Кирило Данильченко: Потреба Сил оборони в техніці величезна. Її може забезпечити лише власна промисловість

"Ми виробляємо в замкнутому циклі РЛС, важкі ПТРК, ракети до винищувачів, САУ, танки, протикорабельні ракети, високоточні ракети до «смерчів». Таких країн на планеті з десяток.

Заступник міністра оборони з військово-технічної політики Іван Гаврилюк заявив, що ми замовимо у промисловості 750 бойових машин.

Це чудова новина – чекати тільки західних постачань ми не можемо.

Бо туди завжди втручаються політика, блокада з моря, блокада польських протестувальників, позиція Угорщини і Словаччини, ще тисячі причин, через які все приїде, але згодом.

А фронт іноді не може чекати «згодом».

Що б це могло бути?

МРАП і колісна бронетехніка — різні «козаки» й «новатори», наприклад.

Попри те, що йшли терапевтичні кількості Bushmaster, Kirpi та MaxxPro, нам усе ще бракує таких систем, особливо в суто стрілецьких частинах, нового формування. 

І багатьом, хто виходить на відновлення боєздатності, вони не завадять.

Так, буває, що навіть чотири сотні MaxxPro, три сотні Kirpi й під сотню Bushmaster не насичують штатів десятків нових батальйонів з огляду на ремонти, бойові втрати, навчання тощо.

Бойові таксі до переднього краю (підвезення б/к, поповнення, вивезення поранених); ПТО машини зі встановленими «стугнами» й TOW-2; те, що називають машинами розвідки, коригування й цілевказання; також машини інженерного відділення, різні броньовані «перев’язувальні» для техніки.

І все це виходить з ладу, підривається на мінах, сідає в багно по дах, розбиває ходову, потребує ремонту, використовується як навчальні засоби поповнення.

Турецький бронеавтомобіль Kirpi класу MRAP на службі ЗСУ.

Зрозуміло, що треба щось нижче, як-от МТЛБ, для багатьох завдань, але в наших умовах згодиться й таке.

Десятки завдань, які безпечніше й ефективніше виконувати, коли в тебе під задом техніка, стійка до підриву, з бронекапсулою, що витримує навіть важкі уламки.

Той самий «Новатор» на базі «Форда» нещодавно виходив з посиленою підвіскою та протимінним захистом. Чудова машина доїхати до насадження й почути: «Десант, земля!» — якщо це роблять на Humvee.

Читати також:  ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 19 січня

Знову ж таки, модулі на колісну — це ще й 40 мм. Мк-19.

А в нього є гранати M430A1 HEDP, які прошивають у лоб броню БМП — це 76 мм сталевої броні від двигуна до десанту.

Тож є варіанти, що поставити, щоб покусати супротивника, або використовувати як чистий транспортер чи медичну евакуацію.

І знову ж таки. Нещодавно була серія атак під Авдіївкою.

Противник втратив 9 танків і кілька БМП.

Танки Т-80 БВ як стояли під огорожею на базі зберігання, так і поїхали. БМП – це ті самі «копійки», на мою думку, навіть не «Басурманин». Дві «мотолиги» підгоріли. І на десерт — Т-62, молодий, як Брежнєв.

Тобто нічого такого, що показувало б якісь особливі успіхи ВПК РФ. Вигрібають зберігання і робитимуть це, поки не черпнуть до денця.

На цьому тлі навіть звичайний МРАП для звичайної ПТРК-команди з «фаготом» працюватиме – вони не мають нічого, що ми не пробивали б, проскочити зону мінометного обстрілу й розгорнути на фланзі. Це і є ніша колісної бронетехніки.

Також і недавні забіги під Сеньківкою на «джавеліни» — російські БМП їдуть через цвинтар битої техніки й забиваються в полі з верхньої півсфери, навіть не розгорнувшись у бойові порядки.

Роботи для легкої броньованої техніки багато — розгорнути ПЗРК-команду на СП, щоб упіймати «грака»; висунути з глибини штурмову групу, вибити з передових окопів штурмовиків супротивника; підкинути саперів у розрив між опорними пунктами, накидати розумних чи тупих мін.

«Козак-7», які влітку передавали ДШВ, у них є й непогані командно-штабні машини й кочівний міномет.

Тому варіанти є, промисловість має розвиватися й постачати свою армію.

