Недобита УПЦ МП почувається й досі непогано: старий календар, домашні “сідєльци” та “наші люди” в ООН

 За останній рік ми мали змогу побачити перехід сотень і сотень парафій УПЦ МП до Православної церкви України. Цей рух охопив фактично всю Україну, і сьогодні вже можна спостерігати його відчутні результати.

Лише за останні п’ять років більш ніж півтори тисячі громад УПЦ МП перейшло до ПЦУ. Проте постає досить сакраментальне питання: все ж таки склянка наполовину повна чи наполовину порожня? Тому що, попри значну кількість переходів, тисячі парафій та мільйони віруючих і далі залишаються вірними Українській православній церкві Московського патріархату, зазначає видання "ТЕКСТИ". 

 Постає досить логічне питання: чому велика кількість віруючих і священників після років війни залишаються вірними УПЦ МП, яка за останній рік не зробила нічого, щоб якимось чином виправити ситуацію в сприйнятті себе, власної церкви, в очах суспільства. На це питання може бути кілька відповідей.

Інерція — ключове слово для того, щоб зрозуміти, що відбувається в релігійному житті УПЦ МП. Стиль життя, його смисли — їх не так просто позбутися. І головне: щоб щось змінити, потрібне бажання змін. А його дуже відчутно бракує. УПЦ МП вкотре засвідчує себе як установа, яка нічого не хоче змінювати. І це стосується не лише простих віруючих, а й церковної верхівки.

Читайте також: Лише 6% українців визнають, що належать до упц мп (ОПИТУВАННЯ)

Частина віруючих, які фактично є активом УПЦ МП, вже дуже чітко засвідчили свою позицію. Власне, на критиці переходу та вірян інших конфесій у них будувався авторитет у громаді. Тепер як мінімум за інерцією вони мають рухатися у вже обраному напрямку.

Впевненості у власній правоті віруючим УПЦ МП додають і кроки ПЦУ з реформування церковного життя в Україні. Тому що будь-які реформи для людей, що звикли рухатися за інерцією і нічого не змінювати у власному житті, — це найстрашніший гріх. І тут в очах своїх віруючих УПЦ МП намагається позиціонувати себе як такий собі острівок звичаїв і традицій.

Так, перехід на новоюліанський календар викликав значне пожвавлення з того боку й шквал критики. Одразу ж з’явилися аргументи про відзначання “несправжніх” свят і УПЦ МП як останній форпост справжнього православ’я в Україні. Ну й, звісно, варто було почати, як фантазія “істинних” православних розгулялася на повну.

Авторові статті довелося бачити на одному з форумів і таку думку, що, наприклад, у зв’язку з переходом на новий календар людям, які народилися в день якогось святого, будуть змінювати імена відповідно до зміни календарних дат. Як то кажуть, була б фантазія.

Читайте також: У Раді нарешті зібрали підписи за розгляд заборони УПЦ МП

Міфотворчість і досі залишається сильною стороною УПЦ МП. Зрозуміло, що в такій ситуації одні міфи приходять на заміну іншим. Так, свого часу досить активно обговорювалася тема, що після того, як УПЦ МП покине Києво-Печерську лавру, станеться якийсь вселенський потоп. Зараз про це практично вже не згадують, але в одному з чатів довелося побачити висловлювання віруючої, що можливі проблеми України на фронті можуть бути пов’язані саме з цим.

Тобто особливо нічого вигадувати не треба: ви берете актуальну на сьогодні проблему й прив’язуєте її до ситуації навколо якоїсь болючої для церкви теми.

Загалом опонування ПЦУ сьогодні можна звести до закидів у її атеїстичності. Якщо раніше, до Томосу, це були звинувачення в “несправжності”, то тепер до цього додаються слова, що фактично нею керують атеїсти навзамін “справжнім” віруючим з УПЦ МП.

Наш брат священник — власність єпископа

До цього можна додати й певну традицію субординаційних відносин, коли всередині церкви священник особисто відданий своєму єпископу, а перехід до іншої церкви може розглядатися як особиста зрада священника єпископу, який його висвятив. “Ну а те, що «кріпак пана полишив», — ось цього вже наші єпископи витерпіти не в змозі, це вище їхніх сил! Наш брат священник — власність єпископа”, — написав один зі священників, який наважився на перехід, у відкритому листі.

Ще один момент: хоч як дивно це звучить, навіть у нинішніх умовах перехід з УПЦ МП до ПЦУ може спричинити певні матеріальні проблеми. Особливо в тих місцях, де позиції УПЦ МП залишаються сильними. Зокрема, на Сході й особливо на українському Півдні.

МПшний Південь

Якщо традиційна база УПЦ МП — Схід країни — сьогодні лежить у руїнах і перебуває в окупації, то український Південь, ще одна її опора, принаймні частково зміг цього уникнути. І цього точно змогла уникнути на згаданих теренах УПЦ МП. Монополія цієї церкви тут ще достатньо відчутна.

Flourish logoA Flourish chart

На думку Олеся Кобця, виконавчого директора громадської організації “Асоціація української миротворчої школи,” який до окупації займався питаннями громадянського суспільства на Херсонщині, одним із основних факторів тут також може бути низький рівень релігійності і, як наслідок, мала кількість віруючих у парафіях. “Коли багато людей, це завжди багато думок. Якщо ми візьмемо тут Вінниччину чи Волинь, у парафіях є достатня кількість людей, щоб виокремитися й здійснити перехід. А якщо в парафії десять-двадцять віруючих, та ще й старшого віку, і священник їх усіх знає та контролює, то просто немає кому цей перехід здійснити”.

Читати також:  Тімоті Снайдер до американських законодавців: Ви їх (українців) хочете здати?

Останнім часом додався ще й виїзд людей із прифронтових територій, адже місцеві громади фактично знелюдніли.

Читайте також: П’ять єпархій УПЦ МП на окупованих територіях перереєструвалися в мін’юсті росії

Часто йдеться взагалі про банальний брак фінансів і людей. “Треба бути дуже переконаною людиною, щоб поїхати служити десь у прифронтові громади. Священники не трактористи і не зварювальники, їх у десятки разів менше”, — розповів Texty.org.ua один із активних учасників релігійного життя на Півдні країни.

“У католиків із цим все ж таки краще. Там є підтримка якихось іноземних фондів, можуть і допомогу надати, купити з часом якусь стареньку машину, якщо десь у віддаленому селі живуть. У ПЦУ такого ресурсу немає”, — зазначив співрозмовник.

Переходи в прифронтовій зоні дуже часто відбуваються в селах, де священники-колаборанти втекли. Громади просто залишаються без священників, і якщо з’являється якийсь священник із ПЦУ, який готовий там служити й знаходить спільну мову з громадою, тоді й відбувається такий перехід.

“Є таке відоме село Чорнобаївка. Там велика церква Казанської ікони Божої матері, де служив священник-колаборант. Після того як прийшли українські війська, він утік. Ця парафія могла б стати парафією ПЦУ, але не стала. ПЦУ так і не знайшла ресурсів чи людей. І згодом там з’явилися нові священники УПЦ МП. Таким чином московська церква зберегла там свої позиції”, — розповів співрозмовник Texty.org.ua.

Домашні “сідєльци”

Українська влада впродовж останнього року справді приділяла багато уваги церковній темі. І здобутки є.

Певно, один із найбільших — це повернення державі Києво-Печерської лаври. Хоча в минулому часі про це говорити зарано, справа ще в судах, але церковники фактично вже позбавлені контролю над цією головною, як прийнято казати, православною святинею країни. Щодо митрополита Павла (Лебедя) триває суд, він і далі перебуває під домашнім арештом.

Але Києво-Печерська лавра — це не просто святиня, а один із основних центрів заробляння коштів. Про те, наскільки серйозними можуть бути фінансові втрати УПЦ МП через втрату Лаври, свідчить заява адвокатів митрополита Павла (Лебедя) та Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, які оцінили збитки від втрати Лаври в 100 млн грн під час судового процесу щодо Лаври вже в апеляційній інстанції.

СБУ намагається “прорідити” й ряди колаборантів серед священництва УПЦ МП. Так, за офіційною інформацією, від початку повномасштабної війни за матеріалами СБУ розпочато 68 кримінальних проваджень проти представників УПЦ МП. І справді, сторінки медіа рясніють новинами про затримання священнослужителів цієї церкви, які були навідниками, торгували зброєю, безпосередньо співпрацювали з росіянами під час окупації тих чи інших територій.

Як звітують українські спецслужбовці, серед тих, проти кого велися розслідування, була й верхівка церкви. Зокрема, кримінальні провадження відкрито проти 14 митрополитів.

З них на сьогодні засуджений до п’яти років позбавлення волі лише митрополит Тульчинський і Брацлавський Іонафан, зараз його справа перебуває на розгляді в апеляційному суді. Ще кількох митрополитів позбавлено громадянства, а митрополита Роменського і Буринського Іосифа оголошено в розшук.

Читайте також: Кіріл (Гундяєв) привселюдно підтвердив, що упц (мп) – частина рпц

А от щодо більшості інших підозрюваних у колабораціонізмі чи закликах до розколу суспільства зверхників УПЦ МП не все так просто. Загалом за останній рік з’явилася ціла лінійка високопоставлених церковників УПЦ МП, які нібито проходять фігурантами у якихось справах, ходять на суди чи дають свідчення, деякі перебувають під домашнім арештом, а водночас і далі керують у своїх єпархіях та митрополіях, впливаючи на ситуацію там.

Наприклад, у лютому 2023 року СБУ оголосила митрополитові Черкаському Феодосію (Снігірьову) про підозру в розпалюванні міжконфесійної ворожнечі. Суд відправив його під домашній арешт. За інформацією СБУ, отримано “беззаперечні докази вини керівника Черкаської єпархії УПЦ МП, який заперечував збройну агресію РФ проти України та виправдовував дії загарбників”.

За даними слідства, у 2020 році клірик віддав розпорядження створити в єпархії новий відомчий сайт за шаблоном РПЦ. Для його розробки використали російське програмне забезпечення, яке давало змогу ретранслювати деструктивний контент із прокремлівських пропагандистських ресурсів, зокрема patriarchia.ru та pravoslavie.ru.

Домашній арешт митрополитові з часом продовжили, як і продовжилися судові засідання. Але це не дуже вплинуло на активність Феодосія. Він і далі розповідає на ютубі про гоніння, катакомби, “вінець мучеництва”, сидячи в затишній кімнаті перед камерою. 

Митрополит Черкаський Феодосій, скриншот із відео

Митрополит Черкаський Феодосій, скриншот із відео

Водночас навіть за його словами “гоніння” здаються не надто переконливими. “Я более трех месяцев под домашним арестом, у меня получается служить божественную литургию несколько раз в неделю, епархия продолжает жить полноценной жизнью…” — зазначає “гонімий сідєлєц” на каналі Черкаської єпархії, звісно ж, російською мовою.

Ще ціла когорта високопоставлених церковних служителів хоча й без домашнього арешту, але перебуває під слідством, ходить на допити. Або їхні справи слухаються в суді. Це не заважає їм вести агітацію і лише тримає в тонусі їхній фан-клуб.

Читайте також: Крах моспатріархату у Молдові: 13 громад виходять зі складу РПЦ й близько 50 – готуються

Texty.org.ua вже писали про запорізького митрополита Луку, автора багатьох дуже сумнівних сентенцій у його особистому телеграм-каналі “Лекарь.zp”. У серпні цього року Лука заявив, що його викликали на допит з приводу того, що телеграм-канал “Лекарь.zp” поширює ворожнечу.

Читати також:  Боєць ЗСУ Владислав Овчаренко: "Навіть думати не хочу про можливу перспективу перемовин"

Якщо ви думаєте, що митрополит після цього якимось чином “окстился”, то глибоко помиляєтеся. Лука і далі веде свою чітку лінію, лише намагаючись дещо заретушовувати найгостріші кути.

Ось уривок одного тексту, написаного ним буквально кілька тижнів тому: “Двадцать пять лет он (гетьман Петро Калнишевський. — Texty.org.ua) провел в каменной тюрьме Соловецкого монастыря. Праведник не роптал, не проклинал, не унывал, а с кротостью и любовью молился за тех, кто несправедливо приговорили его к такому наказанию. Пример жизни этого человека — обличение многим из нас, тем, кто не умеет терпеть, кто ропщет на своих гонителей и ненавидит их”.

Нині в суді слухається справа й буковинського митрополита Лонгина (Михайла Жара). СБУ та Нацполіція викрили настоятеля Свято-Вознесенського чоловічого монастиря УПЦ МП у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі. Під час літургій він зневажливо висловлювався про Православну церкву України, називаючи її “церквою антихриста” і “сатанинською”. За матеріалами СБУ Лонгину було повідомлено про підозру.

Зараз Лонгин ходить на суди, а біля суду його незмінно зустрічає ціла група підтримки. Чим закінчиться судова справа, поки що незрозуміло. До речі, герой України Лонгин (це звання йому було присвоєно у 2008 році. — Texty.org.ua) запросив у суді перекладача на румунську мову. За словами священника, українську він знає недостатньо.

І, зрештою, про просування справ проти головних фігур не чути. Маю на увазі митрополита Бориспільського і Броварського Антонія (Паканича), про якого Texty.org.ua писали вже не раз. У нього також нібито провели обшук, а що далі, невідомо.

Все це підводить до одного висновку. Так, певні кроки українська влада зробила, але ситуація в підвішеному стані. Тим більше що українським правоохоронцям чиниться протидія. І, здається, джерело цієї протидії має конкретне ім’я та прізвище.

Читайте також: Створили реєстр кліриків УПЦ МП, які підтримують РФ

“Закордон нам допоможе”

Втеча Вадима Новинського стала однією з найсуттєвіших недоробок українських спецслужб останнього часу. Затримання і потенційні свідчення цього церковного олігарха могли пролити дуже багато світла на ситуацію всередині країни.

Але він таки виїхав і зараз нібито проживає в Німеччині, хоча його бачать то на службі в церкві в Цюриху, то на відпочинку в Хорватії. Проте все це не заважає йому і далі активно впливати на церковне життя в Україні.

Свого часу набула розголосу діяльність юридичної компанії такого собі Боба Амстердама. Що цікаво, у юридичному відділі самої УМП МП визнали, що “на виконання рішення Священного Синоду Українська православна церква звернулася по правову допомогу до міжнародної юридичної компанії AMSTERDAM & PARTNERS LLP”. Щоправда, у церкві стверджують, що компанія вирішила надати свої послуги безплатно, що дуже сумнівно з огляду на оприлюднені народним депутатом Заблоцьким скриншоти документів, де робота одного з лобістів цієї компанії Вільяма Бурк-Вайта обійшлася УПЦ МП в 1400 доларів за годину. Оглядачі припускають, що такі гроші може жертвувати МП тільки той самий Новинський.

Наслідки такого звернення не змусили себе довго чекати. 

“Три в одному”. Найнятий УПЦ МП лобіст Боб Амстердам розповідає в ефірі проросійського пропагандиста Такера Карлсона про гоніння в Україні на церкву. І все це постить у себе на сторінці в твіттері великий “поціновувач” російських фейків Ілон Маск

“Представник ООН”

Проте діяльністю цих “лобістів” справа не обмежується. В УПЦ МП, чи то пак з “офісу” з-за кордону, намагаються працювати більш багатопланово. Зокрема, якщо почитати різні дотичні до УПЦ МП сайти, можна довідатися про таку собі громадську організацію Public Advocacy, яка позиціонує себе як правозахисника, що має стосунок до ООН. Якщо точніше, то ця фірма є консультантом при Економічній і соціальній раді ООН. І це справді здається досить дивним: як нікому начебто не відома організація, серед засновників якої є лише один точно не дуже відомий юрист Артур Лагоміна, раптом виявилася дотичною до правозахисту та ООН.

Texty.org.ua звернулися із цим питанням до самої ООН, де підтвердили, що Public Advocacy справді має консультативний статус при Економічній і соціальній раді ООН. Щоправда, загалом організацій із таким статусом там більш ніж шість тисяч.

Читайте також: Україна в Радбезі ООН: росія не захищає, а знищує упц мп

Треба просто подати заявку й відповідати певним критеріям, зокрема існувати не менш як два роки, “мати демократичний механізм прийняття рішень”. А далі відкриваються небачені горизонти, якщо мати добре розвинену уяву та дещицю нахабства.

Зокрема, помахуючи умовним корінцем із довгою назвою і такою знаною всім у світі абревіатурою ООН, можна відвідувати різні конференції та форуми й розповідати там про страшні утиски нещасних віруючих УПЦ МП в Україні.

А потім фотографії з цих конференцій та форумів уже тиражувати в Україні на підтвердження своїх “успіхів”. На сторінках відомого російського рупора СПЖ (“Союз православных журналистов”) Public Advocacy виступає мало не представником усієї ООН. Тут і заяви про утиски віруючих на якомусь збіговиську під лого ООН, і власні коментарі як відомих правозахисників щодо порушення базових прав.

Звісно, над активністю таких організацій та подібних до них “медіа” можна весело підтрунювати, але, здається, і в самій ООН вистачає людей, які прийняли розмови про релігійні утиски за чисту монету.

Читати також:  Чому проблема "приватного кордону" в Україні набуває все гострішого значення

Так, помічник Генерального секретаря з прав людини в Управлінні Верховного комісара ООН починає, наприклад, турбуватися через “зростання напруженості між Українською православною церквою та Православною церквою України”. Можливо, його “стурбованість” — це звична практика в ООН, але знову ж таки схожі заяви широко тиражують всередині України різні “правдиві” інформаційні ресурси.

Ще одна практика — привезти якогось західного “фрилансера” з журналістики, покатати його різними “гарячими” точками конфліктів УПЦ МП із громадами, державою чи ПЦУ, а потім розповідати, що американська преса обурена тим, що коїться сьогодні в Україні.

Читайте також: Агенти РФ у Раді заблокували Закон про заборону УПЦ МП

Верховна Рада загальмувала

Певно, одним із найлогічніших виходів із сьогоднішньої ситуації було б ухвалення якогось законодавчого акта, у якому давалася б чітка оцінка діяльності церковних інституцій, що так чи інакше пов’язані з країною-агресором Росією, і чітко прописувалися б подальші кроки, що з такою церковною структурою робити.

І такі законопроєкти справді восени цього року з’явилися. Це урядовий законопроєкт № 8371 про заборону релігійних організацій, пов’язаних із РФ, і законопроєкт від народних депутатів із “Європейської Солідарності”, у якому чітко прописані заборона діяльності в Україні Російської православної церкви та дотичних до неї структур і позиції православної церкви, якій було надано Томос, — ПЦУ.

Зрештою, у жовтні цього року Рада проголосувала в першому читанні більш “поміркований” урядовий законопроєкт. У ньому замість чітко прописаної заборони Російської православної церкви та дотичних до неї організацій ідеться про релігійні організації, “керівний центр яких міститься за межами України в державі, яка чинить збройну агресію проти України”.

Ще один важливий момент — заборона діяльності таких установ має здійснюватися через суд. І тут є дуже вузьке місце цього законопроєкту. Тому що в нас церква як така не є юридичною особою, що може бути представлена в суді. Юридичними особами є релігійні громади, монастирі, центри єпархіального управління. І за логікою ухваленого в першому читанні законопроєкту їх усі, можливо, треба буде закривати через суд. Зважаючи на те, як у нас працюють суди, а також з огляду на загальну кількість юросіб в УПЦ МП від 6 до 10 тис. таке дійство може забрати дуже багато часу.

Рада обрала мʼякий варіант: 6–10 тис. юросіб УПЦ МП потрібно буде закривати через суд. І навіть це гальмується

Хай там як, а законопроєкт проголосований у першому читанні. І можна було очікувати, що все ж таки вперше в Україні в цілому буде ухвалено закон, який забороняє діяльність церковних структур, афільованих із країною-агресором Росією. Проте виникли проблеми.

У Верховній Раді склався політичний інтернаціонал із депутатів — захисників “ісконного” православ’я. З них кілька десятків із різних фракцій уже звернулися до Венеційської комісії з проханням дати оцінку законопроєкту, а тепер намагаються завалити цей документ до другого читання своїми правками.

Розповідає народний депутат Володимир В’ятрович: “На сьогодні до проголосованого в першому читанні законопроєкту подано вже понад 1000 правок. Значна частина з них — відвертий поправочний спам від лобістів російської церкви, де міняють якісь коми чи слова на синоніми, щоб затримати ухвалення законопроєкту. Є й кілька десятків серйозних правок. Зокрема, я подав близько тридцяти правок, які спрямовані на те, щоб зробити цей закон дієвішим.

Засідання комітету щодо розгляду цих поправок поки що не відбулося. У принципі комітет можна було б пройти ще в грудні, і законопроєкт міг би потрапити на голосування. Але щось мені підказує, що такого бажання немає. І ця ініціатива зі зверненням до Венеціанської комісії, під яким поставлено кілька десятків підписів депутатів.

Ця група народних депутатів — така собі мішанина, де є і люди, близькі до Новинського, молода поросль Російської православної церкви, різні симпатики типу Гетманцева. Той самий Арахамія був серед тих, хто постійно відтягував розгляд цього законопроєкту. Швидше мова йде про ситуативний блок. Хтось вважає себе “істинно віруючим”, у когось є інтереси в окрузі, де можуть мати великий вплив священники цієї церкви. Можна припустити, що президент Зеленський не націлений на якісь рішучі кроки в цій сфері, зважаючи на те, що відтягує цю справу понад рік.

Зараз потрібна додаткова увага громадськості й медіа до цієї теми, оскільки питання залишається невирішеним, тому треба дотискати.

Як людина, яка була причетна до ухвалення законів про декомунізацію, деколонізацію, функціонування української мови, скажу так: ухвалення таких законів завжди відбувається під інформаційний шум, під заяви, що все це буде оскаржено, що Венеційська комісія щось там скаже, що не можна робити. Але завжди, і тоді, і тепер, це можна й треба робити”.

Останнє, що відомо про цей закон, — голова Верховної Ради Руслан Стефанчук заявив, що, можливо, ВР розгляне його у другому читанні вже на початку 2024 року. Сподіватимемося, що так і буде. І цей законопроєкт не потрапить у довгу шухляду.

Євгенія ДроздоваАндрій Гарасим; опубліковано у виданні ТЕКСТИ

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший