Вплив телебачення послідовно зменшується з середини 2010-х років, і не лише в Росії, де інформаційна телемонополія стала основним інструментом консолідації путінського авторитаризму.
Однак війна в Україні, в якій Кремль уже понад чотири роки не може продемонструвати переконливого військового успіху, схоже, завдала чергового потужного удару по впливу телебачення, який і без того був підірваний соціальними мережами та інтернетом. Частка тих, хто вважає телевізор основним джерелом інформації, довіряє ТБ і регулярно або навіть нерегулярно дивиться його, помітно скоротилася у 2024–2025 роках.
Напередодні та у перший рік війни цей вплив все ще залишався значним: близько 60% російських респондентів називали телевізор основним джерелом новин. Але вже до 2024–2025 років ця цифра знизилася до приблизно 55%, а до 2026 року — до 47%.
Водночас частка тих, хто заявляє, що ніколи не дивиться телебачення і не має вдома телевізора, зросла з 18% на початковому етапі війни до 33% у березні 2026 року. Серед молодого покоління (до 30 років) лише 16% сприймають телебачення як найважливіше джерело інформації, ще менше довіряють йому.
Таким чином, телебачення, судячи з усього, безповоротно втратило свою роль одного з головних інструментів авторитарного контролю. Більше того, телебачення, яке відігравало дуже важливу роль у виправданні війни та патріотичній мобілізації ще у 2022–2023 роках, телебачення, судячи з усього, у 2024–2025 роках втратило свій пропагандистський потенціал на тлі затяжної та невдалої війни.
Схоже, чотири роки війни в Україні остаточно поховали епоху телебачення в російській політиці, як свідчать дані ФОМ. Як і в багатьох інших країнах, політичний вплив телебачення почав зростати в Росії в 1960–1970-х роках, коли телевізор став повсюдним побутовим приладом, а досяг апогею в 1990–2000-х.
Послідовне захоплення у 2000–2002 роках усіх основних «кнопок» російського телебачення (ОРТ, РТР, НТВ тощо) було одним із головних чинників політичного зміцнення Володимира Путіна. А встановлена після цього інформаційна монополія Кремля на телебаченні стала, без перебільшення, повитухою путінського авторитаризму. Ефект телевізора як основного засобу м’якого політичного контролю послужив основою концепції «інформаційної» автократії Сергія Гурієва та Деніела Трейсмана.
У 2010-х роках телебачення почало поступово втрачати позиції під натиском інтернету та соціальних мереж. Втім, дослідники відзначали, що телебачення, як і раніше, охоплювало більшість менш освіченого населення та політично пасивні верстви, підтримуючи їх лояльність і деполітизованість. Модель пропаганди — ідеологічної мобілізації — на телебаченні поступилася місцем більш екстенсивній моделі впливу, яка утримувала лояльну більшість.
Гібридна війна у східній Україні, яку Кремль вів руками своїх бойовиків у самопроголошених "ДНР" і "ЛНР" у 2014–2015 роках, дещо пожвавила значення телевізора, але не зупинила процесу зниження його впливу. Так, наприклад, частка респондентів, які повідомляють, що завжди тримають телевізор увімкненим, зросла з 40% у 2014 році до 45% у 2015-му, але потім, у 2020-х, знизилася до 30%.& nbsp;
У середині 2010-х років у відповідь на постійне запитання ФОМ «З яких джерел ви найчастіше дізнаєтеся новини?» 87% респондентів згадували телевізор, тоді як новинні сайти в інтернеті — близько третини опитаних, ще 13% вказували на блоги та соцмережі (це запитання дозволяє давати кілька відповідей). Але вже у 2020–2021 роках телевізор згадували 63–65% респондентів (–20 процентних пунктів порівняно з серединою 2010-х), новинні сайти — 42–45% (+10 п. п.), а блоги та соцмережі — 21–23% (+10 п. п.). Сукупна вага інтернет-джерел та соцмереж на цей момент вже зрівнялася з телебаченням.
Нарешті, за останні чотири роки — після початку повномасштабної війни в Україні — відбувся ще один, черговий зсув. Напередодні та у перший рік конфлікту телебачення як основне джерело інформації згадували близько 60 % опитаних. Однак у другій половині 2023-го та у 2024 році згадки про телевізор у відповідях на це питання знизилися до 55%, зате блоги та соціальні мережі досягли позначки 30% згадок. У березні 2026 року, за даними свіжого опитування ФОМ, згадки про телевізор впали до 47% (–13 п. п. порівняно з моментом початку війни).
Основні джерела інформації жителів Росії, 2014–2026, % від кількості опитаних
Цей зсув у ставленні до телебачення в останні роки війни чітко простежується й у відповіді на ще одне стандартне запитання: «Яким джерелам інформації ви довіряєте більше, ніж іншим?» У середині 2010-х років у відповідях на це запитання телебачення називали понад 55% респондентів, на початку 2020-х років — уже 40–43% (–12 п.п.).
Цей рівень зберігався принаймні до початку 2024 року, проте потім почав швидко знижуватися, впавши до 35% на початку 2025-го та 31% — на початку 2026-го (–12 п.п.), за даними ФОМ. Характерно, що з 2024 року, з одного боку, падає довіра до телевізора, а з іншого — зростає частка тих, хто каже, що не довіряє жодним джерелам інформації (з 21–22% у 2023-му — на початку 2024 року до 32% на початку 2026-го). Можна припустити, що це ті, хто розчарувався в телевізорі, але не знайшов своєї «інформаційної ніші» в інтернеті.
«Яким джерелам інформації ви довіряєте більше, ніж іншим?», 2015–2026, % від кількості опитаних
Занепад телебачення чітко простежується й у наступному показнику — динаміці частки тих, хто дивиться телевізор щодня, та тих, хто не дивиться його взагалі. Тут також можна розрізнити два процеси: тривалий тренд зниження значущості телевізора протягом 10 років і досить різке скорочення споживання ТБ вже протягом нинішньої війни. У 2014–2015 роках щодня дивилися телевізор 73–74% опитаних, а заявляли, що не дивляться ТБ і не мають вдома телевізора, — 6–7%.
На початку 2020-х і в перший рік війни до першої категорії належало вже 55–57% респондентів. У другій половині 2023-го та у 2024 році заявляли, що дивляться телевізор щодня, близько 50%, а на початку березня 2026-го таку відповідь дали лише 44%.
І навпаки, на початку 2020-х років заявляли, що ніколи не дивляться телевізор і не мають його вдома, лише 14%, на початковому етапі війни таких було 17–18%, наприкінці 2023–2024 року — 22–25%, а в березні 2026 року — 33%. Іншими словами, сьогодні лише двоє з трьох росіян взагалі коли-небудь дивляться телевізор і лише двоє з п’яти роблять це щодня.
Отже, хоча телебачення зберігає свою важливість як інструмент авторитарного контролю, воно, безперечно, втратило свою всеосяжну ефективність. У віковому розрізі загальна картина виглядає особливо вражаюче. У березні 2026 року лише 16% представників молодих поколінь (18–30 років) вказують телебачення як основне джерело інформації; 57% називають у цьому якості новинні сайти та 54% — форуми й соціальні мережі.
Позиції телевізора зміцнюються у міру старіння респондентів: у віці 46–60 років телеглядачів вже 54%, а серед тих, кому більше 60 років, — 82%. Причому частка телевізора скорочується швидше саме серед молодих вікових груп. Частка тих, хто дотримується пенсійної моделі завжди увімкненого телевізора, скоротилася, як уже було сказано, з 40% у 2013–2014 роках до 30% у 2026-му (–10 п. п.), а частка тих, хто вмикає телевізор, щоб подивитися певні програми, — з 53% у 2013–2014-му до 34% у 2026-му (–20 п.п.).
Те саме стосується й питання довіри до джерел інформації: серед молоді телевізору довіряють 13%, у віковій групі 30–45 років — 21%. Втім, на перший погляд молоді покоління не надто довіряють інформаційним інтернет-ресурсам і соцмережам: рівень довіри до них — 33 і 27% відповідно.
Однак за змістом це дещо інший показник: інтернет-ресурси та соцмережі спочатку виглядають для сучасних користувачів, які вміють у них орієнтуватися, як середовище вибіркової довіри: мало хто довіряє сайтам і соцмережам у цілому. Критичне ставлення до них — відображення прагнення та вміння формувати своє «коло довіри» в їх різноманітності. Недовіра тут у більшій мірі є показником рефлексивного ставлення до джерел.
Аналогічні дані «Левада-центру» свідчать про дещо стриманішу динаміку та менший темп зниження впливу телебачення під час війни. Частка тих, хто вказує телевізор серед основних джерел інформації, у 2016–2018 роках становила 85%, у 2021–2022 роках — близько 65%, у 2025 році — 60%. Довіра до телевізора також знизилася з рівня близько 50% у 2021–2023 роках до 45% у 2024–2025 роках.
Таким чином, телебачення, яке, безперечно, відігравало дуже важливу роль у виправданні війни та патріотичній мобілізації у 2022–2023 роках, мабуть, значною мірою втратило свій пропагандистський потенціал у 2024–2025 роках.
Тривалість конфлікту та відсутність чіткої картини російської перемоги почали відігравати демобілізуючу роль. Цікаво, що на запитання, які теми в телевізійних програмах присутні недостатньо та надмірно, безумовне перше місце за показником надмірності в опитуванні ФОМ посіла «спеціальна військова операція» (23%). Схоже, її невдачі та затяжний характер значною мірою підірвали довіру до телепропаганди.
—
Джерело: Re-Russia
Читайте також:
- Як Пушкін став зброєю путінського рейху
- Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело
- "Священна війна" патріарха "русского міра" та шизофашизму проти України
- Рускіє люді. Злющі. Залежні. Співучасники
- Рашизм – ракова пухлина для людства. Палата число «Z»
- Як «свати» полюють за українськими душами
