал-шовіністичну доктрину «російського світу» «основою ідеології путінського режиму» та богословською єрессю.
В епоху безпрецедентних викликів, які кинули християнський світ Кремлем, Вселенський патріархат виявився лідером православного опору тиранії та агресії під псевдохристиянськими гаслами.
Вгорі: Всесвітній патріарх Варфоломій у Києві. Фото: Укрінформ
+ Поки нема коментарів
Додати перший