Олексій Гончаренко: Заміна військових – не поразка, а перемога

Нам терміново потрібно ухвалити зрозумілі правила мобілізації та демобілізації. Заміна військових — це не про поразку, а про перемогу. Це створення стабільної системи й уникнення примусової мобілізації на вулицях. Заміна військових — це відновлення довіри до держави. Як це зробити? І чому це потрібно зробити зараз?

Про це йдеться у статті народного депутата України олексія Гончаренко, яку публікує видання ZN.UA.

Справедливість — це і є закон

Хто є найбезправнішими людьми в нашому суспільстві? Хоч як парадоксально, ті, про кого ми щодня кажемо, що вони герої, — наші військові. Ну справді, навіть засуджені щонайменше знають, коли зможуть повернутися додому. Військові ж — ні.

В березні 2023 року я вніс до Ради законопроєкт №9142. Якщо коротко, він давав би право на демобілізацію військовослужбовцям, мобілізованим під час широкомасштабного вторгнення Російської Федерації, після 18 місяців служби.

Тоді розмов про демобілізацію фактично не було. Але був запит у мобілізованих військовослужбовців. Запит не на «піти додому», а на справедливість. Коли одні сидять в окопах, а інші — в ресторанах, коли одні ночують із мишами, а інші — в готелях біля моря, коли одні втрачають здоров’я, а інші святкують життя, — це все не про справедливість. Не про вітчизняну війну. Це все про війну частини народу проти Росії. А інша частина? Інша вірить у ЗСУ. На жаль, цього мало.

 

У квітні 2023 року ми запустили петицію про демобілізацію за 18 місяців. Ця петиція набрала 25 тисяч підписів. Чи є відповідь на неї від президента? Ні. Мій законопроєкт не розглядає навіть комітет, хоч це є порушенням регламенту.

Минуло більш як пів року.

В жовтні та листопаді 2023-го в Україні відбулися масові мітинги дружин військовослужбовців за ухвалення закону про демобілізацію. Наступного дня з активними учасниками руху зв’язалися представники СБУ. Працівники Служби безпеки попередили про незаконність мітингів і можливу кримінальну відповідальність за участь у них.

І всі мовчать. Про це не згадали ні в телемарафоні «Єдині новини», ні в національних виданнях, ні в найбільших телеграм-каналах України. Чому? Бо всі так чи інак контролюються офісом президента.

Читати також:  Створили реєстр кліриків УПЦ МП, які підтримують РФ

Чи правильно влаштовувати мітинги під час війни? Ні. Та чи є інша можливість привернути увагу до проблеми? Ні. Ані мій закон, ані петиція, ані виступи, ані активність військових і жінок не дали нічого. Ніхто з офіційної влади ніяк не коментує й не дискутує на тему демобілізації.

І в цьому проблема. Держава — це про справедливість. Чи справедливо, що одні там, а інші не там? Ні. Чи можна вирішити це? Так. І вирішення — це закон про демобілізацію. Закон не про те, що ми розпустимо армію. А про те, що ми замінимо тих людей, які вже відслужили своє, іншими.

Цифри

Загальний мобілізаційний ресурс в Україні коливається в межах 5–5,5 мільйонів громадян. До жовтня 2023-го ми мобілізували 850 тисяч осіб. Тобто навіть за загальними цифрами в нас є запас, аби замінити вже мобілізованих громадян.

Притому ці 850 тисяч осіб не були мобілізовані одночасно, й процес відбуватиметься поступово. Когось мобілізували 2023 року, когось — 2022-го. Одних — у березні, інших — у січні, а третіх — у жовтні.

Якщо врахувати, що далеко не всі мобілізовані захочуть демобілізуватися, то замінити військових буде не так складно. Ресурс є. Потрібно оптимізувати систему, й це дасть змогу замінити людей, котрі перебувають на передовій вже більш як 18 місяців і хочуть повернутися додому.

Водночас, найімовірніше, значна частина військових після демобілізації за певний час повернеться до армії. Навіть зараз є випадки, коли люди демобілізуються за сімейними обставинами й за місяць-два повертаються назад.

Тобто ситуація із заміною військових не буде критичною й не вплине на боєздатність на фронті.

Звісно, можна почути аргумент, що можуть повернутися додому люди з бойовим досвідом, а прийдуть — без. Але люди з бойовим досвідом також були колись без нього. Плюс ми не створюємо підрозділів виключно з новобранців. Тобто буде частина без досвіду й частина з ним. Отже, мобілізовані зможуть набути бойового досвіду й не припуститися помилок. Ну й загалом наявність бойового досвіду не має бути прокляттям для людини.

Читати також:  "Це самогубство - туди рухатися": що російські військові говорять про плацдарм ЗСУ на лівому березі Дніпра

Тут, до речі, постає ще одне питання: а скільки людей має бути в армії? Бо ж ефективність використання людського ресурсу в Силах оборони також можна істотно збільшити, а кількість — зменшити. І тут дуже показовою є історія строковиків, тисяч молодих хлопців, які служать уже три роки поспіль, не можуть бути примусово відправлені на передову, але їм не дають змоги перевестися в мобілізовані й водночас не звільняють. Тобто вони й воювати не можуть, і жити нормально їм не дають.

Довіра до держави

Після 24 лютого 2022 року ми зрозуміли: війна як явище прийшла в наше життя і в життя нашої держави надовго. Коли ми переможемо Росію й закінчимо цю війну, перед нами в перспективі 10–15 років постануть наступні війни. Буде це Іран, чи Китай, чи знову Росія — то вже питання політики. Але підготовка до війни й розуміння того, що нам потрібно буде захищатися й мати змогу знищити ворога, — це основа нашої екзистенції в наступні десятиліття.

Тут постає питання. Уявімо, не дай Бог, ситуацію, подібну до 24 лютого 2022 року, тільки року десь так 2035-го. На нас напали. Чи стоятимуть люди в чергах до військкоматів так, як стояли в лютому 2022-го? Знаючи, що той, хто піде до війська, буде безправним? А той, хто не піде, й далі гарно житиме та будуватиме власну кар’єру?

Відповідь очевидна. Чому? Бо щодня втрачається довіра до держави. Щодня люди думають, що зробили неправильний вибір. І саме це є проблемою.

Те ж саме з мобілізацією просто зараз. Чому ми чуємо, що комусь доводиться бити людей, заштовхувати їх в автобуси, забирати телефони тощо? Бо всі все розуміють. Хтось хоче план виконати. А хтось усвідомлює: якщо піде — це назавжди. Звісно, це дуже незначна частина громадян. Але вона ж існує. Щоб вирішити цю проблему, потрібні відкриті та зрозумілі правила гри. І ці правила гри — 18 місяців.

Громадянин точно знатиме, що за півтора року спокійно матиме право на заміну та повернення додому. І тоді сам процес мобілізації не буде таким складним, яким є просто зараз. Розуміння скінченності створить психологічну розрядку для багатьох новобранців.

Читати також:  «Моя мотивація - не гроші». Усик порівняв себе і Ф'юрі

Системи завжди перемагають

Усім відома фраза, що казино завжди виграє. Одні люди, почувши цю фразу, навіть не намагаються переграти казино. Іншим потрібно навчитися на власному досвіді.

Так само і з державою. Системи завжди переграють людей. Завжди. І найголовніше для нас зараз — не намагатися вчитись на власному досвіді. У нас просто немає ні часу, ні можливостей для повторення помилок.

Найголовніша проблема України — не корупція, бідність, нерівність, непотизм чи патерналізм. Найголовніша проблема України (крім Росії, звісно) — відсутність системного мислення. Решта — похідне.

Думати системно — це побачити проблему та вирішити її. Те, що робить влада, — не вирішення, а використання людей. А так не має бути. Всі ми розуміємо, що війна з Росією надовго. І щоб витримати довгу війну, нам потрібна чітка, зрозуміла й дуже проста система заміни військових. Наші військові — це сталь, але навіть сталь втомлюється.

Не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що моральний стан військових не надто високий. Втома — найголовніше слово, що звучить на фронті. І щоб не було цієї втоми, ми маємо дати змогу виконати свій обов’язок перед державою і спокійно повернутися.

Ми часто говоримо про реінтеграцію військових. Але про яку реінтеграцію та психологічне здоров’я може йтися, коли військові йдуть у відпустку і бачать своїх друзів, знайомих і просто перехожих, які живуть чудовим життям? Усі ресторани великих міст заповнені, поступово повертаються вечірки й можна почути про бажання скасувати комендантську годину, щоб іще більше розважатися.

Так війн не виграють. У Конституції України записано, що захист суверенітету й територіальної цінності — обов’язок КОЖНОГО громадянина. То виконуймо Конституцію.

Саме чітка система, права та свобода військових стануть запорукою не просто довготривалої боротьби, а перемоги в ній. Якщо не діяти зараз, завтра може бути пізно. Настав час інших.

Фото: Getty Images

Источник

Вас може зацікавити

+ Поки нема коментарів

Додати перший