Найважча в історії ракета – «Старшип» від SpaceX Ілона Маска – вперше дісталася орбіти і показала, що вже готова до одноразових польотів. Але успішно виконати всю програму випробувань поки не вдалося. Що пішло не так?
14 березня 2024 року втретє з поверхні Землі стартувала найважча ракета в історії – Старшип від компанії SpaceX. Так само, як і в перші два пуски, це був прототип майбутньої надважкої повністю багаторазової ракетно-космічної системи. Але, порівняно з попередніми тестами, цього разу «Старшип» піднявся вище і пролетів далі, хоча (поки що) і не виконав повну програму випробувань. Meduza розповідає головне про третій політ одного з найамбіційніших проектів космічної індустрії.
Що таке «Старшип» і чим він важливий для майбутнього космічної галузі
Проект "Старшип" народився з ідеї засновника компанії SpaceX Ілона Маска створити ракету та космічний корабель для колонізації Марса. Ближче та актуальне завдання – це розширення супутникового угруповання Starlink для надання послуг інтернету по всій Землі. Є інтерес до "Старшип" і у NASA: SpaceX має створити на основі цієї системи модуль для посадки на Місяць для американських астронавтів. Ймовірно, військові також могли б знайти застосування для транспортного засобу, здатного за годину доставити 100 людей у будь-яку точку планети.
Starship має стати не тільки найвантажнішим, але й найдешевшим засобом доставки вантажу до космосу. Це досягається багатьма технологіями та засобами, які зараз і випробовуються на практиці. Ключовий засіб зниження вартості – багаторазове використання як першого, так і другого ступеня Starship. Власне, він не має окремого другого ступеня, як у класичних ракет. У цій ролі виступає сам космічний корабель Starship. Він повинен повертатися на Землю з орбіти після виведення навколоземного вантажу або заправлятися на орбіті і відлітати до Місяця чи Марса.
Що вдалося і що не вдалося під час третього польоту «Старшип»
Треті льотні випробування мали наблизити SpaceX до створення необхідних технологій і навколоземного, і міжпланетного варіантів корабля. На етапі орбітального польоту «Старшип» мав відчути відкриття та закриття люка корисного навантаження — для майбутнього виведення супутників Starlink. Також в умовах невагомості передбачалося перевірити технологію перекачування рідкого кріогенного палива з одного бака в інший для майбутньої заправки міжпланетних кораблів. Робота люка вдалася, а от із паливом хоч щось і вийшло, але не так, як планувалося. Проблема виявилася в тому ж, що, зрештою, призвело до передчасного краху «Старшип» при вході в щільні шари атмосфери — порушення орієнтації корабля на етапі орбітального польоту.
Перший етап польоту – виведення корабля "Старшип" першим щаблем ракети "Супер Хеві" – проходив майже бездоганно. «Супер Хеві» мала виконати програму виведення корабля, а після його відділення здійснити маневр повернення та м’якої посадки у води Мексиканської затоки. Маневр повернення вдався — і цього досягнуто помітного прогресу порівняно з двома попередніми стартами. Але включення двигунів біля поверхні завершального етапу гальмування не відбулося. За даними SpaceX, щабель вибухнула всього за 462 метри від води на швидкості близько тисячі кілометрів на годину.
Другий ступінь — він же космічний корабель «Старшип» — також успішно відокремився та виконав програму виходу на навколоземну орбіту. Але далі, зважаючи на все, почалися відмови. Хоча SpaceX про це не розповідала в післяполітному прес-релізі, але під час трансляції було видно, що на етапі орбітального польоту корабель перебував у неконтрольованому обертанні — і в такому стані входив в атмосферу. Передбачалося, що перед входом у щільні шари атмосфери «Старшип» увімкне маршеві двигуни, але вже в процесі польоту інженери SpaceX відмовилися від цього.
Фінальні кадри зниження «Старшип» виявилися прекрасними з естетичної та фізичної точки зору. Вперше у прямому ефірі вдалося спостерігати формування хмари плазми від взаємодії повітря та корабля, що летить майже на першій космічній швидкості. Але з точки зору програми польоту це була аварія, оскільки корабель гальмував то не захищеним теплоізолюючою плиткою боком, то руховим відсіком.
Окрему увагу варто приділити технології передачі сигналу з корабля, що летить. SpaceX використовувала дві незалежні супутникові системи зв’язку: ретранслятори NASA TDRS на високій геостаціонарній орбіті та власну низькоорбітальну систему Starlink. Останні кадри корабля, оповитого хмарами гарячої плазми, вперше вдалося передати саме завдяки потужному сигналу терміналу Starlink і близькості супутників, що приймають.
За підсумками випробувань можна визнати, що як одноразова ракета для орбітального запуску «Старшип» вже здатна виконувати роботу, але для досягнення багаторазовості та першого та другого щаблі розробникам доведеться ще чимало попрацювати. Швидше за все, таких вражаючих випробувань буде ще чимало, у тому числі й цього року, і, ймовірно, вже найближчі «Старшипи» понесуть на борту перше корисне навантаження, насамперед супутники Sta
Вгорі: «Старшип» на космодромі «Старбейз» у штаті Техас у день напередодні запуску, 13 березня 2024 року. Фото: Brandon Bell / Getty Images
+ Поки нема коментарів
Додати перший