Уродженця Курська Костянтина Трутовського (1826-1893) росіяни називають виключно «російським» художником. Тож не дивно, що його полотно «Біля річки» опинилося серед тих, які окупанти викрали з Херсонського художнього музею.
Вони й не приховували, що однією із цілей їхнього артполювання в Україні було «насамперед російське мистецтво», зазначає херсонське видання ВГОРУ.
Але придивіться: хіба ж це сцена з російського життя? Українська вишита сорочка, білі хати-мазанки, типово український пейзаж…
«В цій картині, відчувається романтична піднесеність та ідеалізація затишного «райського куточка» України, наче мрії або спогади художника про дитинство», – вказують херсонські музейники.
Костянтин Трутовський. Біля річки. 1878. Полотно, олія. Картина викрадена окупантами з Херсонського обласного художнього музею ім. О. Шовкуненка, її місце перебування не визначено. Фото: Херсонський художній музей
І це далеко не єдина картина митця, присвячена українській тематиці, Україною просочена вся його творчість. Трутовського називають продовжувачем реалістичних традицій живопису Тараса Шевченка, художником, який створює панораму життя українського селянства. Та й самі ж росіяни порівнюють його з нашим Шевченком – але вже як з поетом:
«Це був талант не «ріпинський», але істинний, він був поет, він був Шевченком у живопису», – так характеризує творчість свого колеги російський живописець Михайло Нестеров.
Мабуть, не враховувати «українськість» Трутовського все ж було неможливо, тож вряди-годи в російських джерелах зустрічається «альтернативна» ідентифікація художника: «російський і український». Та частіше – саме «російський». Але чи мають росіяни право привласнювати митця, який свідомо присвятив себе служінню українському народові?
Костянтин Трутовський. Колядки в Малоросії (Колядки в Україні). Не пізніше 1864. Полотно, олія. Державний Російський музей (Санкт-Петербург).
«Народився в Курську»
Факт народження в Російській імперії – один із найулюбленіших аргументів росіян на користь «російськості» відомих персоналій. У випадку з Трутовським їм пощастило: художник народився в Курську – місті, яке перебуває у складі РФ.
Але «під Москвою» Курщина і Курськ, найдавніше місто Східної Слобожанщини, були не завжди. Це стародавні сіверські землі, що в часи України-Русі були частиною Чернігівського князівства, саме у Курську в 1164–1178 роках князював Ігор Святославич – герой «Слова о полку Ігоревім». У XIV столітті Курськ входив до володінь Київського князя Володимира Ольгердовича і згадується у «Списку руських міст далеких і близьких» саме як «київське» місто.
В кінці XVII століття після стрілецького бунту кількість мешканців міста значно зросла – через, як зазначено в «Путівникові по Курську» видання 1902 року, «водворєніє сюди московських стрільців» (і це було далеко не останнє переселення, пізніше місто активно заселялося російськими «служивими людьми»). Там же вказано, що у 1708 році Курськ був приписаний до Київської губернії, а в 1719-му він вже був у Білгородській провінції (пізніше губернії). Губернським містом Курськ став у 1780 році.
У ХІХ столітті Курщина стала помежів’ям українсько-російських етнічних територій, і на той час Курськ вже був зросійщеним провінційним містом Російської імперії, де переважало російське населення.
Частка українськомовного населення в повітах Курської губернії за даними перепису населення 1897 року. Курський уїзд має один з найнижчих показників – 0,97%. Джерело: ZxcvU, CC BY-SA 4.0, via Wikimedia Commons
Однак у будинку свого діда в Курську Кость Трутовський лише народився – перші 9 років життя він виховувався в батьківському маєтку, у слободі Попівка-Семенівка на Харківщині (зараз це село Попівка Краснопільського району на Сумщині, біля російського кордону), і змалку ріс серед української культури.
«Село оточене садами, за садами – ставки, за ставками ліс – все потопає в зелені. Біля самого будинку ростуть дерева, і гілки їх лежать на даху, заглядають у вікна. Усі дні бував я з батьком, який займався садами, – сади були його пристрастю. Дуже любив я ходити до селян у гості, де мене завжди лагідно зустрічали. Добрі господарі пригощали і кислим молоком, і паляницями, і медом. Чиста побілена хата для мене мала велику принадність – мені вона подобалася більше нашого будинку. З раннього віку я полюбив українське село з його добрими жителями, з його садами», – так писав у своїй «Автобіографії» Костянтин Трутовський.
Костянтин Трутовський. Одягають вінок. Не раніше 1893. Харківський художній музей
«Навчався в Російській імперії, дружив з Достоєвським»
Імператорська академія мистецтв була єдиним художнім закладом у Російській імперії, тож якщо юнак бажав мати художню кар’єру, то навчання у Петербурзі він не міг оминути, але цей факт зовсім не робить Трутовського росіянином.
До Академії були 4 роки навчання у приватному пансіоні в Харкові та Миколаївське інженерне училище в Петербурзі. Це правда, що в училищі навчався Кость Трутовський разом із Михайлом Достоєвським, навіть вступив з ним до революційного гуртка петрашевців. Він лише випадково врятувався від арешту та смертного вироку, який згодом арештованим у цій справі замінили каторгою. Товаришував він і з іншими інтелектуалами імперії, і це не дивно, адже з 1850-х років Трутовський був визнаним майстром побутового жанру, чиї картини мали велику популярність.
Навіть більше: саме в Петербурзі Трутовський відчув себе українцем, почав шукати українське середовище, познайомився з Тарасом Шевченком, став близьким до українофільських кіл журналу «Основа». Знайомство з «петербурзькими українцями» найсуттєвіше вплинуло на тематику творчості художника, і сталося це у 1860-му, коли художник отримав звання академіка.
«Ілюстрував творчість російських письменників»
Такий факт є, але ті ж росіяни, перш за все, згадують ілюстрації не до творів Пушкіна або Лермонтова, а до повістей Миколи Гоголя – і це не дивно, адже в них було змальоване українське село. Ці ілюстрації були одним із перших мистецьких успіхів Трутовського.
Костянтин Трутовський. Ілюстрація до повісті Миколи Гоголя «Пропала грамота»
Ілюстрував він і оповідання Марка Вовчка, і твори Тараса Шевченка, зокрема його поему «Гайдамаки». З моменту зближенням з Шевченком у 1860 році творчість Трутовського взагалі можна назвати україноцентричною.
Найбільшою художньою удачею Костянтина Трутовського вважається картина «Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром», яка ще відома під назвами «Кобзар над Дніпром» або «Кобзар на Дніпрі». Могутня постать Шевченка впізнається безпомилково, але разом з тим вдягнений у звичайну одежу поет так схожий на простого українського селянина.
Костянтин Трутовський. Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром. 1875. Національний музей Тараса Шевченка в Києві
«Все життя прожив у Росії»
Російська імперія не дорівнює Росії. Проживання Трутовського на суто російських територіях не було постійним. Задушлива атмосфера імперського Петербурга обтяжувала, і після навчання художник повертається на батьківщину, де живе з родиною, як і в дитинстві – в Харківській та Курській губерніях. Трутовський так писав про свої заняття в маєтку:
«З жаром я взявся малювати все, що мені траплялося на очі. <…> Я знаходжу тут те, що не дасть мені жодна Академія у світі».
Але епізодично у столицю імперії він навідується. Потім, у 1870-х, був ще «московський» період – художник понад 10 років працював у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Основну ж частину свого життя він провів на Слобожанщині, у 1860-80-х роках багато подорожував Україною, робив натурні замальовки, збирав фольклор. У найкращих творах він зобразив українські реалії, відображаючи характерні риси народного побуту, оспівуючи незрівнянну красу місцевих краєвидів, часом ідеалізуючи рідні серцю села.
«Скільки нерозроблених матеріалів представляє Малоросія художнику, як тому, який зображує сцени, так і видописцю », – писав свого часу Костянтин Трутовський своєму другові Миколі Рамазанову.
Костянтин Трутовський. Великдень в Україні. 1883
Слобожанщина була для Трутовського джерелом натхнення, і він не міг зрозуміти, чому художники надають перевагу італійським пейзажам і не помічають того, що є поруч: красу природи та людей з їхніми чудовими обрядами та звичаями.
Своїми творами митець прагнув зберегти для нащадків дух українства, який зникав через активну політику русифікації. Він бачив, як українська мова та звичаї поступово розчинялися. Звідси і його тихий сум за тією українською ідилією, яка поступалася місцем зросійщенню, звідси риси сентименталізму й романтизму у творчості художника.
Свідок русифікації Курщини
Відобразив Трутовський і процес русифікації української Слобожанщини. Через Курську губернію не тільки проходила етнічна межа між зонами розселення українського та російського народів. Саме тут у другій половині ХІХ століття почались і активні міграційні процеси: українці з Курщини переїздили на південні землі (в тому числі й у Херсонську губернію), а замість них приїздили росіяни. Зокрема, російському заселенню присвячені роботи художника «Переселенці в Курській губернії» та «Хоровод в Курській губернії».
Костянтин Трутовський. Переселенці у Курській губернії
У «Переселенцях в Курській губернії» тимчасовий табір росіян-переселенців контрастує із заможним українським селом. Краєзнавиця та журналістка Ганна Черкаська так характеризує цю картину:
«Художник показав народження п’ятої колони, яка у веселий край садів вишневих і хаток біленьких несе убозтво і злиденність».
Друга картина, «Хоровод в Курській губернії», начебто показує веселощі: селяни напідпитку в російському народному вбранні танцюють посеред українського села, маркерами якого є біленькі хати-мазанки. Але це начебто святкове дійство зовсім не радує, і це відмітив тогочасний журнал «Соврємєннік»:
«Мотив Трутовського, якщо хочете, похмурий. Він зображує народний танець з пиятикою, але від неї залишається враження не райдужне».
До речі, саме за «Хоровод…» у 1860 році Трутовський отримав звання академіка.
Підсумувати процеси, які відобразив художник у другій половині ХІХ століття, можна цитатою з роботи науковця Петра Вольвача «Геноцид або чому зникають українці на неосяжних просторах російської Імперії?»:
«У Курській губернії українців наприкінці XIX ст. нараховувалося 530 тис. (23%), а сьогодні їх там близько 1,7%. І це при тому, що в результаті сталінської сваволі до Курської області наприкінці 20-х років відкраяли від України кілька районів, заселених переважно українцями».
Костянтин Трутовський. Хоровод в Курській губернії. 1860. Полотно, олія. Третьяковська галерея (Росія)
Очевидно, з Україною та українською культурою Трутовського пов’язує значно більше, ніж з російською. Однак належність до українського культурного поля зовсім не була для росіян завадою у намірі привласнити відомого митця. Це відбувалося як у царські часи, так і в радянські.
І прикладів таких безліч. Зокрема, ми вже писали про художників, вкрадених росіянами фізично (їхні твори поцуплені окупантами з Херсонського художнього музею) та інформаційно (всі вони зараховані виключно у «великі російські художники»). Серед них український вірменин Іван Айвазовський, бунтар козацького роду Іван Крамський, український «чарівник» в Європі Іван Похитонов, щирий українець Микола Пимоненко, український «батько російського футуризму» Давид Бурлюк. І таких постатей надзвичайно багато. Тож далі буде.
—
Лариса Жарких, опубліковано у виданні ВГОРУ
Читайте також:
- Окупанти знищили у Маріуполі будівлю Художнього музею ім. Архипа Куїнджі
- Злочини Кремля проти української культури: про відповідальність РФ за знищену спадщину
- Науковці, а не влада, врятували від ворога унікальний гербарій з Херсона, який збирали 50 років
- Волонтер фонду «Добра справа»: «Спочатку не можеш вмовити на евакуацію — потім приїжджаєш забирати тіла»
- Російські звірі та культурні чистки. Як окупанти руйнують українські музеї й вивозить мистецтво
- Армія росії за два місяця вбила в Маріуполі вдвічі більше людей, аніж фашисти за два роки окупації міста
- Країна мародерів: Як Росія грабує музеї окупованого півдня України
- Забрати вкрадене російською ордою: як Україні повернути свої культурні цінності
+ Поки нема коментарів
Додати перший