Довгоочікувана зустріч Сі Цзіньпіна та Джозефа Байдена відбулася. Переговори, що тривали близько чотирьох годин, обидві сторони оцінюють позитивно. При цьому про підписання конкретних документів не повідомлялося. Йдеться, швидше, про вироблення якогось контуру "джентльменських домовленостей", які ляжуть в основу системи відносини між країнами. Та й не тільки — адже йшлося фактично про співіснування двох супердержав. Ще раз, не багатополярного світу, не трикутника (начебто цього хотілося в Москві), а двох центрів.
Про це пише Ігар Тышкевіч, експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" Українського інституту майбутнього.
Повний перелік питань, яке обговорювалося, гадаю, залишиться недоступним. Є теми, які озвучили, є те, що промовчали. Спробую описати кілька важливих напрямів і те, наскільки можливим є прогрес у відносинах.
1. Велика війна, якої так лякали, найімовірніше відкладається. Переконфігурація світового ладу йде повним ходом. При цьому як китайська, так і американська сторона схильні використовувати термін "reshape". При цьому США виходить із низки регіонів, а КНР навпаки, створює фундамент своєї військової присутності далеко від своїх кордонів. Цілком природно, що Вашингтон і Пекін спробували пограти м’язами. Але воювати ніхто не хоче. Тому вже на даному етапі було оголошено про поновлення контактів по лінії військового керівництва та загалом перехід до ширших "міжособистісних" консультацій.
2. Із торговельною війною між країнами складніше. Процеси дуже схожі на логіку розвитку, що описана в попередньому пункті. Але є й свої "але". Країни залежні одна від одної. І, наприклад, обмеження в постачанні чіпів китайським компаніям (які справді неприємні для КНР) були збалансовані обмеженням обмеженнями постачання галію та германію на американський ринок. А це дуже важливі елементи для виробництва тих самих чіпів. Зрештою, США та КНР найбільші торгові партнери. По-друге, торгові війни між гігантами на першому етапі зачіпають їх самих, але трохи пізніше (і значно руйнівніше) впливають на їхню периферію та політичних партнерів. А це вже ослаблення своєї периферії як для Пекіна, так і для Вашингтона. Тому країни не відмовляються від конкуренції, але, зважаючи на все, торгові обмеження послаблюватимуться обома сторонами.
3. Дослідження у сфері штучного інтелекту. Вкрай важлива тема для обох сторін і багато в чому вона стала однією з причин, наприклад "торгівельних війн чіпами". І в Пекіні і у Вашингтоні багато говорять про розвиток AI, але жодна із сторін не хоче віддавати "пальму першості". Тому, крім "заліза", тут є взаємні обмеження у русі технологій, людського ресурсу (банальна міграція вчених). Рішення, що задовольняє обидві сторони, поки, мабуть, немає. Максимум про що можуть домовитись – зниження градуса напруженості.
4. Фенталін та хімічний експорт. Для багатьох ця тема виявилася дивною. Насправді немає. Синтетичний опіоїд активно і давно використовується в медицині та, природно, контролюється. Чого не скажеш про хімікати, які використовуються для його (і не лише його) синтезу. Їхні поставки стали проблемою для США. І тут КНР явно пішло "жест доброї волі". Судячи з усього, Сі пообіцяв посилити контроль над експортом хімікатів (що, враховуючи специфіку політичної системи, не буде проблемою). Байден це оцінив і окремо відзначив після зустрічі.
5. Питання Тайваню. Обидві сторони закликали одна одну "утриматися від провокацій" та втручання у справи даної території. Що дозволяло частині аналітиків робити висновки про неминучість війни. Але, за результатами зустрічі, і Сі і Байден згадували "вибори". Йдеться про вибори до Законодавчого Юаню — парламенту Тайваню. І там дуже примітна конфігурація. За влади знаходиться так звана "Зелена коаліція" на чолі з Демократичною прогресивною партією. Декілька її фракцій виступає за трансформацію в незалежну державу – відмова від концепції "однієї країни". Але "зелені" мають лише 63 місця зі 110. 48 у опозиційної "синьої коаліції" створеної навколо партії Гоміньдан. Яка останні 20 років виступає за реалізацію концепції "одна країна – два шляхи". Що дуже близько до концепції КНР "одна країна-дві системи". Більше того, Гоміньдан була першою партією, яка привітала КПК з початком їхнього ХХ з’їзду, а за останній рік її делегації як мінімум двічі були "на материку". Вибори відбудуться незабаром. І "сині" цілком можуть стати владою. Це є можливості для КНР, виклики для США. Зрештою, не можна назвати партію, яка створила Тайвань "зрадником інтересів острова". Тому Пекін і Вашингтон активно працюють над створенням зовнішньополітичного фону, який мобілізує електорат їхніх партнерів. Більше того, швидка реінтеграція Тайваню є загрозою для США. Мова не тільки про напівпровідники та технології в електроніці. Наприклад, американська зброя на острові, до якої можуть отримати доступ китайські фахівці. Це також контроль ключових маршрутів судноплавства в регіоні. Клубок інтересів украй заплутаний. Але обидві сторони не хочуть великої війни (див. п.1), ставлять на найближчі вибори, після чого будуть шукати відповідні алгоритми подальшої роботи. Тобто вирішення питання відкладається до весни 2024 року.
6. Близький Схід. Окрема та вкрай болісна тема. США йшли з регіону, але паралельно намагалися створити коаліцію, здатну стримати зростання впливу Ірану. Однак, виникнення поясу Саудівська Аравія (можливо Єгипет) – Ізраїль – Туреччина, як мінімум, поставлено на паузу після початку війни в Секторі Газа. Китай, зі свого боку, не увійшов до регіону настільки, щоб виконувати роль "запобіжника від конфліктів". Та й навряд захоче приміряти на себе функцію регіонального поліцейського. На цьому фоні ключове завдання обох гравців не допустити масштабного регіонального конфлікту. США зі свого боку вже "попередили Ізраїль" про згубність окупації очищених від ХАМАС територій. Китай, найімовірніше, намагатиметься вплинути на позицію Ірану. Причому Пекін може бути тактичним партнером Вашингтона, оскільки має плани розвитку своїх логістичних та економічних проектів у регіоні. Ситуація "все проти всіх" украй ускладнює реалізацію таких планів.
7. Африка. Континент, куди доволі потужно зайшов Китай, де намагається грати Росія. І де сильні "антиколоніальні" (це лише схоже на "антизахідні", але тотожні) настрої. Останнє є природною причиною поступового ослаблення впливу держав ЄС у регіоні, є перешкодою реалізації американських інтересів. І тут державам необхідна стабільність (хоча б відносна), доступ до ресурсів держав континенту (а також на їх ринки зі зростанням національних економік). Вкрай складна тема для обговорення, оскільки Пекін не складатиме своїх позицій. З іншого боку, надмірна активність Росії є викликом обох сторін переговорів. Швидкого рішення на цю тему навряд чи варто очікувати, але продовження консультацій гарантовано буде. Причому без вироблення спільної позиції "по континенту" – кожен країновий чи регіональний кейс обговорюватиметься окремо. Проблему посилює те, що КНР ще не може (та й не хоче), а США вже не може впливати на специфіку зміни влади у найбільш нестабільних державах регіону. Обидві сторони лише реагують на нові військові перевороти.
8. Україна. Точніше, Росія, яка воює в Україні. РФ, спробувавши реалізувати ідею "Київ за три дні" і загрузнувши в українському капкані, випала з-поміж претендентів на переділ світу. Ослаблення Росії вигідне як Пекіну, і Вашингтону. Питання лише в масштабах "слабкості". КНР різко посилив свій вплив на російську економіку, при цьому чітко обмежуючи функціонал РФ як "ресурсну скарбничку" та ринок для своєї продукції. Для США Росія як ослаблений регіональний (але вже не глобальний) гравець вигідна, а як сировинний придаток Китаю не надто. Позиції сторін близькі і вони можуть стати одним із чинників, що дає старт процедурі примусу Москви та Києва до переговорів. А також, рамках сценаріїв завершення війни, що обговорюються на них. Проте, для США поки що недоцільно форсувати процес, особливо на тлі передвиборних перегонів та внутрішньополітичних протиріч. Для КНР доцільно почекати до весни, коли процеси "прив’язки Росії" набудуть незворотного характеру. Тому тема, звичайно, обговорювалася, але деякі рішення щодо неї, мабуть, будуть вироблені через серію консультацій. Тобто за кілька місяців.
9. І, нарешті, важливий аспект, який сторони засуджуватимуть і який безпосередньо пов’язаний із російсько-українською війною, — нова конфігурація у Східній Європі. Або, якщо хочете, постРосія. Тут важливо який баланс інтересів світових гравців буде у регіоні, що визначить посилення (чи ослаблення) регіональних лідерів і змусить низку країн переосмислити свій функціонал у регіональної та глобальної системі. Тема важлива, але прямо вона поки що навряд чи обговорювалася. Причина в нерозумінні за яким алгоритмом завершуватиметься війна. І тут мені бачиться "домашнє завдання" для України. Вже зараз країна може (і має) запропонувати бачення свого місця в регіональній системі. А також місце в умовних "американській" і "китайській" сферах впливу. Простіше кажучи, окреслити свої претензії на місце у світі. Без цього за нас вирішуватимуть без нас.
+ Поки нема коментарів
Додати перший