"Сьогодні Україна балансує над прірвою воєнної катастрофи. І тепер навіть більше, ніж на початку великої війни, виживання української держави залежить від якості управлінських рішень, ухвалюваних одним легітимним, справжнім, нехай скоро вже й не всенародно обраним на новий термін, головнокомандувачем. Зеленський опинився в становищі Чемберлена 1940-го року, якому доводиться грати роль Черчилля…"
"1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу. Вірні своїм союзницьким зобов’язанням, Франція і Британія оголосили війну нацистам. Війна спочатку була "дивною", бойові дії практично не велися. Здавалося, такий стан триватиме вічно.
5 квітня 1940 року британський прем’єр-міністр Невілл Чемберлен, відомий своєю політикою "умиротворення агресора", пафосно заявив, що Гітлер "запізнився на автобус", натякаючи на втрачену німцями можливість атакувати Францію, доки британці ще не зайняли свої позиції на континенті.
Але він помилявся.
У ніч на 9 квітня почалася німецька операція із захоплення Данії та Норвегії, протистояти противнику на суші союзники не змогли, і вже 8 червня все було скінчено – нацисти окупували північ Європи. Незабаром німці атакували Францію через Бельгію та Нідерланди.
7 травня прем’єр-міністр Чермберлен подав у відставку через гостру критику його політики "умиротворення" напередодні війни та бездарну військову політику в початковий період війни.
10 травня 1940 року прем’єр-міністром став Черчилль.
Черчилль отримав цю посаду не в результаті виборів, а як визнаний військовий лідер, послуги якого знадобилися вільному світу в роки жорстокої війни з нацистською тиранією.
Вступаючи на посаду, Черчилль сказав:
"…Ми перебуваємо на початковому етапі однієї з найбільших битв в історії… і я хотів би заявити… тим, хто вступив до мого кабінету: "Я вам пропоную тільки кров, працю, сльози і піт".
У 1945-му великий натхненник боротьби з тиранією, організатор і душа антигітлерівської коаліції, талановитий адміністратор і полководець, рятівник британської нації, рятівник світової цивілізації, переможець нацизму Вінстон Черчілль із тріском програв парламентські вибори, і змушений був піти у відставку.
А тепер повернемося до нашої української дійсності.
У 2023-му наш умиротворитель ("Головне – перестати стріляти!"), наш заспокоювач ("Шашлики на травневі"), і наш рятівник ("Мені потрібні боєприпаси, а не евакуація") Володимир Зеленський був упевнений у швидкій перемозі.
"Путін запізнився на автобус!" – неодноразово чули ми напередодні підготовки великого українського контрнаступу. Увесь Захід за нас (окрім Угорщини), увесь світ за нас (окрім Венесуели, КНДР і Білорусі), санкції працюють, зброю постачають, гроші йдуть потоком, парламенти вітають, діаспори захоплюються, і ніщо не може нам завадити розгромити ворога, навіть яйця по 17 грн…
Але виявилося, що Путін у 2023-му, як і Гітлер у 1940-му, нікуди не запізнився. Накопичивши сили, запустивши військове виробництво, провівши мобілізацію, підкупивши західних політиків, домовившись із тиранами, він почав воювати всерйоз, не зважаючи на втрати (а коли це на московії зважали на втрати?), і ми всі раптом опинилися в Дюнкерку 1940 року, де затиснута вздовж узбережжя британська армія кидала бойову техніку, артилерію, боєприпаси та спорядження, сподіваючись врятуватися…
У нас такої надії немає. Бігти нам нікуди. Порятунку немає. Західна допомога майже вичерпалася. Американська досі не надійшла. Снарядів немає. Танків немає. Дронів немає. Людей немає. Президента теж майже немає. Офіційний термін президентських повноважень закінчується. Продовження легітимне, але тепер нікому не скажеш, що тебе обрали 73%. Колишнього кредиту довіри немає, колишнього захоплення немає…
Зеленський опинився в становищі Чемберлена 1940-го року, якому доводиться грати роль Черчилля. Гра проста: щоб ти не робив – усе безнадійно; немає жодних шансів на успіх. Ти або програєш, і твоє ім’я проклянуть нащадки, або виграєш – і тебе прокотять на виборах сучасники. Черчилль вибрав останнє, і виграв війну.
Сьогодні Україна, як колись Британія в дні поразки Франції, балансує над прірвою воєнної катастрофи, і тепер, навіть більше, ніж на початку великої війни, виживання української держави залежить від якості управлінських рішень, ухвалюваних одним легітимним, справжнім, нехай скоро вже й не всенародно обраним на новий термін, головнокомандувачем.
Це дуже добре розумів Черчилль, коли став прем’єр-міністром. Він знав, яку роль йому належить зіграти, і як він пише у своїх мемуарах – все життя знав, і все життя готувався зіграти цю найважливішу для всієї цивілізації роль. Розуміння цієї великої ролі дозволило йому стати над людськими пристрастями і політичними драмами.
Насамперед, він об’єднав усі політичні сили і консолідував суспільство на боротьбу з ворогом.
Він створив імперський Військовий кабінет із впливових політичних лідерів, до якого, зокрема, увійшов лідер лейбористів (Черчілль тоді був консерватором) Клемент Еттлі, який обійняв у 1942 році ще й посаду заступника прем’єр-міністра (заступника Черчілля).
У 1945 році, коли Черчилль був на вершині слави переможця нацизму, Лейбористська партія виграла парламентські вибори, і Еттлі зайняв місце Черчилля. Уявляєте собі Порошенка, який засідає в Раді безпеки та Кабміні Зеленського?
Черчилль сформував коаліційний уряд із представників усіх партій парламенту, роблячи ставку на професіоналізм міністрів, а не на партійну приналежність, особисто очолив виконавчу цивільну і військову вертикаль влади як прем’єр-міністр і міністр оборони країни, що приблизно відповідає обов’язкам верховного головнокомандувача, прописаним у законодавстві України.
Черчилль заручився підтримкою політичних опонентів, профспілок, громадських організацій, широких верств суспільства – від найбідніших британців до членів королівської сім’ї Британії.
Політичні погляди в роки війни втратили сенс, поступившись місцем єдиному пристрасному бажанню перемоги, що об’єднало британську націю.
Війна в довгу, війна на виснаження стали тактикою перемоги, створення ефективної антигітлерівської коаліції – стратегією Черчилля.
"Атлантична хартія", підписана Черчиллем і Рузвельтом ще в серпні 1941 року, стала прообразом НАТО. Черчилль і Рузвельт написали один одному понад дві тисячі листів у роки війни; ця комунікація створила Ленд-Ліз і відкрила Другий фронт у Європі.
Переступивши через свій антикомунізм, Черчилль всіляко підтримував Радянський Союз, який ніс найбільший тягар війни з нацизмом.
Зробивши все можливе і неможливе, Черчилль виграв війну, але з тріском програв парламентські вибори. На Потсдамську конференцію замість переможця нацизму і фашизму поїхав його соратник по військовому кабінету і політичний опонент Клемент Еттлі. Годі й казати, що таке клацання по носі виявилося дуже болючим для Вінстона, якого через якихось двадцять років визнали найуспішнішим і найталановитішим прем’єр-міністром Великої Британії.
Щоб стати Черчиллем, і, можливо, навіть перевершити Черчилля, Зеленському пора вилазити із затишної теплої ванни офісу президента, гнати від себе приємних і комфортних, і навчитися слухати неприємних і некомфортних, тому що ми всі разом сьогодні протистоїмо злим і жорстоким.
Сьогодні немає (і, власне, ніколи й не було) ніякої "партії Зеленського", немає окремо "прихильників Зеленського", немає особливого "електорату Зеленського". Усе це буде можливе після війни. Сьогодні всі ми – українці. І найперше завдання президента, верховного головнокомандувача – згуртувати навколо себе патріотів і поставити на ключові пости професіоналів.
Що може бути простіше?"
Автор: Юрій Касьянов, ЗСУ
(Джерело).
+ Поки нема коментарів
Додати перший