“Хорошіє рускіє”. Борис Акунін – російський імперіаліст

Інститут демократії імені Пилипа Орлика продовжує аналізувати так званий «російський ліберальний» медійний простір – журналістику та представлених у ньому публічних осіб – на предмет наявності чи відсутності прокремлівських, імперських наративів.

 

Російський письменник Борис Акунін для власної країни є, мабуть, одним із найбільш радикальних спікерів щодо теми повномасштабного російського вторгнення, пише видання Детектор медіа. Нещодавно він підтримав Легіон «Свобода Росії» — росіян, які воюють проти Путіна зі зброєю в руках. Письменник визнає свою провину за те, на що перетворилася сучасна Росія, а також говорить про її імперську сутність, яка шкодить як її сусідам, так і їй самій.

Зрозуміло, що такі дії письменника не могли сподобатися путінському режиму. В Росії його звинувачують у поширенні «фейків» про російську армію, у «виправданні тероризму». У лютому 2024 року його заочно заарештували. Також у Росії більше не публікують його книжок, а з театральних афіш на вистави за його творами прибирають прізвище або відмовляють в авторстві.

У своїх інтерв’ю, які Акунін давав після повномасштабного вторгнення, він повторює, що виїхав з Росії у 2014 році, після анексії Криму. І що цю саму анексію засудив. Проте все ж його тодішні заяви щодо Криму виглядали дещо неоднозначно.

У тому ж році, виступаючи на літературному фестивалі у Кракові, він сказав, що бачить розвʼязання проблеми так: «Я би провів референдум із тривалою підготовкою і під суворим міжнародним спостереженням. І нехай самі кримчани вирішують, куди їм рухатися — туди, сюди чи самим по собі. Я був у Криму до всієї цієї історії. І у мене склалося враження, що багато людей не хочуть жити в Україні». Ця ж заява — типова для численних російських лібералів, які Путіна засуджують, але все ж мають імперський світогляд. Тобто вважають, що Україна та інші колишні російські колонії мають бути частиною Росії — якщо не політично, то от культурно точно.

До речі, на тому ж самому фестивалі Акунін проголосив себе імперіалістом. «Можливо, я вас налякаю, але я теж російський імперіаліст. Просто я уявляю правильну імперію інакше, ніж Володимир Путін. Це імперія, яку не бояться, а люблять».

Українські читачі Бориса Акуніна зауважували деякі імперські наративи в його творчості. Детальніше про це можна дізнатися від ініціативи «Як не стати овочем», де розповіли про маніпуляції в його текстах.

У цьому ж матеріалі розберемо слова Бориса Акуніна, які він говорив у інтерв’ю, виступах і писав на своїй фейсбук-сторінці: то все-таки він російський імперіаліст чи проукраїнський демократ?

«Сполучені штати Євразії»

Для початку подивимося на те, що Борис Акунін говорить про імперію та її склад. Якщо у 2014 році він оголошував себе російським імперіалістом, то після 2022 року він постійно наголошує на тому, що імперська сутність навпаки шкодить Росії. І пропонує повернутися саме до федеративного устрою, який, на його погляд, зараз нормально не працює через надцентралізм чи той самий «імперський каркас держави». Так, на теренах сучасної Росії мають утворитися такі собі «Сполучені штати Євразії» або «Сполучені штати Росії», де силою нікого не триматимуть.

На думку письменника, Росія є такою собі заручницею себе самої: якщо вона на цих самих принципах «надцентралізму» триматиметься і надалі, то навіть за демократичних лідерів приречена буде ставати авторитарною державою. «У цієї держави, навіть якщо вона демократична, не буде іншого виходу, окрім як відмовитися від демократії, як це сталося у дев’яності роки, тому що під час послаблення, під час демократизації знову почнуться сепаратистські рухи, знову почнуться суперечки між парламентом і виконавчою владою. Знову виникне спокуса застосувати силу», — каже він в інтерв’ю ютуб-каналу «Популярна політика».

Що не так із цією заявою? У ній повністю ігнорується колоніальна природа сучасної Росії, численні випадки дискримінації народів, які її населяють, намагання задушити національні ідентичності. Лише одного разу, але без деталізації він говорить про те, що національний курс у Росії «провалився». Але що це означає?

Дослідники російського колоніалізму писали про те, що типовий російський письменник зазвичай здатен побачити несправедливий соціальний устрій держави й описати страждання людей від цього, але залишається глухим і сліпим щодо випадків гноблення представників інших, колонізованих національностей. Ева Томпсон у книзі «Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм» із цього приводу писала, що російські письменники чомусь не бачать «Іншого» — неросійську людину з іншою, відмінною мовою, культурою, національною традицією. Що ж, як переконаємося нижче, цей опис цілком підходить і до Бориса Акуніна.

Читати також:  Как выбрать экологически чистые цветы и поддерживать устойчивые методы выращивания

Однією з ознак «імперіаліста» цілком можемо вважати не тільки ігнорування проблем інших, колонізованих народів, але і їхнє ієрархічне сприйняття. Колонізатори, звісно, нагорі, бо є носіями цивілізації, а от всі інші — нижче. Для Акуніна подібна ієрархія вибудовується відносно таких опозицій, як «демократичне» — «недемократичне», «європейське» — «азійське», «цивілізоване — менш схильне до цивілізованості».

На думку Акуніна, «Росія всередині себе дуже сильно поділяється за регіонами… за ступенем такої от готовності до цивілізованого спільного життя». Він не уточнює, які саме регіони цивілізовані чи не дуже, але говорить, наприклад, що «європейська частина Росії цілком може стати нормальною європейською країною». Виходить, що неєвропейські частини якісь не дуже нормальні й не готові «цивілізовано» співіснувати з європейською Росією, чи як?

В одному зі своїх квітневих цьогорічних дописів у фейсбуці він написав про сучасну Росію таке: «У давній, двохсотлітній боротьбі між азіатською державою та європейською культурою вчергове перемогла Орда, вона докладеться до того, щоб старанно азіатити культуру (в Азії та її культурі нічого поганого немає, чи мені, сходознавцю, цього не знати; йдеться про Азію політичну – ту, в якій держава це все, а особистість ніщо)».

Цей його допис став резонансним, і дехто звинуватив письменника в упередженості. Адже дієслово «азіатити» тут, безперечно, дискримінує. Виходить, що російська культура нібито європейська, високого рівня, а от у країнах Азії якась не така, хоч і «нічого поганого не має»? Ба більше, виходить, що вплив Азії може якось «зіпсувати» російську культуру — чомусь у політичному смислі? І чому саме «азіатити», а не «росіянити» наприклад? Для російської держави упродовж століть так було і є зараз: держава — все, особистість — ніщо. А от серед азійських держав є демократичні, де поважають права людини…

Також, не уточнюючи країни, Акунін в інтерв’ю Єлизаветі Осетинській поширює колоніальний російський міф про те, що Росія дала писемність деяким народам: «У республіках, у яких не було писемності, вводилася писемність». Цей міф, як правило, розповідають про центральноазійські республіки колишнього СРСР. Але писемність там була. Просто у тому вигляді, в якому вона існувала, вона не влаштовувала колонізатора. А отже, і на тих територіях потрібно було розповідати про «дике поле» чи то пак «пустелю», де жили дикуни й куди прийшла Росія разом із цивілізацією.

Тож на прикладі Акуніна бачимо, що можна виступати проти імперії, імперського устрою, але все ж мати імперські упередженості, де якісь народи кращі, а якісь — гірші. Якщо так звані російські ліберали (письменники, лідери думок) не позбавляться таких упереджень, то будь-яка нова конструкція на території Росії знову перетвориться на колоніальну державу.

«Як би один народ розділився на три групи»

А що ж Україна? Як письменник сприймає її — як частину імперії чи як незалежну державу? Тут також не все просто.

В інтерв’ю Юрію Дудю він говорить таке: «Як я собі розумію проблему України з точки зору, ось, Путіна. Отже, є три ніби дуже близьких держави, так. Як би один народ розділився на три групи: Росія, Білорусь, Україна. Це як би три варіанти дуже… Тому що в решті республік нібито є якісь серйозні національні особливості. А це, в цілому, був один народ, так? І от якщо в Росії…». «Для Путіна?», — уточнює Юрій Дудь. «Ну, взагалі як би. Ну, об’єктивно, я там не знаю. У мене родичі в Києві. Ну, у нас у всіх родичі… Ми всі ніби були однакові. Ми всі жили в одній країні. Ми, загалом, схожі сильно усі одне на одного».

Виходить, один народ? Бо просто схожі всі, без «серйозних національних особливостей». Тобто, знову ж таки, здатність побачити Іншого тут відсутня, адже є «родичі в Києві», «жили в одній країні»…

Час від часу Акунін розповідає про людей «російської культури», які живуть в інших країнах «типу там Казахстану, України, Ізраїлю і так далі». І жаліє українських письменників, які писали російською, мовляв, їх багато і вони зараз страждають. Тобто ідея «русского міра» — певного простору, що об’єднує усіх російськомовних, тут теж проглядається.

Читати також:  Що допоможе вижити у війні? Де підготуватися новачкам

Це сприйняття українців як таких, що мало чим відрізняються від білорусів і росіян, очевидно, призводить і до того, що з точки зору Акуніна, не варто було трактувати війну Росії проти України саме так, як війну росіян і українців.

«Українське керівництво зробило велику помилку, що воно буде вести війну двох націй: українців із росіянами, а не війну двох ідеологій, двох систем цінностей, як війну демократії з диктатурою, що також допомогло Путіну». Саме через цю помилку, продовжує Акунін, війна буде довгою.

Цікаво, як би це могло звучати в новинах: «Представники диктаторської системи цінностей обстріляли школу та дитячий садок представників демократичної системи цінностей»? Ну, а якщо серйозно, то з цієї цитати цілком очевидно, що Акунін так і не зрозумів справжню — геноцидну — природу цієї війни. Адже напав не Путін, який не хоче, щоб Україна існувала. Із саме цієї причини напали саме росіяни, серед яких цілком можуть бути як представники диктаторської, так і демократичної систем цінностей.

Подекуди сприйняття Борисом Акуніним України теж дещо зневажливе — але до 24 лютого 2022 року. В інтерв’ю ютуб-каналу «Настоящая Россия» він говорить, що «Україна усвідомила себе нарешті справжньою нацією» після 24 лютого 2022 року. І це «визнав увесь світ… вона… усерйоз нарешті з’явилася на мапі як велика і важлива країна».

Ось як він описує нашу країну до повномасштабного вторгнення, але вже в іншому інтерв’ю: «Погано організована країна, країна, в якій дуже велика корупція, в якій демократія працює погано; і для мене, звісно, було великим і радісним здивуванням, коли я побачив, що це не так, що в момент випробувань українці проявили солідарність, мужність…». І далі він знову каже про те, що Україна з’явилася на мапі після 24 лютого: «Якою б складною не була доля у цієї країни, але ця країна є; з’явилася на мапі велика, важлива і цікава країна і дуже важлива саме для Східної Європи та для Росії».

Цікаво, що обидва рази щодо України використовуються означення «велика» та «важлива». Тобто знову стикаємося з ієрархією країн. Серед них є великі й важливі та невеликі й неважливі. І Україна, виходить, своїм супротивом довела, що є такою країною, яку Акунін став поважати. Тобто самого факту існування незалежної країни, рішення народу відділитися від Росії і жити самостійно — недостатньо? Потрібне для цього схвалення росіян?

«Більшість населення будь-якої країни не живе суспільними політичними інтересами, це протиприродно»

Вище уже згадувалося, що Акунін визнає свою провину в тому, що не цікавився політикою і в результаті не зміг ніяк вплинути на те, що Росія перетворилася на монстра, про це він, наприклад, говорить в інтерв’ю російській службі «Бі-Бі-Сі». Але аналіз його висловлювань щодо російського народу показує, що цей народ — ні в чому не винен. Загалом у сприйнятті Акуніна російський народ чомусь узагалі не має суб’єктності. Він об’єкт, на який впливає чи то держава, чи то її лідер, чи то суспільство.

Так, декілька разів він говорить про те, що населення будь-якої країни в більшості займається своїми справами і не цікавиться політикою, бо це, мовляв, протиприродно: «Більшості людей властиво займатися… своїми складними життєвими проблемами, усім живеться складно, у всіх є там родина, у всіх є свої проблеми і людині природно цим займатися і доти, доки ось це зовнішнє велике життя не починає ломитися до неї в двері, стукатися у вікна, вона намагається не звертати на неї уваги, навіть відгороджуватися.

Це природня реакція людська». Те саме він повторює і в інтерв’ю, яке давав на початку повномасштабного вторгнення Юрію Дудю. Виходить, що народ може стати суб’єктом тільки у випадку революції: мовляв, довели його політичні еліти до ручки, він узяв і повстав. Бах! І навкруги демократія і рай.

Також розумові здібності людей Борис Акунін оцінює низько. В одному з інтерв’ю він говорить, що «у більшості людей взагалі у житті розум не дуже задіяний». А в іншому порівнює людей із жабами: «Їх визначає, так би мовити, температура водойми, вони стають такими, якими є умови життя довкола них. Ось тому, якщо завтра умови життя в Росії зміняться, ми не впізнаємо власну націю. Вона поводитиметься зовсім інакше».

Читати також:  Брызговики для BMW и Mazda в интернет-магазине DDaudio

Здавалося б, це особисті думки письменника. Ну, вважає він більшість людей не дуже розумними і такими, що легко піддаються впливу «водойми», в якій живуть. Що тут такого? Проблема в тому, що якраз подібний підхід дозволяє Борису Акуніну говорити, що росіян не варто засуджувати. Виходить, що росіяни, як і більшість людей загалом, не цікавилися політикою, але от держава у них виявилася гіршою, ніж в інших. І якось так сталося, що вони стали жити в «путінській Росії». Тому росіян не можна «сварити», а треба знаходити спільну мову.

Щоб росіяни змінилися, на думку Акуніна, мають змінитися умови життя у суспільстві, державі. «Держава взагалі потрібна перш за все, як мені здається для того, щоб задавати тон поведінки», — говорить він. Схожа роль, на його думку, у першої особи держави — «подавати приклад гідної поведінки», країна має дивитися на нього і наслідувати це.

При всій цій невинуватості росіян залишається незрозумілим питання, як же Росія може змінитися? Якщо не «сварити» росіян, то як вони осягнуть масштаб того, що накоїла їхня країна, їхня армія, їхні батьки й брати в Україні та й в інших країнах, на які Росія нападала? І якщо росіяни не усвідомлюватимуть цього, то як їхня країна дійде до революції? А саме революція, на думку Бориса Акуніна, має допомогти Росії «реабілітуватися і відновити свою репутацію».

Із цього цілком логічно випливає, що Акунін, як більшість російських «ліберальних» спікерів і медіа, подає цю війну, як війну Путіна. Для української аудиторії він говорить так само, мовляв, ворогом є Путін, а не росіяни — в ефірі марафону «FreeДом» в інтерв’ю Євгену Кисельову.

Так, письменник намагається показати, що, мовляв, є дві Росії: путінська та «Росія культури» або ж що «путінська Росія» — це нібито несправжня, фейкова, а є справжня, яка проти війни.

«Єдина надія України і всього світу позбавитися путінської диктатури — це… російський народ»

У декількох інтерв’ю Акунін розповідає, що йому у фейсбуці часто пишуть українці, дехто висловлює свою ненависть, дехто вважає, що усі росіяни однакові. Письменник визнає, що почуття ненависті йому цілком зрозуміле, але, з його точки зору, це може використати російська пропаганда, щоб росіяни ще більше об’єдналися довкола Путіна. А це погано, бо «єдина надія України та всього світу позбавитися путінської диктатури — це, як не дивно, сам російський народ [Акунін каже «русский народ» — тобто етнічно російський, а не «российский» — тобто той, що містить усі народи, що входять до складу Росії]».

Не думаю, що є хоча б якийсь сенс сперечатися з цим переконанням Бориса Акуніна, хоча воно може чудово схарактеризувати його на диво вибірковий, як для письменника, погляд на сучасну Росію, її історію та росіян загалом.

  • Так, Борис Акунін розуміє, що з Росією та її устроєм щось не так, він здатен побачити сучасну диктатуру, але — не сучасну колоніальну імперію.

  • Він рішуче засуджує повномасштабне вторгнення в Україну, але не розуміє, що воно саме російське й антиукраїнське. Так само він засудив анексію Криму у 2014 році, але почув тільки тих кримчан, які хотіли жити в Росії.

  • Акунін сприймає російський народ як обдурену жертву, але не помічає серед росіян катів, які катують цілеспрямовано й усвідомлено.

  • Попри геноцидну природу великої російської війни проти України, він, схоже, все ще не сприймає українців як окремий народ. А ще й час від часу уналежнює Україну до площини «російської культури».

  • Говорячи про своїх героїв, наприклад, Пушкіна та Достоєвського, він применшує або замовчує їхню імперськість і дискримінаційні висловлювання щодо представників інших народів, яких Росія пригнічувала. Радить звертати увагу на їхні «геніальні» твори, а не на це. Ймовірно, так само потрібно буде сприймати і його?

Тож в цілому, так, Путіна Акунін засуджує, а от російським імперіалістом у багатьох вимірах залишається.

Архівне фото на головній: Getty Images

 

Наталя Стеблина, аналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика; опубліковано у виданні «Детектор медіа»

 

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший