Чому нам не вистачає західної військової підтримки, і чому розвиток власного оборонно-промислового комплексу – необхідна умова перемоги (НЕпрограшу) у війні?
За різними оцінками, Росія наростила виробництво озброєнь щонайменше на третину. Путін узагалі заявив, що "виробництво основних видів озброєнь збільшилося за рік у 2,7 раза, а за найбільш затребуваними напрямками – у 10 разів". Багато підприємств російського ВПК перейшли на роботу у дві і три зміни.
Росія виробляє до 200 новітніх танків на рік і модернізує до 50 старих на місяць. Загалом – до 800 танків на рік, тоді як Україна отримала від партнерів лише 200-300 важких броньованих машин, і взагалі не має сьогодні власного танкобудування. Причому російські танки в рази дешевші за "Леопардів" і "Абрамсів".
Так само йдуть справи і з іншими типами озброєнь. Росія виробляє і відновлює до 1000 артилерійських систем великих калібрів, Україна отримує від партнерів десятки самохідних і буксируваних гармат. Росія виробляє на рік близько 40 сучасних бойових літаків, Україна літаки не виробляє, і отримує одиниці старих радянських машин від країн колишнього Східного блоку. Російська Федерація виробляє до 100 балістичних і крилатих ракет великої дальності на місяць, Україна виробляє одиниці "Нептунів" і невеликими партіями модернізує радянські С-200 у варіант "земля-земля".
Обидві сторони відчувають нестачу боєприпасів. Але якщо західні склади 155-мм снарядів уже добряче розорено, а внаслідок ізраїльської операції в Секторі Гази спустошено ґрунтовно, то Росія отримує ще снаряди від Північної Кореї та нарощує виробництво своїх, калібру 152-мм, які хоч і програють за потужністю, точністю та дальністю стрільби західним 155-мм стандарту, однак простіше та дешевше у виробництві: вартість одного 155-мм пострілу складає близько 6000 доларів, а 152-мм – лише 600 доларів.
За кількістю систем ППО у нас взагалі гігантський розрив із нашим ворогом. Військова доктрина СРСР передбачала наявність потужної наземної системи ППО, а західна концепція будувалася на використанні винищувачів для захисту неба. Тому в Заходу просто немає "зайвих" систем ППО. А в Росії – їх до біса. Винищувачі ж нам нам дудуть не скоро. І знову ж таки – війна змінилася; тепер треба захищати винищувачі на аеродромах від масованих атак ударних дронів. Знову треба ППО, яке ніде взяти…
Певний паритет сьогодні існує у виробництві FPV-дронів поля бою і розвідувальних дронів літакового типу малого і середнього радіусів дії. Натомість в ударних дронах великої дальності типу "шахед" і ударних дронів середньої дальності типу "ланцет" Росія вирвалася далеко вперед, запустивши по цілях у глибині території України вже понад 2 тисячі "шахедів" і наростивши кількість запусків до 520 на місяць. У Єлабузі будується величезний завод з виробництва "шахедів", в Іжевську під виробництво "ланцетів" переобладнуються великі торгові центри.
Звідси два висновки:
1. Усе за гроші не купити, скільки б їх не було. У цивілізованому світі просто не вистачає необхідного нам озброєння.
2. Ми приречені будувати свої військові заводи. Нехай під землею, у скелях, у гаражах, у квартирах – де завгодно.
Загальна (справжня) мобілізація і тотальна військова підготовка, зведення оборонних укріплень і розвиток (створення!) своєї оборонної промисловості має стати сьогодні пріоритетом військової політики.
Так, і треба бити по тилах. Потрібні сотні й тисячі далекобійних ударних дронів для руйнування військово-промислового потенціалу ворога.
План простий.
Автор: Юрій Касьянов, ЗСУ
(Джерело).
+ Поки нема коментарів
Додати перший