Роман Марчан: Диво-зброю для ЗСУ може створити тільки Україна

"Щоб вийти з глухого кута, нам потрібно щось нове, як-от порох, який винайшли китайці і яким ми досі вбиваємо один одного" – цей образний вислів генерала Залужного [1] може означати лише одне, що для рішучої зміни перебігу війни нам необхідна диво-зброя. Невідомо, що конкретно мав на увазі Залужний, бо публічно він говорив лише про ті види зброї [2,3], які не тягнуть на роль диво-зброї. У існуючих реаліях на роль такої зброї можуть претендувати лише ті засоби, які здатні нанести РФ неприйнятної шкоди, тобто таких уражень, за яких РФ буде змушена прийняти умови України.

Що це за ураження? Наприклад: знищення стратегічної авіації разом з їх базами, знищення єдиного крупного танкового заводу у Нижнім Тагілі, знищення порохових заводів, знищення заводів з виробництва ракет, знищення фактично військового космодрому Плесетськ, та інше. Існує дуже багато критично важливих для РФ об’єктів, які, при цьому, беззаперечно є законними цілями для ЗСУ. Звучить для багатьох як фантастика, але це Україні цілком реально зробити. І це має зробити саме Україна, бо ніхто нам не дасть таких потужних засобів військового ураження. З урахуванням наявної в Україні експертизи та мінімізації термінів створення, такими засобами ураження можуть стати лише балістичні ракети середньої дальності. Радіусу дії ракет у 2500 км буде цілком достатньо [4].

Дрони, через обмежений руйнівний ефект, на роль диво-зброї не можуть претендувати. Якщо розглядати великі дрони з великою дальністю та потужним боєзарядом, то ми автоматично прийдемо до необхідності створення ракет, бо, фактично, ракети за принципом дії – це і є дрони-камікадзе. Саме ракети середньої дальності можна вважати варіантом диво-зброї, але за умов їх масованого використання. Раніше було сказано про наявність в Україні експертизи для розробки ракет середньої дальності, про умови, які необхідні для цього, та про чинники, що перешкоджають [4]. Нижче надано більш розгорнуте обґрунтування достатності української експертизи для вирішення військових задач і не тільки.

Розуміючи під експертизою інтелектуальну власність та наявність відповідних фахівців для її обслуговування і розвитку, можна дійти до дещо несподіваного висновку, що Україна й досі знаходиться на рівні найбільш розвинутих ракетно-космічних держав. Спробуємо це довести.

Як то кажуть, все пізнається у порівнянні. Потенціал України будемо оцінювати через порівняння з експертизами окремих держав, бо ракетно-космічна діяльність у сучасному світі, незважаючи на стрімке зростання участі приватних компаній, залишається поділеною на національні сегменти. Домінуюча роль держав була і залишається незмінною. Діяльність приватного космосу також ретельно контролюється та регулюється державами згідно, насамперед, їх державним інтересам. Це стосується і міждержавного співробітництва. Чому? Тому що, незважаючи на форму власності, ракетно-космічна діяльність є надважливою і стратегічною для будь-якої держави (звичайно, якщо це дійсно держава, а не державне утворення). Одним із головних чинників стратегічного значення ракетно-космічних технологій (РКТ) є їх подвійне призначення. Дуже важко знайти приклади, коли це не так. Так званий мирний космос, особливо на початковому етапі свого розвитку, створювався переважно за рахунок конверсії військових розробок. Звичайно існують приклади зворотної конверсії, але це лише підтверджує подвійність призначення РКТ. Ракетне озброєння є стратегічним за суттю, навіть коли мова йде про тактичний та оперативно-тактичний рівень його застосування. Війна України з Росією наглядно доводить останнє твердження.

Зазвичай інтелектуальну власність (ІВ) сприймаюсь як володіння якимись ноу-хау, патентами, авторськими правами, тощо. Але ми будемо розглядати ІВ у більш широкому сенсі, зокрема як: сукупність наукових знань, веріфіковані методи проектування, технології виробництва, наявність успішних розробок, сталі методи організації виробництва та контролю якості. Слід додати також наявність систем з підготовки кадрів, що включають в себе системи освіти та селекції кадрів. Зробити коректну оцінку рівня української ІВ допоможе невеличкий екскурс в історію.

Взагалі, історія розвитку РКТ нараховує століття, але в контексті даної статті, доцільно обмежитись розглядом двох етапів, які можуть бути приблизно визначені наступними часовими рамками: 1) період з початку другої світової війни і до 1991 (кінець холодної війни); 2) з 1991 і по наші дні. Якщо розглядати виключно ракети, то можна стверджувати, що майже вся ІВ, якою користується зараз людство, була створена на першому етапі. Протягом першого етапу комерціалізація космічної діяльності мало цікавила держави, натомість державні політичні та військові задачі були у пріоритеті, причому останні явно домінували. Наприкінці першого етапу дві країни СРСР і США були незаперечними лідерами у створенні ракет, значно випереджаючі інші країни, що було досягнуто за рахунок залучення колосальних інтелектуальних, людських і фінансових ресурсів. Все-таки, хто ж з них був найкращим за рівнем ІВ? Складне питання, але у такій важливій області як рідинні ракетні двигуни СРСР мав безперечну перевагу, що визнають самі американці. Існуюча залежність деяких американських програм від поставок ракетних двигунів із РФ й досі не подолана і це один із наслідків відставання США від СРСР у цій сфері.

Крах СРСР поставив крапку в амбітних радянських планах, а вони були дійсно амбітні. Все те, що створив і чим займається зараз Ілон Маск, було вже частково реалізовано або заплановано у СРСР наприкінці 70-х та впродовж 80-х років. Зокрема, багаторазові надважкі пілотовані космічні ракети, використання рідкого метану у якості палива, багаторазові космічні кораблі. Розглядались навіть пілотовані космічні експедиції на Марс, для чого планувалося створити ракету Вулкан на базі вже існуючої ракети Енергія. На уламках СРСР, по зрозумілим причинам, все це згинуло і фінансування ракетно-космічної галузі різко зупинилося. На тлі цього, США мали вирішувати, а чи доцільно продовжувати космічну гонку за умов коли гідних суперників більш не залишилось. Рішення було прийняте, що ні. Як результат, фінансування американської ракетно-космічної галузі було суттєво скорочено. В цій ситуації ідея комерціалізації велетенської ІВ, створеної за десятиліття ракетно-космічної гонки, стала як ніколи актуальною в США. Таким чином, в США зародилось нове бізнес середовище, що зараз називають "New Space" одним із першопроходьців якого став Ілон Маск зі створеною ним компанією SpaceX.

Читати також:  Наївний до примітивізму Зеленський – очевидному агенту ФСБ Орбану: Назви хоч одну причину, чому Україна не має бути в ЄС

А що ж до інших країн с ракетно-космічними амбіціями? Колапс СРСР не призвів до скорочення їх програм і навіть навпаки. Більш того, з’явились численні нові країни, що захотіли приєднатися до клубу ракетно-космічних держав, наприклад Південна Корея, Бразилія, Саудівська Аравія та інші. Тяжке фінансове становище, у якому опинилася ракетно-космічна галузь на теренах колишнього СРСР, створило передумови до розповсюдження радянської ІВ до інших країн. Тобто, з’явився такий собі особливий варіант пострадянської комерціалізації РКТ. Це коли держава (Україна чи РФ 1990х та початку 2000х років) розписується у своїй неспроможності фінансувати власну ракетно-космічну галузь, але вона не проти, щоб хтось це зробив за неї навіть за рахунок продажу державної ІВ. Як виявилося, бажаючих придбати радянську ІВ було дуже багато і серед них слід особливо відзначити Китай. Цікаво, що ледь не останнє місце у переліку бажаючих займали США та європейські країни, хоча вони, напевне, могли б претендувати на ексклюзивні права. Результати пострадянської комерціалізації РКТ стали дуже невтішними для країн Заходу, насамперед для США, але про це буде сказано пізніше.

Після розпаду СРСР його ракетно-космічна експертиза була фактично розподілена між РФ та Україною. Доля радянської спадщини, що дісталась іншим колишнім республікам СРСР, окрім хіба що Казахстану, була вкрай незначною. Казахстан отримав космодром Байконур, але ракетно-космічна галузь в цій країні була майже відсутня, а сам космодром був відданий в оренду РФ. Доречно було б порівняти між собою радянську спадщину України та РФ. У кількісному вимірі РФ значно випереджає. РФ дісталась більша кількість підприємств (галузеві науково-дослідні інститути, заводи, конструкторські бюро, випробувальні стенди, виробництво конструкційних матеріалів та інше). Суттєвою перевагою РФ була наявність космодромів бо, як відомо, на території України їх ніколи не було через несприятливе географічне розташування. Але з точки зору отриманої експертизи між Україною та РФ був повний паритет і цей паритет дивним чином зберігається і по нині. Це означає, зокрема, що технічно Україна здатна виробляти все, що виробляє РФ. Тобто, наприклад, якщо в Україні не вироблялись певні спеціальні сплави, то наявних науково-технічних можливостей (ІВ+кадри та металургійні заводи) було достатньо, щоб налагодити їх виробництво. Питання було лише у бажанні, фінансуванні та належній організації робіт. Це стосується майже всього, що пов’язано з РКТ. Чи могла Україна створити власний космодром? Так, могла. Чи могла Україна створити ракетний двигун, аналогічний відомому РД180? Могла. Чи могла Україна допомогти комусь створити подібний двигун? Могла, може і робила це. До речі, те саме робила й РФ, але Україна комерціалізувала свою ІВ виключно згідно з існуючими міжнародними нормами з контролю за розповсюдженням технологій подвійного призначення, в той час як до РФ тут є певні питання. Зокрема, фахівці відмічають, що балістичні ракети Hwasong-10 з Північної Кореї та іранська Khorramshahr за багатьма ознаками ідентичні до радянської Р-27. Це досить унікальна ракета, яка була розроблена, виготовлялась та базувалась виключно на території сучасної РФ і в Україні ніколи не розташовувалася. Є також підстави стверджувати, що Північна Корея отримала технології радянського ракетного двигуна РД-250, який використовувався в радянській міжконтинентальній ракеті Р-36, та космічних ракетах Циклон-2 і Циклон-3. Двигуни новітніх північнокорейських балістичних ракет Hwasong-12, Hwasong-14, Hwasong-15 та Hwasong-17 мають очевидні ознаки запозичення з двигуна РД250. Останній був розроблений і деякий час виготовлявся підмосковним НПО Енергомаш. Потім його виробництво було передано на територію України в Південмаш. Саме через це у 2017 році Україна була звинувачена у незаконному трансфері ракетних технологій до Північної Кореї [5]. Виник скандал, але жодна з міжнародних перевірок так і не виявили доказів причетності України [6]. Натомість зробити аналогічні перевірки в РФ у 2017 році було вже неможливо. Досить очевидно, що незаконний трансфер технологій міг відбутися тільки з РФ, бо вони мають повний комплект відповідної конструкторської та технологічної документації. До того ж Р-36, як і Циклони у значній кількості поставлялись на територію сучасної РФ за часів СРСР.

Пропаганда і спецслужби РФ весь час намагалися і продовжують створювати з України образ дикунської країни, такої собі мавпи з гранатою. При цьому, активно культивується образ РФ як ракетно-космічної метрополії, а Український космос – це якась випадковість, історичне непорозуміння і несправедливість. Мовляв все створила метрополія і все "по-справедливості" повинне належати їй. "Невдячні жадібні хохли" не здатні впоратись з тим, що їм "випадково" дісталося, та здатні тільки руйнувати і розпродавати спадщину "великих предків". Насправді ж факти говорять про зворотне. По-перше, Україна внесла величезний внесок у створення ракетно-космічної галузі СРСР і по праву мала претендувати на значну частину радянської спадщини. По-друге, чемпіоном по продажу спадщини "великих предків" є якраз РФ. Окрім згаданих вище фактів незаконної передачі РКТ до підсанкційних країн, можна, наприклад, згадати й наступні факти продажу ІВ: технології пілотованих польотів (космічні кораблі, скафандри, методи підготовки екіпажів, тощо) в Китай, ракетні двигуни КВД-1 та С2.711 в Індію, ракета Брамос (Онікс) в Індію, компоненти для бойового ракетного комплексу підводного базування Sagarika в Індію, системи наведення для балістичних ракет Shahab-3 та Shahab-4 в Іран, аеродинамічної труби для продувки моделей балістичних ракет в Іран, ракетний двигун РД0109 в Бразилію, ракетний двигун РД180 в США, ракетний двигун LM10-MIRA в Італію, компоненти космічних стартових комплексів в Південну Корею, та інше. По-третє, у часті руйнування радянської спадщини РФ також є чемпіоном. Величезний науково-промисловий комплекс, що отримала РФ вже суттєво деградував і продовжує деградацію. Щоб зрозуміти це достатньо поглянути на результати, що було здобуто за часів Єльцина та періоду "вставання з колін". Все, що умовно було створено у РФ – це або незначна модифікація радянських розробок, або розробки на базі радянських РКТ, рівень яких, у кращому випадку, не перевищує радянський ані концептуально, ані технологічно. Так, гордість РФ ракетні двигуни РД180 та РД191 були створені на базі радянських двигунів РД170/171, та радянських же експериментальних двигунів МД185 та РД173. Концептуально, схемно та технологічно РД180 та РД191 повторюють радянські прототипи. Більш того, в конструкції цих двигунів напряму без змін запозичуються з РД170/РД171 найбільш критичні агрегати. Так у РД180 кількість запозичених критичних агрегатів складає близько 50%. Принципово в РФ нічого нового створено не було, але, навпаки, деяку експертизу було втрачено. Яскравий приклад – це провальна місячна місія апарату Луна-25, який розбився об поверхню Місяця, навіть не наблизившись за результатами до останньої успішної радянської місії 1976 року. Луна-25 створювався майже 13 років на базі радянського апарата Луна-24, по суті являючись його апгрейдом. До речі, недавні індійська та китайські місячні місії були успішними, що красномовно говорить про реальний рівень експертизи РФ у створенні космічних апаратів. Ще один з численних прикладів. РФ намагається створити міжконтинентальну стратегічну ракету Сармат, яка є аналогом радянської Р-36М2 "Воєвода" і має замінити їх в армії РФ. Р-36М2 були розроблені КБ Південне та виготовлені ще за радянських часів на Південмаші і зараз їх термін експлуатації добігає кінця. Тобто, швидке створення Сармату – це стратегічна надважлива задача сучасної РФ, особливо зараз, під час конфронтації з ядерними країнами Заходу. Але, де-факто, за 10 років розробки, маючи всю документацію по Р-36М2, РФ так і не змогла закінчити етап випробувань Сармату. Щоб зберегти репутацію наддержави, Сармат був у 2023 році офіційно прийнятий на озброєння. Це єдиний в світі "не маючий аналогів" приклад прийняття на озброєння ще не відпрацьованої ракети.

Читати також:  Касьянов: Для кого все це будується в тилу?

Чому все, що було створено в СРСР, дуже часто вважається російським? Справа не тільки в російській пропаганді. У світі завжди існував стереотип, згідно якого СРСР автоматично ототожнювався виключно з Росією. "Росіяни запустили перший супутник", "росіяни провели успішне ядерні випробування", "росіяни взяли Берлін", "російська ракета Сатана", "росіяни йдуть" та інше – це все приклади риторики Заходу часів існування СРСР. За радянських часів і зараз аналогічне сприйняття властиве й більшості росіян [7]. Звісно, через це, розташовані в Україні аерокосмічні підприємства сприймалися, здебільшого як російські, а не радянські чи, тим паче, не українські. Цей стереотип залишився і після розпаду СРСР. Тісна кооперація української космічної галузі з РФ та її залежність від РФ, що зберігалися аж до 2014 року, додавали певної обґрунтованості для такого сприйняття. За такого погляду для США інвестиції в українську ракетно-космічну галузь означали б непрямі інвестиції в РФ, та загрозу трансферу нових технологій до РФ. В Україну не вірили і, слід зазначити, що Україна давала багато підстав для такої зневіри. У 2021 році в США були вже впевненні, що РФ вторгнеться в Україну. Україні не давали шансів у цьому протистоянні, тому захоплення українських ракетно-космічних підприємств вважалося неминучим. Те, що РФ мала такі плани, підтверджується публічною заявою голови Роскосмосу терориста Рогозіна [8]. Війна явно продемонструвала помилковість загального ставлення США до України, зокрема й в ракетно-космічній сфері. Здається, що ідеальною ситуацією для США у 1990-х було б зникнення української ракетно-космічної галузі взагалі, щоб українські підприємства, які створили та виробляли більшу частину стратегічних ракет СРСР, ніколи більше не могли б цього зробити. Мабуть, за їх, досить логічною, думкою так і мало б статися в умовах відсутності державного фінансування і обмеженості ресурсів. Свою роль США бачили насамперед у запровадження контролю за ракетно-космічною галуззю, що дозволило б, зокрема, запобігти розповсюдженню ракетних технологій. Але, згідно з українським народним прислів’ям, "сталося не так як гадалося". Теорії випускників Гарварду, Прінстону та інших топ-вишів якось не спрацювали. До речі, треба сказати, що фінансування з боку США все ж таки було: чималі кошти було виділено на утилізацію ракетного озброєння України, при цьому США змогли налагодити ефективний контроль за їх цільовим використанням.

Українська експертиза змогла матеріалізувати себе в успішних розробках ракетно-космічних програм інших країн. Показовим результатом є китайський ракетний двигун YF130, який, де-факто, є покращеним аналогом російського РД180. Вважається, що у своєму класі РД180 є найкращим ракетним двигуном у світі. Він вироблявся у підмосковному НПО Енергомаш виключно для американської ракети Атлас-5, яка використовується, в тому числі, і в інтересах міністерства оборони США. Усього до США було поставлено 122 двигуни, що означало надходження приблизно 2 млрд$ до РФ [9]. Залежність від поставок двигунів з РФ була не тільки ментально важкою для американців, але й впливала на національну безпеку США. Неприйнятність такої ситуації стала очевидною у 2014 після анексії Криму та вторгнення на Донбас. Тому на державному рівні було поставлено завдання створити американські двигуни, здатні замінити російський РД180. Для розробки прямого аналога під назвою AR-1 була вибрана відома компанія Aerojet, маюча величезний досвід у створенні ракетних двигунів різноманітного призначення [10]. Результати розробки AR-1 невтішні: витрачено 381 млн.$, але через відсутність необхідного прогресу розробки у 2019 фінансування з боку держави було зупинене на користь іншого американського двигуна ВЕ-4. Наразі Aerojet намагається знайти інвестиції для продовження робіт і, як відомо, поки що безрезультатно. У США розраховують, що киснево-метановий двигун ВЕ-4 від компанії Blue Origin буде здатен замінити РД180 і ставку зроблено саме на нього. Треба відмітити, що ВЕ-4 може розглядатися лише як функціональний аналог, бо за деякими важливими технічними характеристиками він поступається РД180. До речі, ВЕ-4 ще й досі знаходиться на стадії відпрацювання, хоча й демонструє позитивні результати вогневої роботи. Теж на стадії успішного відпрацювання знаходиться китайський двигун YF130 [11], який на відміну від ВЕ-4, повністю відповідає рівню РД180, маючи при цьому на 20% вищу тягу. Погляньмо на наведену нижче ілюстрацію, з якої дуже добре помітна візуальна подібність трьох двигунів: РД180, YF130 та українського РД880. До речі, китайці декілька разів на офіційному рівні зверталися до РФ щодо продажу технологій РД180 і самих двигунів. Їм було відмовлено. Тим не менш, якось обійшлись і без РФ. Справа в тому, що YF130 – це не перший китайський двигун такого типу. До того ж, китайцям було кому допомагати окрім РФ і тут ми маємо на увазі саме Україну. Співпраця між Україною та Китаєм не припинялась з середини 1990х. Саме завдяки участі України, Китай досягнув своїх неймовірних успіхів у ракетно-космічній сфері.

Читати також:  Еквадор: наркодемократія

Зараз у стадії відпрацювання знаходиться потужний індійський двигун SE2000, що створений на базі проекту українського двигуна РД810. За рівнем характеристик ці двигуни відповідають російському РД191, модифікація якого під назвою РД181 поставлялась у США для ракети Антарес. Зі зрозумілих причин поставки РД-181 на даний момент скасовано, а замінити ці двигуни США поки що нічим. SE2000 подібний за концепцією та рівнем технологій до вже згаданого РД180 і вже через кілька років Індія складе компанію Китаю у переліку країн, що мають експертизу у сфері ракетного двигунобудування краще, ніж у США.

Південна Корея є ще однією країною, де українська експертиза зіграла ключову роль в успіхах ракетно-космічної програми. Корейська ракета KSLV-2 пройшла успішні льотні випробування. І сама ракета і двигуни цієї ракети створені за безпосередньої участі українських фахівців.

Взагалі міжнародна діяльність українських ракетно-космічних підприємств далеко не обмежується наведеними прикладами. Не маючи змоги матеріалізуватися в Україні, українська експертиза успішно матеріалізувала себе за її межами. Успіхи Китаю, Індії, Південної Кореї та інших країн – це наглядна демонстрація реального рівня української експертизи. І поки США, та західні країни очікували на евтаназію українського космосу, зневажаючи використанням його можливостей у своїх інтересах, український космос не тільки вижив, а й набув додаткового досвіду. Іноземні гроші врятували український космос. Іноземні гроші дозволили виплекати нове покоління українських фахівців – саме тих, хто при незалежній Україні закінчив виші, перейняв досвід радянського покоління і набув нового досвіду. Парадоксальність існування української ракетно-космічної галузі за часів незалежності полягає в тому, що вона фінансувала державу, а не навпаки. В усьому світі держави грають провідну роль у фінансуванні ракетно-космічної діяльності і тільки в Україні розмір податків, що отримувала держава від ракетно-космічних підприємств, в рази перевищував розмір державного фінансування. Іншими словами, можна сказати, що підприємства платили відступні державі за можливість існувати, працювати та розвиватись. За рівнем примітивності, роль держави можливо порівняти, хіба що, з роллю середньовічного феодала. Те, що українська ракетно-космічна галузь змогла зберегтися у таких надскладних умовах, дає сьогодні привід для стриманого оптимізму. Так, ракетно-космічна галузь України продовжує перебувати у кризі. Так, фахівців мало, але їх ще достатньо для вирішення будь-яких самих амбітних задач. Про те, чому величезний український потенціал не затребуваний в Україні вже писалось [4]. Причини тут явно не науково-технічного характеру.

З усього вищесказаного можливо зробити наступні висновки:

  1. Україна зберігає один із найвищих у світі рівень ракетно-космічної експертизи. Ця експертиза повинна бути використана для створення потужного ракетного озброєння, здатного суттєво вплинути на перебіг війни, а також для подальшого запобігання військовим інтервенціям на територію України. Це має бути однією з пріоритетних задач.
  2. Україна має ефективно використати ті позитивні зміни, що спостерігаються у ставленні до України з боку країн Заходу внаслідок війни з РФ. Зокрема треба активно доводити хибність політики США до ракетно-космічної галузі України. Україна має що запропонувати США і як партнер і як союзник.
  3. У разі відсутності позитивних змін з боку США, Україна має активно намагатися вступу до Європейського Космічного Агентства, але не за будь-яку ціну, а саме у тій ролі, на яку вона заслуговує завдяки рівню своєї експертизи.
  4. Державна система управління ракетно-космічної галузі потребує кардинальних змін і оновлення. Фактично існуючий монополізм державних підприємств має бути усунутий за рахунок створення здорового конкурентного середовища через залучення приватних підприємств. При цьому, потрібно ретельно контролювати, щоб інтереси приватного космосу не суперечили національним інтересам. Зокрема, на законодавчому рівні потрібно впровадити заборону щодо іноземних громадян контролювати на будь якому рівні ракетно-космічну експертизу України.
  1. https://www.economist.com/europe/2023/11/01/ukraines-commander-in-chief-on-the-breakthrough-he-needs-to-beat-russia
  2. https://infographics.economist.com/2023/ExternalContent/ZALUZHNYI_FULL_VERSION.pdf
  3. https://www.economist.com/by-invitation/2023/11/01/the-commander-in-chief-of-ukraines-armed-forces-on-how-to-win-the-war
  4. https://censor.net/ua/blogs/3448570/chomu_ukrana_ne_viroblya_balstichn_raketi/sortby/tree/order/asc/page/1#comment_81060312
  5. https://www.iiss.org/online-analysis/online-analysis//2017/08/north-korea-icbm-success
  6. https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/north-korean-missile-engines-not-from-ukraine/
  7. https://espreso.tv/article/2020/06/23/vitaliy_portnykov_nostalgiya_po_srsr_ce_i_ye_mriya_pro_soyuz_z_rosiyeyu
  8. https://aboutspacejornal.net/2022/03/09/%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D0%BD-%D0%BE%D0%B7%D0%B2%D1%83%D1%87%D0%B8%D0%BB-%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%8B-%D0%BD%D0%B0-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B5-%D0%BA/
  9. https://www.theverge.com/2021/8/26/22641048/ula-boeing-lockheed-end-sales-atlas-v-rocket-russia-rd180
  10. https://spacenews.com/aerojet-rocketdyne-ula-win-air-force-propulsion-contracts/
  11. https://www.space.com/china-test-fire-massive-engine-moon-mars-rocket Джерело: https://censor.net/ua/b3456196

(Джерело).

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший