“Хезболла”: звідки взялася ця міжнародна терористична організація і що буде, якщо вона вступить у війну з Ізраїлем?

Минулого тижня Моссад звернувся зі словами подяки до бразильських правоохоронців: «Бразильські служби безпеки спільно з Моссадом <…> запобігли терористичному акту в Бразилії, який був спланований терористичною організацією «Хезболла», що спрямовується та фінансується іранським режимом». Прес-служба ізраїльської розвідки також повідомила, що «терористичний осередок, керований «Хезболлою», планував напад на єврейські об’єкти в Бразилії». Це лише один маленький, не зіграний до кінця епізод у довгій серії терористичних атак, які стали фірмовим почерком ліванської «Хезболли». Що то за партія? Як вона народилася та зросла до масштабів міжнародної терористичної організації? Це все відбувалося на моїх очах, і я вам зараз розповім.

Народження «Партії бога»

Почасти в тому, що «Хезболла» взагалі з’явилася на світ, винні палестинський рух ФАТХ та його творець Ясір Арафат.

Після заснування держави Ізраїль мільйони палестинців опинилися у статусі біженців у навколишніх країнах. Сотні тисяч із них оселилися в нас, у Лівані (їхні табори діють і донині). І «батько» ФАТХ Арафат вибрав як місце базування своєї організації саме Ліван: слабка ліванська держава йому та її організації відчайдушно симпатизувала.


Табір палестинських біженців поблизу Тріполі, Ліван, 1955 р. Фото: Bettmann / Kontributor / Getty Images

Через наплив палестинських біженців (переважно мусульман) та зміцнення ФАТХ у 70-ті роки в Лівані почалася громадянська війна. Християнське населення, яке на той момент складало у нас більшість, не вітало зростання чисельності озброєних мусульман на території Лівану. Війна, що розв’язалася між мусульманами і християнами, розтягнулася майже на два десятиліття. ФАТХ попутно ще й встигав будувати підступи Ізраїлю.

У результаті 1982 року Ізраїль вторгся до Лівану, намагаючись запобігти антиізраїльській військовій операції ФАТХ та інших палестинських угруповань. Ізраїльська армія тоді дійшла до Бейрута, проте відступила, окупувавши прикордонні райони Південного Лівану як буферну зону. Ці райони Ізраїль назвав «поясом безпеки» та зберігав контроль над ними аж до 2000 року.

Однією з умов відступу ізраїльської армії з ліванської столиці був від’їзд з Лівану ФАТХ та Ясіра Арафата: вони перебазувалися до Тунісу. Як показала історія, для Лівану результат палестинських революціонерів не став кінцем неприємностей, а був лише початком випробувань.


Маленькі палестинські хлопчики з автоматами АК-47 та плакатом із зображенням президента Ясіра Арафата подають знак «V» за перемогу в таборі біженців Бурдж аль-Бараджнех у Бейруті, квітень 1987 року. Фото: Tom Stoddart / Getty Images

Ліванські шиїти, які підносили свої брати з Ірану, не змогли проковтнути це приниження — вторгнення Ізраїлю. Тоді і з’явилася «Хезболла», яка спочатку проголосила своєю метою позбавити Ліван від ізраїльської та будь-якої іншої окупації.

Цю назву — «Хезболла», або «Партія бога», — запропонував аятола Хомейні, духовний лідер Ірану. Він також запропонував ієрархічний принцип устрою організації: аналогічно сформований і, наприклад, іранський Корпус вартових ісламської революції (КСІР).

Півтори тисячі інструкторів КВІР проводили тренінги для осередків «Хезболли», що зароджуються, поступово об’єднуючи різні ліванські шиїтські угруповання в єдину організацію.

Згодом «Хезболла» почала переселяти своїх прихильників у південні райони, ближче до лінії зіткнення з Ізраїлем. Шіїти, звичайно, були там і раніше, але в меншості — більша частина населення була все ж таки християнською. І, до речі, спочатку це місцеве населення шиїта зустріло «Хезболлу» без великого захоплення.


Натовп солдатів та людей, які надають допомогу, стоїть на тлі руйнувань, на місці вибуху смертником американського посольства, Бейрут, Ліван, 18 квітня 1983 року. Фото Peter Davis / Getty Images

Я пам’ятаю, як у розпал громадянської війни, у 80-ті, коли ми були ще дітьми, через бої в Бейруті батьки відвезли нас у село на півдні Лівану. Це село називалося Кана, воно відоме тим, що за легендою саме там Христос виявив публіці своє перше диво — перетворив воду на вино на сільському весіллі. Ми жили в будинку священика, просто через стіну у нас був храм. А в селі крім нас, християн, було ще й населення шиїта. Ми всі жили мирно.

Читати також:  Закон про створення Національного військового меморіального кладовища ухвалила Рада

Араби мають ранкову традицію — собхейє, особливо її люблять жінки. Це коли в будинку однієї з них варять велику турку кави, і там збираються усі сусідки та подруги. Вони п’ють каву і пліткують.

Я пам’ятаю, як одного разу на собхейє до моєї мами прийшла сусідка-шиїтка. Вона плакала навзрид. Виявилося, що її доньці «Хезболла» запропонувала щомісячну зарплату — просто за те, щоб вона носила хіджаб. А донька мала красуню, і ось мама сильно переживала, що її упаковують на іранський манер.

Гроші — це був не єдиний метод, яким «Хезболла» зібралася досягати своєї мети. Головним її методом стало кровопролиття.

До того ж серед перших жертв були не лише ізраїльтяни, а й американці, і французи — обидві ці країни направили миротворців до Бейрута.

18 квітня 1983 року приблизно о 13:00 за бейрутським часом терорист-смертник атакував американське посольство у Бейруті. Фургон, начинений майже 900 кг вибухівки, проломивши ворота, влетів у вестибюль та вибухнув там. Вибух обрушив весь центральний фасад будівлі у формі підкови, залишивши гору каменю, металу та скла. Було вибито скло в радіусі півтора кілометра. Рятувальники працювали кілька діб, відкопуючи загиблих та поранених.

Вибух будівлі Корпусу морської піхоти в Бейруті (Ліван) 23 жовтня 1983 р. викликав велику хмару диму, яку було видно за багато кілометрів. Фото: Headquarters Marine Corps Operation / USMC / Wikimedia

Внаслідок вибуху загинули загалом 63 особи: 32 ліванські співробітники, 17 американців, 14 відвідувачів посольства та випадкових перехожих. З убитих американців вісім працювали на Центральне розвідувальне управління, включаючи головного аналітика ЦРУ Близького Сходу Роберта Еймса.

Раннього недільного ранку 23 жовтня 1983 року дві заміновані вантажівки в Бейруті протаранили будівлі, в яких проживали американські та французькі миротворці. Внаслідок теракту загинули 307 людей.

Вінець у цьому ряду — це, звичайно, викрадення чотирьох радянських дипломатів біля будівлі радянського посольства в Бейруті, внаслідок якого один із них, який отримав поранення під час захоплення, загинув. Це сталося 1985 року, операцією керував Імад Мугнія, видний наближений Ясіра Арафата, який згодом став головою служби безпеки «Хезболли» (Моссад ліквідував його 2008 року в Дамаску). Захопивши радянських заручників, «Хезболла» висунула СРСР вимоги: натиснути на президента Сирії Хафеза Асада (це батько нинішнього президента Сирії Башара Асада), щоб Сирія припинила бомбардування палестинських позицій у Лівані.

Сьогодні це може здатися безумством, але тоді, у 80-х, режим Асада у громадянській війні в Лівані підтримував скоріше християн, а з «Хезболлою» перебував у протистоянні.

Позиції Асада та «Хезболли» зблизилися до кінця громадянської війни, коли асадівський режим залишив свій контингент у Лівані і, щоб якось протистояти християнам, які посилили своє становище, вирішив спертися на «Хезболлу» і активніше користуватися протекцією Ірану.

На сьогоднішній день асадівська Сирія — один із найвірніших іранських сателітів.

«Хезболла» у великій політиці

Громадянська війна у Лівані закінчилася 1990 року. Роком раніше було прийнято так звану Таїфську угоду (у місті Таїф у Саудівській Аравії). Воно регламентувало розподіл місць у парламенті та крісел в уряді за релігійним принципом. Почалося, скажімо так, мирне політичне врегулювання.

1992 року «Хезболла» стала системною політичною силою в Лівані: 12 депутатів від «Хезболли» було обрано до ліванського парламенту — це близько 10% усіх мандатів. Пізніше вона увійшла також до уряду Лівану.

З роками сили та впливовість «Хезболли» зростали. Фактично цій організації вдалося відбудувати «держава в державі»: у неї були місця в уряді та парламенті. У неї були власна радіостанція та супутникове телебачення, соціальні служби для прихильників, для них же поліція, суди, в’язниці для опозиціонерів з числа шиїтського ком’юніті (критично налаштованих представників інших релігій «Хезболла» не саджає до в’язниці, а просто вбиває, найчастіше — вибухаючи автомобілі). Але головне: «Хезболла» має армію — за деякими оцінками, навіть потужнішу, ніж власне ліванська армія.

Читати також:  "Не може бути тіло українським, а душа - російською": митрополит Епіфаній про переходи від УПЦ МП до ПЦУ

Прихильники руху «Хезболла» розмахують прапорами під час мітингу «Перемога над Ізраїлем» у передмісті Бейрута, Ліван, 22 вересня 2006 року. Фото: Salah Malkawi / Getty Images

«Хезболла» проти держави

2000-ті роки у Лівані ознаменувалися активними виступами проти сирійської окупації. Ми вимагали, щоб Асад забрав свої війська. Обурюватися присутністю асадівської армії став навіть наш прем’єр-міністр Рафік Харірі, який донедавна з Асадом дружив.

14 лютого 2005 року Харірі було вбито внаслідок теракту. Бомба потужністю приблизно тисячу кілограмів у тротиловому еквіваленті була приведена в дію, коли його кортеж проїжджав повз готель «Сент-Джордж». Окрім Харірі в теракті загинула ще 21 особа.

Кожен ліванець пам’ятає, що він робив у момент, коли Харірі був убитий. Ні, не тому, що йому всі симпатизували — до нього у ліванців було чимало запитань. Але те, що сталося з ним, було настільки страшне і віроломне, що всі ми зрозуміли: у нас у країні виросла величезна сила, яка вже може потягатися з самою державою.

 

Всі ми мали можливість переконатися в цьому в наступні роки, коли вбивства союзників Харірі, опозиційних політиків та журналістів пішли одне за одним.

Ліванський демонстрант тримає портрет убитого колишнього прем’єр-міністра Лівану Рафіка Харірі під час антисирійської демонстрації 7 березня 2005 р. у центрі Бейрута, Ліван. Фото: Marco Di Lauro/Getty Images

2000 року під тиском ізраїльських громадян закінчилася ізраїльська окупація південного Лівану. Ізраїль вивів свої війська, а також забрав велику кількість своїх ліванських союзників, переважно, до речі, з числа шиїтів («Хезболла» неодмінно покарала їх як колаборантів). Ситуація на лівано-ізраїльському кордоні залишалася спокійною до 2006 року. Коли я говорю «спокійна», я не маю на увазі «мирна»: всі ці роки «Хезболла» час від часу запускала ракети ізраїльськими поселеннями, але не більше.

Так тривало до липня 2006 року, коли «Хезболла» атакувала ізраїльські позиції, убила вісьмох солдатів і викрала ще двох (пізніше з’ясувалося, що під час захоплення і їх було вбито). Це започаткувало чергову війну між Ліваном та Ізраїлем. Вона тривала 33 дні. Внаслідок повітряних та морських бомбардувань понад тисячу мирних ліванців було вбито, багато точок дислокації «Хезболли» було зруйновано, а разом з ними і інфраструктуру Лівану. Після закінчення війни країну відновлювали Катар та Іран, а Хасан Насралла, генеральний секретар «Хезболли», сказав свою знамениту промову, в якій оголосив, що якби він знав, що відплата Ізраїлю за викрадення солдатів буде настільки масштабною, то «Хезболла» ніколи б на це не пішла.

Як і будь-яка терористична організація з ім’ям, «Хезболла» встигла наслідити багато де у світі. Ще у 90-х «Партія бога» відправила бойовиків до Боснії, щоб воювати на боці мусульман.

Також «Хезболла» відзначилася терактами у Болгарії, Саудівській Аравії, Іраку, Сінгапурі, Панамі. Це були зовсім не точкові спецоперації. Наприклад, 1994 року в Аргентині, в Буенос-Айресі, терорист-смертник атакував будівлю ізраїльсько-аргентинської асоціації, загинули 85 людей. Досі ця подія вважається наймасштабнішою терористичною атакою в історії Аргентини.


Люди зібралися на місці падіння ракети типу "Катюша", випущеної з території сусіднього Лівану, 13 липня 2006 р. у місті Цфат. Фото: Uriel Sinai / Getty Images

Однак головною «спецоперацією» «Хезболли» за кордоном, без сумніву, є їхня участь у придушенні виступу сирійського народу проти диктатора Башара Асада. Внаслідок втручання «Хезболли» у цей громадянський конфлікт сотні тисяч мирних сирійців було вбито, мільйони втекли зі своїх міст.

Читати також:  Телебачення є основним джерелом інформації майже для трьох четвертих жителів ЄС

 

У сирійське місто Кусейр, що межує з Ліваном, члени «Хезболли» переселяли свої сім’ї ще 2006-го, коли трапилася заваруха з Ізраїлем. Але я виразно пам’ятаю своє відрядження до цього Кусейра вже у 2013 році. 18 днів варварських, безжальних боїв і бомбардувань ми пережили пліч-о-пліч з місцевими жителями, сунітами. За ці 18 днів боїв у місті загинуло близько 500 людей і понад тисячу було поранено — і, нарешті, місто перейшло до рук «Хезболли». Після цього 25 тисяч мешканців мали залишити місто і пішки дійти до ліванського кордону. "Марш смерті" – під таким ім’ям у всьому світі став відомий цей результат. Жінка похилого віку, в чиєму будинку ми ховалися, сказала тоді: «Ось як «Хезболла» відплачує за гостинність. Ми відкрили для них наші будинки, дали їм нашу їжу та воду. Тепер вони руйнують ті будинки, які колись їх прийняли».

Ізраїльські війська повертаються з південного Лівану в районі прикордонного села Маргаліот, північ Ізраїлю, вівторок, 15 серпня 2006 року. Фото: Nir Kafri / Bloomberg / Getty Images

Чи воюватимуть вони?

Верхівка "Хезболли" – зовсім не бідні люди. Та й серединка теж не бідна. Я бував у будинках деяких із них — вони схожі на палаци із «Тисячу та однієї ночі». Піхота, звичайно, живе набагато бідніше, але так улаштовані всі терористичні режими.

Звідки у «Хезболли» гроші на всі ці нескінченні війни та на підтримку власної боєздатності? Значних сум дає Іран. Але, крім того, у «Хезболли» є й інші джерела. Міжнародний трафік наркотиків (від гашишу до кокаїну), трафік зброї, торгівля людьми — якщо щось поза законом і приносить великі гроші, можете не сумніватися: цей бізнес у Лівані повністю контролює «Хезболла».


Делегація священнослужителів відвідує Аль-Кусейр, щоб висловити солідарність із сирійською армією, 16 червня 2013 р. Фото: STR/ EPA

Інше питання, яке сьогодні багатьох хвилює: чи може «Хезболла» насправді вплутатися у війну з Ізраїлем? І чому вона цього не зробила досі? Мої джерела в «Хезболлі» кажуть, що єдина причина, через яку Насралла не приведе свою партію до повномасштабної війни, полягає в тому, що він знає, який буде результат.

Подивіться на Газу. Згадайте Ліван після 2006 року. Якщо «Хезболла» вступить у війну зараз, Ліван чекає на те саме. І що скаже на це ліванське населення? Адже «Хезболла» у нас у країні далеко не єдина політична сила, і питань до неї дедалі більше. Багато ліванських політиків уже відкрито продекларували, що ця війна — не наша війна. Вона коштуватиме нашій країні надто дорого.


Хасан Насралла виступає з телемовою у південному передмісті Бейрута 3 листопада 2023 року. Фото: Marwan Naamani / Альтернативні зображення / Getty Images

І арабські країни теж все розуміють, і вони не готові платити жодного цента за відновлення того, що ця війна знищить. «Хезболла», організація, якій в арабському світі ще недавно багато хто симпатизував, втратила всю свою популярність, як тільки почала вбивати та витісняти сирійців. В результаті Арабської весни країни Близького Сходу побачили, що «Хезболла» бере участь у вбивстві арабських мусульман лише тому, що вони хочуть свободи від тиранії.

І дуже швидко арабський світ підрахував, і ці цифри, очевидно, не брешуть: «Партія бога», яка була створена для опору ізраїльській окупації, вбила набагато більше мусульман, аніж «ізраїльських окупантів»! Більше того, «Хезболла» вбила набагато більше мусульман, ніж убив Ізраїль.

Отже, головне посилання широко анонсованого суботнього звернення Насралли до народу зводилося до звернення: «Моліться за Газу».

Вгорі: ілюстрація Анастасії Кшиштоф, спеціально для видання «Новая газета Европа»

Переклад: «Аргумент»

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший