Прапор України: історія кольорів, які пережили століття

Є речі, які здаються такими звичними, що ми майже не помічаємо їхньої глибини. Синьо-жовтий прапор — одна з них. Ми бачимо його щодня: на будівлях, в руках людей, на аватарках, на бронетехніці. Але за цими двома смугами ховається історія, довша за більшість європейських державних символів. Історія, повна ризику, підпілля, тріумфів і дивовижних збігів. І ще хотіли б зазначити, що купити прапор України хорошої якості та за доступною ціною можна в інтернет-магазині сувенірів https://www.souvenirua.com/.

Прапорець України

Звідки взялися саме ці кольори

Найпопулярніше пояснення звучить просто і поетично: синій — це небо, жовтий — пшеничне поле. Воно приємне на слух і легко запам’ятовується. Але насправді все почалося набагато раніше і зовсім не з пейзажу.

У 1256 році князь Данило Галицький подарував щойно заснованому Львову герб — золотого лева, що стоїть на задніх лапах на блакитному тлі. Саме з цього моменту синій і жовтий (золотий) кольори надовго закріпилися в геральдиці руських земель. Пізніше вони з’являлися на гербах князів, міст і шляхетських родів Галицько-Волинської держави.

У козацькі часи синьо-жовті барви теж не зникали. На хоругвах Війська Запорозького часто використовували синє полотно з жовтими або золотими хрестами, зірками та зображеннями святих. Колірна мова вже тоді була впізнаваною.

1848 рік: народження сучасного прапора

Справжня точка відліку сучасного вигляду прапора — 25 червня 1848 року. Під час європейської «Весни народів» у Львові Головна Руська Рада вперше підняла синьо-жовтий стяг над міською ратушею. Це був уже не трикутний клин, як раніше, а прямокутне полотнище.

Саме тоді поєднання двох горизонтальних смуг почало сприйматися як національний символ. Цікаво, що спочатку використовували обидва варіанти — і жовто-блакитний, і синьо-жовтий. Остаточно порядок «синій зверху, жовтий знизу» закріпився пізніше.

Читати також:  Симптоматичне мовчання єпископату УПЦ МП на заклики РПЦ до «Священної війни» задля винищення України

Революція, УНР і перше державне визнання

Після Лютневої революції 1917 року синьо-жовті прапори раптово заповнили вулиці. 1 квітня в Києві стотисячна маніфестація йшла саме під цими кольорами. Центральна Рада швидко зробила їх офіційними.

27 січня 1918 року був ухвалений Тимчасовий закон про флот УНР, де чітко прописувалося: полотнище з двох смуг — блакитної і жовтої, причому блакитна зверху. Пізніше той самий порядок кольорів підтвердили і в Західно-Українській Народній Республіці, і в Карпатській Україні 1939 року.

Заборонений символ

За радянської влади синьо-жовтий прапор став небезпечним. Зберігання і тим більше публічне використання каралося. Людей саджали. І все ж прапор жив — у родинних скринях, у вишитих рушниках, у пам’яті. Його піднімали таємно, іноді ціною свободи.

Один із найвідоміших випадків стався 1 травня 1966 року в Києві, коли двоє робітників замість червоного прапора підняли синьо-жовтий над інститутом. За це вони отримали реальні терміни.

Повернення

Наприкінці 1980-х прапор почав повертатися. 26 квітня 1989 року його вперше за довгі роки підняли у Львові. У 1990-му хвиля синьо-жовтих стягів прокотилася містами. 24 липня 1990 року прапор з’явився над Київською міськрадою.

23 серпня 1991 року група депутатів внесла великий синьо-жовтий стяг до сесійної зали Верховної Ради. Наступного дня проголосили незалежність. 4 вересня прапор підняли над парламентом. А 28 січня 1992 року Верховна Рада остаточно затвердила його як Державний прапор України: прямокутне полотнище з двох рівних горизонтальних смуг — верхньої синьої і нижньої жовтої, зі співвідношенням сторін 2:3.

Що насправді означають кольори

Окрім «неба і пшениці» існують глибші трактування. У геральдиці жовтий (золотий) традиційно пов’язували з божественним світлом, величчю і духовним началом. Синій — із вірністю, чесністю і безмежністю. Дехто бачить у цьому поєднанні ідею гармонії небесного і земного.

Читати також:  Опублікована статистика знищених росіянами храмів

Цікаво, що прапор України разом із прапором Боснії і Герцеговини — одні з небагатьох серед слов’янських країн, які повністю обходяться без червоного кольору.

Рекорди і несподівані історії

Український прапор любить масштаб. Найбільший за площею стяг колись сягав 30×45 метрів. У Тернополі розгортали прапор довжиною 9,5 кілометра. У Києві стоїть один із найвищих флагштоків країни. Прапор побував на Евересті, на найвищому вулкані світу Охос-дель-Саладо і навіть у космосі.

А ще є майже анекдотична історія: у 1992 році китайська художниця намагалася переконати тодішнього президента змінити порядок кольорів, бо, на її думку, чинний варіант «приносить біди». Історія залишилася лише курйозом.

Чому прапор досі живий

Сьогодні синьо-жовтий стяг — це вже не тільки державний символ. Це спосіб сказати «я тут» і «ми є». Його піднімають на звільнених територіях, малюють на зруйнованих стінах, вишивають на одязі, носять у вигляді нашивок. Він став частиною візуальної мови спротиву і гідності.

Прапор України цікавий саме тим, що він майже ніколи не був просто «красивою ганчіркою». У різні епохи він був актом заяви, ризику, надії або помсти забуття. І саме тому два простих кольори досі мають таку силу.

Коли наступного разу побачите синьо-жовтий стяг, згадайте: за ним стоять не лише 1991 і 1992 роки. За ним — майже вісім століть історії, сотні тисяч людей, які зберігали ці кольори, навіть коли це було небезпечно, і просте, але вперте бажання залишатися собою.

Вас може зацікавити