Жити в іншій країні означає не тільки адаптуватися до нових умов, а й зберегти свою ідентичність. Сьогодні багато українських сімей опинилися за кордоном, і перед ними постало непросте питання: як виховати дітей україномовними, щоб вони не втратили зв’язок зі своєю Батьківщиною?
Думками про це ділиться Галина Сергеєва, журналістка, мама п’ятьох дітей, яка сім років живе у Фінляндії. Слово має Галина Сергеєва
Мова – це ідентичність
Я знаю це з власного досвіду. З народження моїх молодших дітей в Гельсінкі – Павла, Гриця та малюка Роберта – ми з чоловіком говоримо з ними виключно українською. Водночас Павло і Гриць вже відвідують фінський садок, тому добре володіють і фінською. Вони ростуть білінгвами, але українська залишається рідною мовою сім’ї.
Зі старшими дітьми, народженими в Дніпрі, ситуація була інакшою – я говорила з ними російською. Але вони зростали в Україні, і українську засвоїли природно, через школу, оточення, культурний простір. За кордоном так не працює. І це було моє головне відкриття.
Перше: українська – обов’язкова в родині
Якщо ви хочете, щоб ваша дитина залишилася українцем, вдома треба говорити лише українською. Уявлення, що дитина все одно “сама собою” вивчить мову, як це могло бути в Україні, не працює. В іншій країні немає україномовного середовища, яке б підтримувало її розвиток.
Діти, з якими за кордоном спілкуються російською, здебільшого не асоціюють себе з українським простором. Я знаю багато таких сімей, і їхні діти кажуть: “Ми не розуміємо українську”. Навіть якщо їхні батьки – патріотично налаштовані українці. Це сувора реальність.
Українське середовище не формує себе саме собою, його потрібно створювати
В Україні дитина чула українську в школі, у садочку, в супермаркеті, на святах. Українськими були книжки, мультики, написи на зошитах. За кордоном цього немає. Якщо батьки не говорять з дитиною українською, вона не чує її ніде. А якщо ще й оточення переважно російськомовне, то ідентичність автоматично змінюється. Дитина стає частиною іншої культури.
Друге: в родині небажана не тільки російська, а й мова країни проживання
Багато батьків, бажаючи прискорити адаптацію дитини, починають говорити з нею мовою країни, в якій мешкають. Це велика помилка. Так, у садку можуть скаржитися, що дитина не говорить місцевою мовою так добре, як інші. Але ця мова прийде – її вивчать у школі, у дворі, в іграх з друзями. А от українську, яку дитина не чує вдома, вона втратить назавжди.
Мій старший син Артем вивчив іноземну мову у дев’ять років до рівня носія. Це ще один доказ того, що занепокоєння про місцеву мову зайві – вона засвоїться. Але рідну мову треба зберігати свідомо.
Третє: просто говорити українською – недостатньо
Важливо створювати українське середовище. Одна лише мова не може компенсувати відсутність рідної культури. Українська література, музика, традиції – все це потрібно впроваджувати у життя дитини.
Важливо, щоб у дитини були україномовні друзі. Це не завжди просто. У нашому місті мало сімей із маленькими дітьми, які говорять українською. Але коли Павло і Гриць познайомилися з двома сестричками, які також розмовляють українською, вони ще місяць згадували, як їм було добре разом. Вони грали в настільні ігри, ховалися під ліжками, розповідали секрети. Це був момент справжньої єдності.
Мова – це ключ до спільноти. Якщо у дитини немає україномовного середовища, їй складно відчувати себе українцем
Четверте: якщо не не говорите вдома з дітьми українською, вони не ототожнюють себе ні з чим українським
Таких сімей я бачила за кордоном багато. Навіть діти проукраїнськи налаштованих, але російськомовних українців, дійсно не розуміють української, ані слова. В це складно повірити, в той час як в Україні багато російськомовних підлітків, які все розуміють, бо знову ж таки, виховані соціумом. За кордоном такі російськомовні українські діти, як правило, потрапляють у школах в компанії до російських дітей яких, ніде правди діти, все ще суттєво більше по закордоннях. Вони починають асоціювати себе з ними. В країні свого проживання вони потім стають “російськомовною меншиною”, а значить, знаряддям пропаганди.
Чому це важливо для України?
У коментарях до моїх дописів на цю тему в фейсбук мені писали: “Навіщо напружуватися, якщо ці діти все одно не повернуться?” Але це хибна логіка. По-перше, зв’язок із Україною – це не лише місце проживання, а й культура, мова, бізнесові та соціальні зв’язки. Україна потребує українців у всьому світі.
По-друге, чому ви вирішуєте за дітей? Якщо вони знатимуть мову, вважатимуть себе українцями, то зможуть повернутися. Без мови це значно складніше.
Російська – не потрібна, вона не дає жодних переваг
Я часто чую аргумент “Російська знадобиться”. Для чого? Щоб працювати на російські компанії чи обслуговувати російських туристів? У сучасному світі англійська чи мова країни проживання дасть значно більше можливостей.
Що робити?
- Говорити з дитиною тільки українською, навіть якщо раніше вдома спілкувалися російською.
- Читати українські книжки, співати українські пісні, дивитися українські мультфільми.
- Шукати україномовних друзів, записувати дітей до українських шкіл чи гуртків.
- Не хвилюватися про місцеву мову – вона прийде природним шляхом.
Я знаю, що багатьом важко перейти на українську у спілкуванні з дітьми. Особливо, якщо сім’я роками говорила іншою мовою. Але це варте зусиль. Українська мова – це не просто засіб спілкування. Це частина нашої ідентичності, і збереження її за кордоном – наш обов’язок перед наступним поколінням. І шанс для наших дітей повернутися в Україну.
—
Галина Сергеєва, опубліковано у виданні "Нова українська школа"
Читайте також:
- Ув’язнена пісня вільного народу
- Професор Юрій Шевчук: Двомовність як хвороба
- Чому не варто толерувати російську культуру
- Євгенія Кузнєцова: Лінгвістичні наслідки війни
- "Червоної смородини” немає
- Культура після нашестя рашистської орди: нова українізація чи старе шароварство?
- Українцем бути круто
- Ярослав Грицак: Пізно вже бути Центральною Європою, пора ставати просто Європою
+ Поки нема коментарів
Додати перший