Як на українську освіту вплинула війна та що робити, щоб не втратити нове покоління

 Українська освіта рік за роком проходить випробування на виживання. І з кожним разом виклики стають дедалі важчими: від потреби зацифруватися та вивчити розкладку зуму до забезпечення безпеки дітей в часи повномасштабної війни.

Журналісти видання “Рубрика” спільно з форумом “Освіта Дивосвіту” вірять, що попри всі складнощі, втілення якісної освіти для нового покоління — ключ до успішного майбутнього України. А як реалізувати її зараз, у кризових умовах, розбираємось разом з експертами у цьому матеріалі.

Повномасштабне вторгнення внесло свої корективи в освітній процес та створило безліч питань. Як створити безпечний простір для дітей та вчителів? На чому ми маємо робити акцент в освіті зараз? Чи варто говорити з учнями про війну? Як громадам виховувати лідерів та змінотворців, які будуть здатні відбудовувати країну та не повторять помилок попередників? 

Відповіді на всі ці запитання треба шукати вже зараз. Найефективніше це робити — у співпраці, гуртом. Саме тому освітяни зібралися на форумі "Освіта Дивосвіту" й поділилися одне з одним думками про те, якою має бути робота вчителів та освітніх управлінців в Україні вже сьогодні.

Яке рішення? Освіта — плацдарм для нашого суспільства

Юлія Найдич, керівниця Школи освітніх управлінців у Kyiv-Mohyla Business School, вірить, що все починається з освіти.

"Освіта потрібна, аби кожна особистість розвивалася. І щоб цей розвиток був цілісним. Щоб людина могла відчути свій потенціал та приносити цінність суспільству, втілюючи цей поклик. Завдяки освіті мають будуватись інституції, закладатися принципи того, як ми, спільнота українців, житиме і взаємодіятиме разом", — говорить Юлія Найдич.

Комунікація та залученість всіх в освітній процес

Юлія додає, у Школі освітніх управлінців представникам різних освітніх інституцій допомагають знайти свою візію, адже знають, що кожна система має мати смисли та стратегічну ідею.

"Чітко розуміти, про що моя освітня система, що вона робить, яку цінність вона має створити суспільству, та комунікувати цю ідею усім: команді, батькам, дітям, громаді. Адже саме так знайдуться люди, яким це близько і які приєднаються до трансформацій, що пропонує лідер."

Не менш важливо бачити дітей як повноцінних учасників цього процесу, не ставити їх в об’єктну роль і казати: ми вас навчимо, як правильно. 

Підтримка спільноти важлива

"Освітянам потрібна підтримка зі сторони. Часто змінотворці не вписуються у звичайні норми, бо вони — бунтарі, люди, яким недостатньо того, що пропонує система. Їм важливо розуміти, що з ними все нормально, вони не якісь божевільні, їхні революційні ідеї мають право на життя і довкола є люди, схожі на них", — переконана Юлія. 

Читати також:  Агенти Кремля в рясах в Україні: як Онуфрій та інші священники УПЦ МП повʼязані з Росією?

Освітянка наводить історію-приклад однієї з учасниць проєкту — керівниці приватної школи в Києві. Після початку повномасштабного вторгнення вона "перепродумала" свою методологію, вийшла на зовсім нову модель та саме у 2022 році розширила школу. 

"Вона вийшла зі мною у зум та сказала, що багато взяла завдяки навчанню: що не потрібно уніфікувати всі уроки, має бути індивідуальна освітня траєкторія, фокус на таланти й сильні сторони дітей. Це та історія, коли все довкола руйнується, а ти в цей момент знаходиш сили, щоб сказати — ми повністю змінюємо принципи, на яких існує школа."

Що робити освітнім управлінцям, аби мотивувати та залучати професіоналів в освіту

Освітянка радить залучати в освіту людей, які не є професійними педагогами. Адже це часто ті люди, які вже сформувалися як особистості, успішні у своїй професії — у них є запит ділитися цим з кимось. Приватні школи вже давно користуються таким методом. 

Також важливо працювати з молоддю, у якої є вогник, які бачать себе педагогами. 

"Часто такі люди, потрапляючи у педагогічні виші, зневірюються, бо система працює неідеально. Тому варто знаходити їх і показувати альтернативу до тієї педагогічної підготовки, яку вони мають," — каже пані Юлія.

Як донести громаді, що освіта важлива 

У Школі Юлія з колегами тривалий час намагались донести до директорів думку, що школа може бути точкою трансформації громади. Вони це розуміли й погоджувались, але часто не були готові так широко думати й брати за це відповідальність. 

"Зараз ми працюємо над трансформацією Школи освітніх управлінців, де б на одну програму заходили кілька громад з різними представниками та продумували свої ідентичності: «Ми як громада взагалі про що?».

Наприклад, у Полтаві є Опішнянська ОТГ. Вони зрозуміли, що їхня складова ідентичності та смислове ядро — гончарство та туризм. І кожен у своїй ролі, місцева влада, освітяни, директор школи, люди, які відповідають за культуру, — вони разом працюють на цю ідею. І тоді всім стає зрозуміла роль освіти в громаді. 

Бо освіта у цьому випадку не лише про навчання, а й про передачу ідентичності. Голова ОТГ каже, що йому дуже приємно, що навіть молоді люди, які виїжджають з громади, пишаються тим, що вони з Опішні, носять футболки з брендом Опішні. Це про формування ідентичності та передачі смислів — я зі своєї малої батьківщини."

"Soft is hard"

Декан Києво-Могилянської бізнес-школи має улюблену фразу  — soft is hard. Софтова частина — це, в першу чергу, про виховання, формування особистості, культивування якихось чеснот, творчість. А хардова частина — це про знання, вміння, навички тощо.

Читати також:  Вже третій рік війни на Київ летять ракети, а столичні школи й досі не мають власних укриттів

"На законодавчому рівні проблема в тому, що ми відмовилися від формулювання «навчально-виховний процес», тепер це «освітній процес». Це насправді проблема не лише України, а світова. Хтось на світовому рівні сказав, що школа не має відповідати за виховання, а це має робити сім’я, а завдання школи — лише хардова частина. Але я свято переконана, що якщо немає формування особистості, зрілості, то ця хардова частина як собаці п’ята нога, тобто вона не спрацює. Ти можеш бути суперекспертом, але якщо у тебе немає закладеної сильної софтової частини, то ти часто можеш принести більше поганих речей, ніж хороших", — говорить Юлія.

Національне виховання

Дівчина вважає, що у вихованні найкраще працює власний приклад. Шароварні концерти, класні куточки й інші схожі заходи більше відлякують від української культури.

"Якщо ти захоплений математикою і знаєш великих українських математиків, і ти як вчитель математики приходиш на урок і кажеш: «Слухайте, ви знаєте, що в Україні є супергеніальний Іван Пулюй і що він зробив ось таке-то для української математики?".

Юлія ділиться, що любить культуру та все, що пов’язано з літературою і театром: "У мене всередині є вагон цієї любові, і основна моя задача — просто передати свою любов дітям."

Все, що треба — процес передачі любові й внутрішнього вогню

Зараз наш капітал — стосунки та довіра. Треба бути тим, кому довіряють

Зберігати стосунки — головне для освіти. Не самі знання, а взаєморозуміння, взаємодовіра, співпраця, розповідає "Рубриці" Антон Семенов, психотерапевт, засновник проєкту "Як ти, брате?". 

"Діти хочуть, аби дорослі давали чіткі послання: «Говоріть нам правду і робіть для нас орієнтири. Якщо ми команда, то що ми робимо. Беріть відповідальність за те, що виходить». Якщо говорити психологічною мовою, діти від дорослих вимагають дорослої позиції", — зазначає Антон Семенов.

Говорити з дітьми про війну

Психотерапевт зазначає, що говорити про війну потрібно, але варто навчитись говорити по-іншому.

"Раніше як це було: ми ділили, що є правильно, а що неправильно, хтось правий, а хтось — ні. Люди думають, що говорити про війну — це сказати, як правильно, що буде і чому це сталось. Однак війна — складна тема, і як будь-яку складну тему в психології, її потрібно обговорювати, висловлювати свої особливі думки, переживання й ідеї. У сучасному форматі освіти школи майбутнього ми є диспутами, коли кожен може висловити свою думку. І це не буде претензією на істину, а щирою розповіддю про своє сприйняття, яке може бути дуже різним у різних людей, не порушуючи єдність."

Читати також:  Почерк російського звіра. У нинішній війні проти Росії проти чимало паралелей з минулим, однією з них є Голодомор

У концепції про правильні знання, якщо ми не згодні, то ми не свої — втрачається єдність і команда. Правильна психологічна розмова зараз: кожен говорить про своє сприйняття, і це збагачує всіх

"У першу чергу, дорослим потрібно навчитись так спілкуватись одне з одним. Потрібно бути щирим і безпечним, дружнім і відкритим до різних думок, толерантним, готовим не тільки викладати, а й дружити", — переконаний експерт.

Як говорити про загиблих 

Варто розповідати добрі історії, згадувати й не уникати. Історії, які можна згадувати з посмішкою, щоб контакт зберігався, щоб не було таємниць і табуйованих тем. 

"Війна не може бути табуйованою темою, тоді вона буде травмою. Загибель батька не може бути табуйованою темою. Може бути тільки доречний і недоречний час для розмови. Але коли ми говоримо про себе і свій досвід, будь-яка тема не є табуйованою", — говорить Антон Семенов.

Створювати безпечний простір

Коли діти не відчувають себе в безпеці, вони не хочуть розповідати. Лише у безпечному просторі людина, яка зазнала складного досвіду, починає говорити, й тут треба правильно слухати та розуміти. Розпитувати й тиснути не допоможе. 

"Коли діти бачать нещирих людей, які мають якісь свої незрозумілі мотиви, вони їм не довіряють. Все чесно — вони чесно не хочуть тобі довіряти. Думай, чому тобі не довіряють, що ти про себе розповів?"

"Відв’яжіться від дітей, виховуйте себе"

Антон каже, що, попри безліч вимог до нового покоління, все, що ми можемо зробити, — це бути прикладами. 

"Ми не можемо добитись нічого іншого, окрім того, щоб нас копіювали. Діти беруть дорослу модель і потім її доробляють. На те, як вони будуть доробляти, ви впливати не можете — це їхній шлях. Ви не можете дати більше, ніж у вас є. Вони можуть взяти тільки те, що бачать. Якщо ви хочете, щоб діти були розумними, будьте розумними самі. Якщо вони бачать, що дорослі поводяться безглуздо, ігнорують реальність, не прислуховуються до розумної думки інших, перекладають відповідальність, вони мають приклад перед очима. І можна тільки молитись, щоб вони не взяли все. Діти підлаштовуються під сценарії дорослих", — пояснює психолог.

Аліна Древницька, опубліковано у виданні  РУБРИКА

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший