В день піхоти я візьму на себе сміливість озвучити непопулярну думку.
Так, я був у піхоті з 2022 на Харківщині.
І командував піхотним підрозділом в Бахмуті в 2023. Тому маю своє бачення, яке і визначає зміни вектору зусиль для мене і мого підрозділу.
Піхота – рід військ, який зникає. Як зникли генерали, які верхи на коні з пагорба спостерігають за полем бою.
Не тому що вони якісь не такі, а тому що конфігурація поля бою стала нестерпно агресивною до живої людини в кілзоні.
І застосовувати живу людину як "синій прапорець" стає безглуздим марнотратством.
Вже давно не існує ЛБЗ. А кілзона впевнено перетнула глибину у 20 км. Існування та утримання піхотних позицій в її глибині стає фізично нереальною задачею для найвитриваліших берсерків. Щільність бойових порядків вже давно не вписується в статуні норми. Позиції часто виглядають як багато розсипаних точок в перемішку. Наші і ворожі. Колись буденні ротації, перетворюються на багаторівневу надскладну операцію. Все йде до того, що передові піхотні позиції це надто складно і надто дорого. І процес їх скорочення відбувається невпинно і невідворотньо під диктат зміни характеру війни і картини поля бою. Збільшується компонента мідлстрайків з обох сторін. Території в глибину 50-150 км стають небезпечними для всіх.
Куде призведе ця еволюція характеру війни – я не знаю. Але ще з 23 року впевнений, що контролювати кілзону мають сенсори а не виснажена людина в норі. І питання нарощування не піхоти, а саме технічної, інноваційної, напівавтономної компоненти є питанням нашого виживання. І ми стрімко до цього рухаємося. Весь світ просто несеться в цьому напрямку. За 2-3 роки поле бою зміниться до невпізнаваності. І живій людині там не буде місця.
А сьогодні ми всі маємо вшанувати щоденну бойову роботу наших піхотинців. Людей, до яких боги війни найжорстокіші.
(Джерело).