Якщо ми робимо шість САУ «Богдана» на місяць — а це стволи, шасі й складання машкомплекту, різні ланцюжки кооперації, — то ми можемо збирати і БТР. 

Читати також:  ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 5 лютого

Не думаю, що це складніше в умовах прильотів «шахедів» і ракет.

БТР-4Е чудово показали себе в бою зі своїми тепловізорами й гарматами, пробивали в борт танки, у лоб усю лінійку бронетехніки противника, тримали численні прильоти з гранатометів і близькі розриви, зберігали можливість пересуватися навіть на розірваних покришках.

Нещодавно третя оперативна бригада отримала БТР-4 — незрозуміло, це старий доробок чи вже мобілізаційна техніка. Виробництво корпусів розгорнули в Житомирі ще до війни, за 19 місяців могли ХКБМ евакуювати й організувати кооперацію.

Принаймні я дуже сумніваюся в можливості росіян суто дронами-камікадзе й ракетами зупинити виробництво.

Повторюся, ми маємо приклад нальоту на Швейбург у 1943 році. Я про те, що стратегічні бомбардування — це складно і не можна кивати на те, що вони нам усе вибомблять, тому нічого не треба робити.

Завод у Швейбурзі зазнав 80 прямих влучань. Прямих прильотів по території та по цехах. І прийняв 420 тонн бомб, з яких 120 тонн — «запальнички», а все інше — фугаси. Тонн, а не дві-три п’ятсоткілограмові голови від «Калібра».

Приблизно 100 тисяч квадратів заводу постраждали від масштабної пожежі. З розбитих резервуарів і трансформаторів вилилося мастило, пожежа вивела з ладу крани, котли й генератори.

Виробництво підшипників у Німеччині впало на 34%. Але його відновили впродовж пів року, тим часом використовували запаси й імпорт зі Швеції.

Думка про те, що кілька прильотів ракет можуть вибити великий завод, який децентралізували і системи якого продублювали, — занадто оптимістична для кремлівського режиму. Природно, противник буде діяти, щоб завдати нам максимальної шкоди, для своєї найбільшої вигоди.

Або ж бомбардування каскаду гребель на Рурі. Для цього використовували бомби вагою 4 тонни. Втративши половину машин, англійці не досягли ефекту, противник відремонтував пошкоджену греблю, зібрав воду й використав її для виробництва енергії в сезон.

Читати також:  В ЄС вважають: Україна подолала лише чверть марафону боротьби з корупцією

У нас люблять скаржитися на життя й казати, що Україна не може того, не може цього.

Але в нас було 9–10 місце з виплавки сталі, 5 місце в ЄС і 10-те у світі за кількістю ядерних реакторів, ми виробляємо в замкнутому циклі РЛС, важкі ПТРК, ракети до винищувачів, САУ, танки, протикорабельні ракети, високоточні ракети до «смерчів». Таких країн на планеті з десяток. Потреба Сил оборони у техніці величезна. Її необхідну кількість може забезпечити лише власна промисловість.

Бо там ми можемо використовувати різні позики, облігації, тризмінний графік, мобілізувати студентів, застосувати хедхантинг у Східній Європі.

І повірте, аргумент, що ось, у нас на базі приватної металообробки в районі та державного ПТУ діти й жінки варять корпуси для БТР-4 — до речі, ось фото, — а ви не хочете вчасно проголосувати, звучатиме краще, ніж дайте, дайте, дайте, бо Путін нападе на Європу. Може, нападе, а може, не нападе, ще подивимося, а гроші потрібні завтра і декілька поколінь на відновлення.

Свій ВПК — це те, до чого прийшов Ізраїль, коли викрадав оплачені катери в Шербурі, які не хотіла віддавати Франція, і був за крок від того, щоб отримати санкції Заходу за Синай.

Усі мають свої інтереси.

Наші — щоб менше людей втратили кінцівки на підривах, щоб менше було похоронок, менше виплат, менший план набору для ТЦК, менше вирвати людей з економіки й урізати броню. Тому без варіантів хороша новина, подивимося, як піде справа з реалізацією.

Вгорі: український бронеавтомобіль «Козак»; фото: sprotyv.info

Кирило Данильченко ака Ронін, LB.ua

«Аргумент» На цю тему:

  • Юрій Касьянов: У нас немає вибору
  • Кирило Данильченко: Мобілізація — не покарання, це виживання

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший