Окремі угоди з різними країнами про так звані гарантії безпеки схожі на гарантії небезпеки

 Після отримання чітких сигналів від провідних країн НАТО про примарні шанси України потрапити до Альянсу найближчим часом, українська влада взяла курс на укладення окремих угод про так звані гарантії безпеки у разі повторного нападу Росії.

Навчені гірким досвідом Будапешту, наші дипломати з усіх сил намагалися не допустити нових недієздатних меморандумів. Однак аналіз перших підписаних договорів показує: про справжні гарантії захисту України в них не йдеться, зазначає видання ZAXID.net.

Після загалом невдалого для України саміту НАТО у Вільнюсі українська дипломатія опинилася в непростій ситуації. З одного боку, перспектива реального членства в НАТО відкладалася на невизначений термін. З іншого боку, суспільству вже давно обіцяли, що влада працюватиме над тим, щоб унеможливити повторний напад Росії.

Попри значний обсяг критичної інформації та періодичні сумніви щодо спроможності Північноатлантичного альянсу дати відсіч зовнішній агресії, п’ята стаття блоку видається найкращою гарантією безпеки для України. Але в НАТО нас приймати не поспішають. Тому було вирішено працювати над спеціальними договорами з окремими державами, які спочатку гучно охрестили «гарантіями безпеки».

Наразі вже підписано договори з Великою Британією, Німеччиною та Францією. Робота в цьому напрямку триває. Напевно, найближчим часом будуть укладені подібні угоди з іншими країнами. Влада запевняє, що у планах – підписати безпекові гарантії для України з кількома десятками держав. Це нібито має змусити Кремль відмовитися від нового акту агресії, якщо йому знову захочеться вторгнутися в Україну в майбутньому.

Безпекові угоди – однозначно краще, ніж їх відсутність. Але не треба вводити себе й суспільство в оману. Ці договори жодним чином не заміняють п’яту статтю НАТО. Воювати за нас у випадку нової агресії точно ніхто не буде. Ми не побачимо поруч із ЗСУ солдатів з армії США, Великої Британії, Франції чи Німеччини. Відбиватися від російських орд знову доведеться власними силами. Тобто робити те саме, що роблять ЗСУ ще з 2014 року.

Читати також:  Як бути з Різдвом і Новим роком у час війни? Що радять військові, психотерапевт, митці

Українська влада не раз наголошувала, що їй не потрібно нових Будапештських меморандумів. З одного боку, цього разу вдалося досягти більшого, ніж у далекому 1994 році. У підписаних договорах дійсно йдеться про зобов’язання постачати Україні зброю у разі агресії. Окремо згадується про надання всебічної допомоги для захисту й відновлення територіальної цілісності нашої держави в її міжнародно визнаних кордонах, а також для економічного відновлення та відбудови.

Наголошується, що сторони налаштовані на активне стримування будь-якої нової агресії з боку Російської Федерації. Є розділи про військово-технічне співробітництво, виробництво зброї та співпрацю у сфері ВПК. Деякі пункти договорів стосуються продовження санкційного тиску проти РФ та необхідності притягнення її до відповідальності.

Не забули в угодах додати розділи про економічну, інформаційну, інфраструктурну та гуманітарну співпрацю, спільну боротьбу зі злочинністю та обмін інноваційними розробками. А в договорі з Великою Британією згадується навіть про зобов’язання України провести реформи на шляху інтеграції з ЄС та НАТО.

З іншого боку, багато тез вже укладених безпекових угод є радше деклараціями хороших намірів. Важливо те, що вони не ратифіковані парламентами відповідних країн. А значить їхня юридична сила обмежена. У договорах бракує цифр і дат, нічого не сказано про щорічні обсяги фінансової підтримки. Не встановлено часових орієнтирів виконання тих чи інших завдань і планів. І загалом, будь-якої конкретики майже немає. Крім того, що угоди укладаються на термін 10 років з можливістю їх пролонгації.

Не зовсім зрозуміло: досягнення яких конкретних параметрів можна вважати успішним виконанням договору. Спільне виробництво боєприпасів, бронетехніки, дронів, засобів РЕБ у певній кількості за рік?

Допомога Україні з налагодженням військово-технічної бази для виробництва ракет середнього і далекого радіусу дії у найближчі кілька років? Постачання певної кількості літаків, танків, САУ? Будівництво кількох десятків підприємств військово-промислової сфери? Про це в договорах, крім загальних фраз і висловлення намірів, нічого не йдеться.

Читати також:  iS Clinical: ваш путівник по доглядовій косметиці для різного віку

Попри спільні риси угод з Великою Британією, Францією та Німеччиною, кожна з них містить часткові відмінності. Найбільш ґрунтовним документом виглядає договір з Лондоном. Тоді як угода з Берліном скромніша і менша за обсягами. Також у договорах відображено і ставлення урядів європейських країн до прийняття України до НАТО. Оскільки Німеччина ставиться до такої ідеї прохолодно, то й до документа вона не ввійшла.

Незважаючи на намагання влади уникнути сумного досвіду Будапештського меморандуму, повністю зробити цього не вдалося. У всіх підписаних договорах є пункт, який дуже схожий на перефразовану статтю сумнозвісного меморандуму. Він звучить так: «У разі збройного нападу Росії на Україну, на запит будь-якого з учасників, учасники проведуть консультації протягом 24 годин для визначення заходів, необхідних для протидії або стримування агресії».

У подальшому сторони обіцяють надати Україні «швидку та тривалу допомогу у сфері безпеки, сучасну військову техніку в усіх сферах відповідно до потреб та економічну допомогу та накласти на Росію економічні та інші обмеження». Тобто зробити те, що країни НАТО у тих чи інших обсягах роблять для України зараз.

Але що таке «сучасна військова техніка»? У яких термінах часу можна трактувати слово «швидка допомога», коли тебе атакує ворог? Про які саме «економічні санкції проти агресора» йде мова? Абстрактні поняття, зафіксовані в договорах, не дають можливості відповісти на такі важливі питання.

Можливо, та ж Німеччина і Франція вважатимуть наданий обсяг військової допомоги значним, а військову техніку – сучасною. Але Україна може мати іншу думку з цього приводу. Аналогічно «швидка і тривала допомога» теж може трактуватися по-різному. Для когось це кілька днів, а для когось – кілька місяців. На жаль, абстрактний характер так званих безпекових угод допускає вкрай різноманітне тлумачення. І в цьому є великі ризики.

Читати також:  Отруєні українські пейзажі. Хрести в Бучі та в Биківні майже однакові

Крім того, договори не враховують політичних моментів. Вони передбачають ідеальну ситуацію. Коли при владі будуть перебувати відповідальні політики та уряди, які прихильно ставитимуться до підтримки України і розумітимуть, чим загрожує російська агресія. Але чи завжди так буде?

Існує небезпека, що питання допомоги Україні може стати заручником політичних інтриг і внутрішньої боротьби. Нинішня ситуація зі затримкою допомоги від США дуже показова. Україна не застрахована від її повторення в майбутньому в різних країнах. Тому не варто покладати надмірних сподівань на подібні угоди.

На тлі глобальної кризи світової безпеки подібні міжнародні договори можуть виявитися соломинкою, за яку хочеться схопитися. Але яка не врятує від проблем і не захистить. Якби Ізраїль сподівався на договори і меморандуми так, як це іноді робить українська влада, то він би зараз просто не мав боєприпасів для продовження бойових дій проти ХАМАСу. Не кажучи про реагування на більш серйозні виклики.

Фактично, підписані договори про безпеку фіксують нинішній статус-кво. Вони не гарантують Україні надійного захисту від агресії. Але, якщо Росія знову наважиться напасти, дозволять розраховувати на військову допомогу. В ідеалі, значно швидше, ніж це було після 24 лютого 2022 року. Хоча без жодних гарантій, що все відбудеться так, як того хотіла б Україна.

Петро Герасименко, опубліковано у виданні  ZAXID.net

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший